Дідро іронізує, коли порівнює цих людей з Вольтером.
[27] Жан‑Батіст Грез (1725–1805) – французький художник, майстер жанрового живопису. Дідро був прихильником творчості Греза.
[28] Меропа – героїня трагедії Вольтера "Меропа" (1743), в образі якої сплітаються материнська любов та громадянський обов'язок.
[29] "Магомет" (1714) – трагедія Вольтера, спрямована проти релігійного фанатизму.
[30] Рене Школя де Mono (1714–1792) – канцлер Франції за часів Людовіка XV, у 1771 році він розпустив парламент (верховний суд). Вольтер, який ворогував з парламентом через підтримку ним церкви, хвалебно оцінив цю акцію Mono у своїх віршах та листах.
[31] "Галантна Індія", "Глибокі безодні Тенара", "Ніч, вічна ніч" – популярні арії з опери‑балета Ж.‑Ф.Рамо "Галантна Індія".
[32] Шарль Паліссо (1730–1814), Антуан‑Александр Пуенсіне (1735–1769), Елі Фрерон‑батько (1718–1776), Луї Фреронсин (1754–1802) – реакційні літератори, ідейні вороги енциклопедистів. Жозеф Лапорт (1713–1779) – редактор журналу "Літературний оглядач", постійно коливався між табором просвітників та табором Флерона.
[33] "Три віки французької літератури" (ПІТ) – твір абата Антуана Сабатьє де Кастра (у співавторстві з Паліссо), де надається схвальна оцінка творів ворогів енциклопедистів.
[34] Стайня герцога де Субіза була притулком для збіднілої інтелігенції.
[35] П'єр Оноре Роббе де Бовезё (1714–1792) – пересічний поет тих часів. Прізвисько "приятель" закріпилось за ним після того, як він у 1768 р. отримав королівську пенсію і поселився в Сен‑Жерменському палаці.
[36] Я впав би до ніг божества… – йдеться про Аделаїду Юс (1734–1805), актрису театру "Комеді Франсез".
[37] …пан В'єйяр каже, що вона така добра! – В'єйяр, син управляючого мінеральних Ван в Пассі, був сусідою скарбника відомства особливих надходжень Бертена д'Альтіньї. Останній застав В'єйяра із своєю коханкою Аделаїдою Юс, яка була у нього на утриманні. Епізод цей став джерелом для різного роду пліток і був детально розказаний у листах Дідро до Софі Волан.
[38] …Рамо, син пана Рамо – діжонського аптекаря… – Батько Рамо був в Діжоні не аптекарем, а вчителем музики.
[39] Справжнє ім'я Луї Каролі (1717–1806), відомий за тих часів драматург, портретист, архітектор, гравер. Створив портрети Рамо, Дідро, Гольбаха, М. Грімма.
[40] Тогочасна комедійна акторка.
[41] Ніколя Сильвестр Берж'є (1718–1790) – богослов, театральний цензор, автор памфлета "Аналіз матеріалізму, або Спростування "Системи природи", спрямованого проти книги Гольбаха.
[42] Герцогиня де Ламарк – впливова придворна дама, покровителька Паліссо.
[43] О нечисте дорогоцінна (лат.).
[44] Самюель Бернар (1651–1739) – мільйонер‑відкупщик, який надав гроші під заставу королівському двору при Людовіку XIV та Людовіку XV.
[45] П'єтро Локателлі (1694–1764) – італійський композитор та скрипаль‑віртуоз.
[46] Феррарі та Кіабрано – італійські скрипалі‑віртуози, які гастролювали в Парижі у 1751–1758 pp.
[47] Доменіко Альберті (1710–1740), італійський композитор. Бальтасаре Галюппі (1706–1785), італійський композитор венеціанської оперної школи.
[48] …до Люксембурзького саду… – Люксембурзький парк в центрі Парижа.
[49] Алея Зітхань – алея в Люксембурзькому парку. В західній частині парку також була Алея Філософів.
[50] Була в мене жінка… – у сорокарічному віці Жан‑Франсуа Рамо одружився з двадцатирічною Урсулою Прюше, яка померла чотири роки по тому.
[51] Припустімо, вісім років. – Дочка Дідро, Марія‑Анжеліка народилась 2 вересня 1753 р.
[52] Жан Лерон д'Аламбер (1717–1783) – філософ та математик. Разом з Дідро працював над створенням Енциклопедії, для якої написав вступну статтю ("Нариси про походження та розвиток науки") та розділи з математики та фізики. Член Академії наук, постійний секретар Французької Академії.
