Якось вона побачила, що біля самого берега моря плескалось морське страховисько, макара, і спитала в нього: "Гей, приятелю, тобі життя набридло, що ти на берег виліз?"
Почув ці слова макара й озвався:
"Кому яка судилася дорога,
Кому яка судилася відзнака,
Тому, о мавпо, й серце порадіє!
Та ще й кажуть:
Не сприймаю я Лакшмани й Ланки в блиску злота.
Я щасливий бачити Айодх'ю, хоч і бідну.
Всю її сходили наші пращури далекі.
З болем люди розлучаються із рідним краєм,
З милими, з життям, багатством і ранковим сном.
Але я вважаю себе щасливим, бо довелось мені побачитися з тобою. Недарма кажуть:
З доброчесними зустрітись — благо величезне,
Доброчесні ж бо подібні до води в купальні,-
Від купання добрі наслідки приходять згодом,
Від розмови з доброчесними людьми — негайно. [364]
Всі народжені на землі щасливі, бо живуть на ній подібно до тебе, о солодкомовна!" Вислухала це мавпочка і сказала: "О макаро, відтепер ти мій найкращий друг! Твої слова сповнені дружби!
Кажуть:
Коли семеро розумних
Зроблять разом кроків сім,
Неодмінно і назавжди
Побратаються вони.
І мавпочка вела далі: "Друже! Ти сьогодні будь моїм гостем!" Промовляючи це, вона дала макарі зрілих і солодких, як амріта, плодів. Щодня відтоді стала мавпочка дарувати макарі плоди кадалі, а він віддавав їх своїй дружині.
Спитала якось його дружина, де він бере такі ласощі, і той геть усе їй розповів. А вона саме була вагітна й подумала собі: "Мабуть, у тієї мавпи, що завжди їсть смачні плоди, і м'ясо смачне, як амріта. Через те, що я зараз вагітна, мені дуже захотілося скуштувати мавпячого м'яса. Коли ти це моє бажання вдовольниш, я житиму, а інакше — помру!"
Вислухавши жінчине прохання, макара подався на берег моря і звернувся до мавпочки: "О друже, кохана твого брата запрошує тебе в гості. Вволи її волю". Коли мавпочка погодилася, він посадовив її собі на спину й поплив. Незабаром вона занепокоїлася і спитала макару: "А як до вас приїдемо, що я робитиму?"
Почувши це, макара подумав: "Далеко я завіз мавпу, ніяк вона не добереться до берега океану, хранителя вод. Скажу-но я їй правду". І про все їй розповів.
Що ж тепер було мавпі робити?"
І папуга сам дав відповідь: "Тоді мавпа сказала: "Ти, макаро, даремно мене туди везеш, у мене ж нема при собі серця. Не взяла я з собою серця".
Макара спитав: "А де ж ти його залишила?" І мавпа йому на те: "Хіба ж ти, любий, не чув?
На щедрім древі удумбарі — серце,
На пальмі фіговій — моя душа.
Візьму я серце й попливу з тобою".
Тільки-но сказала це мавпа, нерозумний макара помчав назад до берега, а як дістався до нього, полонянка сплигнула [365] з його спини, скочила на розлоге гіллясте дерево і гукнула звідти макарі: "Забирайся геть! Поки я тут, ніхто з таких, як ти, не зможе мене схопити!
Хто у воді живе, тому дружити з тим.
Хто по воді пливе, а не ступа по суші,-
Так достеменно твердять мудреці".
Отак вилаяний мавпою, макара поплив до своєї домівки. Недарма кажуть:
Хто в скрутних обставинах
Не втрачає розуму,
Наче мавпа, океан
Подолать спроможеться".
Вислухала цю історію Прабгаваті й заснула.
Така шістдесят сьома з сімдесяти оповідок папуги.
Настав новий день, і знову Прабгаваті відпрошується в папуги, а він їй каже:
"Іди, упийся щастям, чарівна,
Якщо в хвилину трудну
У тебе буде славний помічник,
Подібний до Вітарки.
Є село, населене брахманами, називається воно Відьястхана — обитель мудрості. А в ньому жив брахман Кешава. Пішов він якось на берег річки зробити обмивання й побачив там вродливу купецьку жінку. Кешаві дуже захотілось обняти її. Одного разу, коли він виходив з води, та попросила його: "Постав мені другий глечик на голову". Підіймаючи посудину, брахман поцілував красуню в губи, а її чоловік побачив це і потягнув нахабу до царського двору на суд і розправу. Як тепер було брахманові позбутись такої напасті?"
І сам папуга відповів: "Був у того брахмана приятель Вітарка, який, дізнавшись про його нещастя, порадив: "Слухай, друже, коли тебе приведуть у царський двір, ти нічого не кажи, а тільки цмокай губами". Той так і зробив, а міністр глянув на нього й розсудив: "Нема на ньому гріха! Це в нього просто звичка від природи — цмокати губами!" Отож завдяки розумові Вітарки брахмана виправдали. Якщо тобі мудрості не забракне, тоді йди, куди надумалася". [366]
Дослухала цю історію Прабгаваті й заснула.
Така шістдесят восьма з сімдесяти оповідок папуги.
Наступного дня Прабгаваті знову відпрошується в папуги, а він їй і каже:
"Йди, велеока, з любим потішайся,
Якщо зумієш від гріха звільнитись,
Як Веджіка,— вона гайнула з дому,
Лишивши недомитим чоловіка.
