Отже, повернувшися знову до Артемісія, вони вдруге кинули там якорі і відтоді вони шанують Посейдона під ім'ям Посейдон Сотер(1) і тепер так вони його називають.
193. Варвари, коли вітер ущух і море заспокоїлося, повитягали кораблі на море і попливли вздовж узбережжя, і обігнувши мис у Маг-несії(1), увійшли до затоки якраз навпроти Пагасів. У цій магнесійській затоці є одне місце, де, як кажуть, Іасон і його супутники покинули Геракла (2), пославши його по воду, коли вони попливли до Аї в Колхіду, щоб узяти там золоте руно, бо звідти вони мали вирушити, щоб запастися водою. І через це те місце було названо Афетами (3). Отже, там кинули якорі Ксерксові кораблі.
194. Проте п'ятнадцять із цих кораблів вирушили значно пізніше за інші і побачили еллінські кораблі, які були поблизу Артемісія. Коли варвари вирішили, що там їхні кораблі і підпливли до них, вони опинилися серед ворогів. На чолі варварських кораблів був правитель еолійської Кіми сатрап Сандок, син Тамасія, якого перед цими подіями цар Дарій наказав розіп'яти на хресті з обвинуваченням у тому, що Сандок, бувши одним із царських судей, підкуплений, виніс несправедливе рішення. Його вже повісили, коли Дарій, подумавши, вирішив, що послуги, які він зробив для царів, були більшими за його провини. Визнавши це і вважаючи, що сам він діяв більше з поспіху, ніж із міркування, наказав відпустити його. Отже, тоді Сандок уникнув покарання від Дарія, який подарував йому життя, але тоді, коли він опинився серед еллінських кораблів, не пощастило вже йому врятуватися вдруге. Бо щойно елліни побачили, як перські кораблі наближуються до них, вони зрозуміли їх помилку і, напавши на них, без ускладнень захопили їх.
195. На одному з цих кораблів було взято в полон Арідолія, тирана Алабандів(1) у Карії, а на одному з інших — Пентіла, сина Демотоя. Він привів із собою з Пафосу (2) дванадцять кораблів, але під час бурі, яка сталася біля Сепіади, він втратив одинадцять кораблів, а на тих, що в нього залишилися, він плив до Артемісія і там його було взято в полон. Елліни, одержавши від них відомості про Ксерксове військо, відіслали їх у кайданах до Корінфського Істму.
196. Отже, морське військо варварів, за винятком одинадцяти кораблів, про які йшлося, під проводом Сандока, прибуло до Афетів. А Ксеркс із сухопутним військом, пройшовши Фессалію і Ахаію, вже за три дні увійшов до країни маліейців. У Фессалії він улаштував змагання вершників, іспитуючи можливості своєї та фессалійської кінноти(1), бо йому сказали, що фессалійські коні найкращі в Елладі, а еллінські значно відставали від них. Із фессалійських річок лише Онохон (2) не дав стільки води, щоб напувати все військо. А з річок, що течуть в Ахаії, навіть і та, яка більше за всі інші, Апідан, ледве вистачила для цього.
197. Коли Ксеркс прибув у Алое(1) в Ахаії, провідники, які показували йому шлях, бажаючи все йому там пояснити, розповіли йому місцевий переказ щодо святилища Зевса Лафістія, що Атамант, Еолів син, порозумівшися з Іно, затіяв згубити Фрікса, і що згодом ахейці згідно з якимсь оракулом піддають його нащадків такому випробуванню (2): старшому в цій родині вони забороняють наближуватися до леітону (а леїтоном ахейці називають пританейон), а самі вони стережуть його, і коли той зайде, то він уже не може вийти звідти і його приносять у жертву. Крім того, вони ще сказали, що вже багато з цих нащадків, коли йшлося, щоб вони стали жертвами, злякалися і повтікали до іншої країни. А коли проминуло багато часу і вони поверталися до рідної країни, бувши схопленими, вони відсилалися до пританейону (3)... і розповіли, що того, кого приносили в жертву, вели в урочистій процесії до жертовника, увінчавши його багатьма вінками. Це вони роблять із нащадками Фріксового сина Кіттісора бо колись, коли вони збиралися згідно з оракулом принести в жертву Атаманта (5), сина Еола, як спокутну жертву для очищення країни, прибув цей Кітіссор із Аї(6) в Колхіді і врятував його, і цим викликав гнів бога на своїх нащадків. І Ксеркс, почувши це, коли наблизився до священного гаю, не наважився увійти в нього і наказав усьому військові не заходити туди і до житла нащадків Атаманта виявив таку саму шану, як і до священної округи.
198. Все це сталося у Фессалії і в Ахаії. Звідти він уступив до Малі-ди, йдучи вздовж однієї морської затоки, де щодня бувають припливи і відпливи(1). Навколо цієї затоки місцевість становить рівнину, подекуди широку і подекуди дуже вузьку. Скрізь навколо височать гори, які оточують усю Маліду, гори високі і неприступні, які називаються Тра-хінськими скелями. Перше місто, що стоїть на шляху того, хто іде з Ахаії,— це Антікіра (2), поблизу якого тече ріка Сперхей, що спускається з країни еніанців і вливається в море. За нею на відстані приблизно двадцяти стадій тече інша ріка, що називається Дірас (3), яка, кажуть, виникла, щоб подати допомогу Гераклові, коли його охопило полум'я. А за нею ще через двадцять стадій — ріка Мелас.