[53] Марія Жанна Лем'єр (1833–1886) – оперна співачка, виступала в багатьох операх Рамо.
[54] Весталка – у римський міфології жриця богині Вести. Весталки давали обітницю зберігати цнотливість.
[55] Софія Арну (1740–1802) – оперна співачка, ліричне сопрано. Виступала в операх Рамо та Глюка. Залишила по собі мемуари "Арнульдіана".
[56] …свого графчука покинула… – Йдеться про графа Луї де Лораге (1733–1824), коханця Арну.
[57] Бертен д'Антійї – генеральний контролер фінансів.
[58] Дід'є‑Фрасуа‑Аркле де Монтамі – друг Дідро, винайшов особливий спосіб розпису фарфору. Лораге надав Монтамі матеріальну підтримку та привласнив собі його винахід.
[59] П'єр Луї Превіль (1721–1799) – актор "Комеді Франсез", який виконував одночасно п'ять ролей в комедії Еміля Бурсо (1638–1701) "Галантний Меркурій" (1683).
[60] Марія‑Франсуаза Дюменіль (1713–1802) – відома трагічна акторка, яка виконувала в "Комеді Франсез" головні ролі в трагедіях Расіна, Вольтера. Дідро в "Парадоксі про актора" протиставляв її патетичну гру грі Клерон.
[61] Чутка йде, що Вольтер помер… – у 1753, 1760, 1762 pp. під час повідомлень про хвороби Вольтера його вороги поширювали чутки про його смерть.
[62] За цими картками оплачувано лекції.
[63] Жавільє – вчитель танців в Парижі. Належав до родини танцорів Паризької опери (батько та три сини).
[64] Барон де Багге – паризький меломан, голландець за походженням. Влаштовував концерти, що користувались популярністю.
[65] Ідіотизми – Дідро надає автентичний грецький еквівалент лінгвістичного терміну "ідіома", тобто мовна своєрідність, особливість.
[66] Бернар ле Бовьє де Фонтенель (1657–1757) – французький письменник, філософ, послідовник Декарта, один із попередників просвітників.
[67] Основний бас мого любого дядька… – у працях Рамо, присвячених музикальній теорії, розроблялось положення про "основний бас", реальний або який мається на увазі. Йому надавалося цифрове визначення, яке вказувало на походження акорду та його місце в музикальному ладу.
[68] Дешан (1730–1775) – танцівниця, яка була на утриманні герцога Орлеанського, генерального відкупщика Бріссара та інших знатних осіб, вдома своїми скандальними походеньками.
[69] Гімар (1743–1816) – сценічне ім'я відомої балерини Марі‑Мадлен Морель (1743–1816), яка виступала в опері‑балеті "Кастор та Поллукс".
[70] Маються на увазі приживали, блазні, підлесники генерального відкупщика Вільмор'єна.
[71] Жорж Луї Леклерк де Бюффон (1707–1788) – природознавець, автор твору "Природна історія" (1749–1788, 1–36 тт.), "Епохи природи" (1778), співробітник Енциклопедії.
[72] Шарль Луї де Сегонда граф де Монтеск'є (1689–1755) – філософ, історик, соціолог, письменник, представник старшого покоління просвітників.
[73] Намнемо боки всім отаким катончикам… – маються на увазі Катон Старший (234–195 pp. до н. е.) та Катон Молодший (95–46 до н. е.), державні діячі Риму, ревнителі суворих моральних канонів.
[74] Тут Дідро віддає належне Вольтеру, який домігся перегляду паризьким парламентом справи кальвініста Жана Каласа (1698–1762), тулузького торговця, хибно звинуваченого єзуїтами у вбивстві власного сина, який начебто хотів перейти у католицизм. Каласа було колесовано. Трьохрічна боротьба Вольтера за посмертну реабілітацію пам'яті Каласа та відновлення прав членів його родини підняла прогресивні кола країни проти релігійного фанатизму.
[75] Один мій знайомий подався аж у Картахену… – в одному з листів до Софі Волан (1776 р.) Дідро розповідає історію шотландського лікаря Хупа, близького до кола енциклопедистів. Картахена – місто в Іспанії.
[76] Шарль Луї Жак де Ламорльєр (1701–1785), письменник, автор роману "Ангола", користувався славою скандаліста та нахаби, очолював банду паризьких театральних клакерів.
[77] "Монастирський воротарь" (1744) – анонімний еротичний роман, авторство якого приписували абату Латушу.
[78] "Аретінові постаті" – маються на увазі сонети Аретіно до еротичних малюнків Джуліо Романо.