Є таке містечко Каластхана, а там жив купецький син, дружина якого, Веджіка, була страшенно палка в коханні. Одного разу сталося так, що, коли вона допомагала своєму чоловікові робити обмивання, дорогою проходив її коханець, з яким вона раніше домовилася про зустріч. Веджіка сказала чоловікові, що, мовляв, забракло води, і під цим приводом вибігла з дому до того молодика і десь дуже довго пробула з ним. Як їй тепер виправдатися перед недомитим чоловіком?"
А ось і відповідь, яку дав сам папуга: "Після того, коли красуня натішилася з коханцем, їй спало на думку обдурити свого чоловіка, і вона шубовснула в криницю. Тут зчинився страшенний ґвалт, і до купецького сина дійшла звістка, що хтось кинувся в криницю. Він подумав: "То, мабуть, моя жінка в криницю впала!" — і щодуху подався рятувати її. У криниці таки справді була його дружина; чоловік витягнув її й повів додому".
Дослухала цю історію Прабгаваті й заснула.
Така шістдесят дев'ята з сімдесяти оповідок папуги.
Поки Прабгаваті одну за одною слухала ці кумедні історії, з далекого краю повернувся додому її чоловік Ма-дана, і вона зустріла його, сповнена ніжності й кохання, а папуга усе примовляв:
"Марно бути з жінкою гарячим,
Марно з нею буть зарозумілим,
Коли ніжний я до неї завжди,
Не завжди вона до мене ніжна".
Проте Мадана нічого цього не чув. Усміхнувся тоді папуга і сказав: "Хто — байдуже від кого — доброї поради [367] слухає і чинить згідно з нею, той і тут, і на тім світі зазнає щастя!" Папуга торочив це без угаву, і Мадана врешті запитав, що він має на увазі? Прабгаваті, знітившись, сама йому про все розповіла. Недарма кажуть:
Чистий хто — твердий душею всюди,
Гордий добрими ділами.
Грішники, злочинці, волоцюги
Всюди спокою не знають.
"О любий, тобі поклоняюсь я, в чий дім Тривікрама приніс пару птахів, з яких лише папуга прорікає на благо всіх людей, а для мене він був і замість батька з матір'ю, і замість родичів". Чим більше вона хвалила папугу, тим більше він ніяковів.
Бо ж кажуть:
Полюючи в воді на рибу,
При цьому журавель кричить,
А лев, коли у лоб слонові
Вганяє пазурі, мовчить.
І спитав Мадана: "Чим же тобі папуга допоміг? Чому він такий добрий?"
А вона відповіла чоловікові: "О повелителю мій, важко знайти таких, що говорять і слухають лише правдиві слова! Недарма люди кажуть:
Завжди, о царю, доста тих,
Хто здатен радість дарувать.
Але знайти нелегко тих,
Хто ладен говорить і слухать
Хай неприємне, але слушне.
O мій володарю, коли
Говорять про жінок, бува,
Що то кокетки, без чеснот,
Гадюки злі і ледащиці,
їх мудрість — в тілі, то це — правда.
Відвернеться від чоловіка —
I занедба своїх дітей.
З любов'ю в серці, добра й мила
Клубком жорстокості стає.[368]
А ще кажуть:
Жінки ласкаві до тих пір, допоки не збагнуть,-
Мужчина клюнув — він у сіті до Мадани вже попав,
Тож його і підсічуть,— на живця отак рибину ловлять.
Жінок рухливість — їхній дар, вони — морський прибій,
Миттєва пристрасть в них, мов зблиски хмар у час заграви.
Мети досягши, вичавлять увесь із тебе сік.
Чарують, споюють, шельмують, кплять,
І насміхом до відчаю доводять.
Чого не вчинять ті жінки кокетні,
Аби проникнуть в серце чоловіче.
Коли ти поїхав, мій повелителю, я довго мучилась від розлуки з тобою, а потім лукаві подруги порадили мені піти до іншого мужчини, і я хотіла вбити майну, яка перечила мені в цьому. Але завдяки папузі та його хитромудрим оповідям я сімдесят днів нікуди не виходила з дому. Отож гріха я ніякого не вчинила, хіба що в думках. Тепер, повелителю мій, від тебе залежить — жити мені чи померти".
Вислухав усе це Мадана й спитав папугу, як було насправді, а той і сказав йому:
"Не слід розумному, не знаючи обставин
Чи навіть знаючи, суть розкривать спрожогу
Чи до якогось рішення доходить.
Від долі і кохана довгождана,
Й життя, й набутки — все у нас від неї,
Отож і слово гідне і негідне.
Хоч і не варто було б, о господарю, про це розповідати, але послухай:
Милостиві люди не беруть до серця
Ні погане, ані добре, якщо те учинить
Напідпитку жінка, дурень, страхопуд,
Ошалілий з пристрасті чи хворий,
Обезумілий від голоду страждалець. [369]
Говориться у "Сказанні про Бгаратів":
Десятеро на закон не важать.
Дгрітарашто, пам'ятай про них:
Випивака та безумець, дурень,
Зморений хто чи страхополох,
Той, хто квапиться кудись, захланець,
Зголоднілий, впалий в лють, коханець.
І тому їхні провини слід прощати, бо такі люди негрішні. Через те й Прабгаваті треба пробачити, бо винувате в усьому її спілкування з легковажними подругами".
До хитрощів удавшись, відьядгара
Зажив з дочкою раджі втіх.
Хоч сумнівів і не було,
Та виправдав дружину чоловік.
А ось яку історію розповів папуга Мадані: "Є на тверді земній гора, яку називають Малая, а на її верховинах лежить чудове місто гандгарвів, яке носить назву Манохара.