199. На відстані п'яти стадій від ріки Меласа розташовано місто Трахін(1). У тому місці біля міста Трахіна країна має найбільшу ширину від гір і до моря. Отже, ця рівнина простягається на двадцять дві тисячі плетрш. Гора, що оточує Трахінію, має глибоку яругу на південь від Трахіна і в цій ярузі тече річка Асоп і її річище тягнеться вздовж передгір'їв цієї гори.
200. На південь від Асопу є ще інша — невелика річка Фойнік, яка витікає з цих гір і вливається до Асопу. Там поблизу Фойніку є найвуж-че місце, бо там є лише єдиний шлях, такий, що ним може проїхати тільки один віз. Від річки Фойніку до Фермопіл є п'ятнадцять стадій. Між річкою Фойніком і Фермопілами розташоване село Антела і поблизу від нього тече Асоп і далі вливається в море, а навколо села є відкрите місце, де побудовано святилище Деметри Амфіктіоні-ди. Є там ще місце, де засідають амфіктюни, і ще святилище самого Амфіктіона.
201. Цар Ксеркс отаборився в околицях Трахіна, в Маліді, а елліни на перевалі(1). Це місце більшістю еллінів називається Фермопілами, а місцевими мешканцями та їхні сусідами — Пілами. Отже, в цих місцях отаборилися супротивники і кожен із них був паном: один усієї місцевості на півночі, що простягається до Трахша, а інший — місцевості, що тягнеться звідти на південь.
202. Елліни, що чекали в тому місці на персів, були такі: триста спартанських гоплітів і тисяча тегейців і мантінейців, половина тих і половина цих, із Орхомена в Аркадії сто двадцять і ще тисяча з інших міст Аркадії. Стільки було аркадян. Із Корінфа чотириста, з Фліунта двісті і мікенців — вісімдесят. Усі ці прибули з Пелопоннесу(1), а з Бе-отії — сімсот теспійців і чотириста фіванців.
203. До цих приєдналися запрошені на допомогу опунтійські локри(1) з усім своїм військом і тисяча фокейців. Елліни покликали їх через своїх вісників, сказавши, що вони самі прийшли як передовий загін, а решта союзників очікується з дня на день і що вони в цілковитій безпеці з боку моря, яке охороняють афіняни та егінці і' всі інші, набрані в морське військо, і що їм нема чого лякатися. Адже, казали вони їм, це не бог іде на Елладу, але людина і нема такого смертного і не буде такого, який би від свого народження не зазнав би нещастя і чим знатніша людина, тим більше її лихо. Отже, і той, хто іде, будучи смертним, наражається на небезпеку, що не виправдаються його хвастовиті надії. І вони, почувши ці слова, поспішили на допомогу в Трахін.
204. У всіх цих були свої стратеги від кожного міста, але той, хто користався з загальної поваги і хто був проводарем усього війська, це був лакедемонець Леонід, син Анаксандріда, сина Леонта, сина Еврікра-тіда, сина Анаксандра, сина Еврікрата, сина Полідора, сина Алкамена, сина Телекла, сина Архелея, сина Гегесілея, сина Дорісса, сина Леобо-тея, сина Ехестрата, сина Егія, сина Еврістена, сина Арістодема, сина Арістомаха, сина Клеодая, сина Гілла, сина Геракла. Леонід несподівано став царем Спарти(1).
205. Він мав двох старших братів, Клеомена і Доріея і йому навіть не спадало на думку, що він міг бути царем. Проте, коли Клеомен помер, не залишивши по собі нащадка чоловічого роду, а Доріей уже не жив, бо і він загинув у Сщілії, тоді царська влада перейшла до Леоніда і через те, що він був старший за Клеомброта (бо той був молодшим сином
Анаксандріда), а крім того, його жінкою була дочка Клеомена. Тоді він прибув у Фермопіли з трьома сотнями, згідно з законом, яких він вибрав із тих, у кого були сини. Він прийшов, узявши з собою також фіванців, число яких я вже наводив, коли сказав про все його військо. Стратегом фіванців був Леонтіад, син Еврімаха. Леонід навмисне взяв їх(1) із собою з такого приводу: оскільки проти них було висловлено підозру в тому, що вони схиляються на бік мідійців. Отже, він покликав їх на війну, бо хотів довідатися, чи і вони пришлють йому військо, або рішуче відмовляться воювати разом із еллінами. Вони, справді, прислали військо, але щось інше мали на думці.
206. Цей загін спартанці послали з Леонідом як авангард, щоб його побачили всі інші елліни і вирушили б у похід і не перекинулися б на бік мідійців, довідавшися, що вони все відкладають виступ. Але пізніше, бо тоді їм заважали карнеї(1), вони мали намір, коли закінчаться свята, залишити в Спарті тільки сторожу і поспішити якнайшвидше піти на допомогу з усім військом. Такий самий намір мали й інші елліни, бо на той час припали і олімпійські змагання. Вони гадали, що битва у Фермопілах може закінчитися так швидко і тому послали цей передовий загін.
207. Отже, це вони мали на думці. Проте еллінів, які були у Фермопілах, коли Перс наблизився до проходу, охопив великий страх і вони почали радитися, чи слід їм відступити. Пелопоннесці гадали, що краще відступити до Пелопоннесу і там обороняти Істм(1). Проте Леонід, коли фокейці і локри рішуче виступили проти такої думки, вирішив залишитися на своїх позиціях і послати вісників до еллінських міст, щоб вони прислали ще людей на допомогу, вважаючи, що в нього мало війська, щоб відбити мідійську навалу.
208. Поки вони так радилися, Ксеркс послав одного вершника-розвідника дізнатися, скільки там еллінів і що вони роблять.