Наше щастя у ваших руках. Мій чоловік намагався багато разів проникнути туди, але безуспішно.
— Але, пані докторшо, хіба ж у замку немає свого хірурга?
— Певно, що є!
— І якби той інший був вашим чоловіком, чи ви й тоді тішилися б, якби його звільнили й викинули геть?
— Той хірург чужа вам людина, якій ви нічим не зобов'язані, а моєму чоловікові ви зобов'язані дечим: що ви ходите на двох ногах, як і раніше, це діло його рук.
— І тому, що ваш чоловік зробив мені щось добре, я зобов'язаний зробити щось зле іншому! Ще якби місце було вільне...
•••
Жак хотів говорити далі, як до кімнати вступила господиня, тримаючи в руках сповиту Ніколь, цілуючи її, пестячи й голублячи та промовляючи, наче до своєї дитини:
— Бідна моя Ніколь, вона кричала цілісіньку ніч. А ви, панове, добре спали?
Пан: Дуже добре.
Господиня: Хмари облягли небо з усіх боків.
Жак: Розпука нам з цією погодою.
Господиня: А що, панове, лежить вам велика путь?
Жак: Ми й самі не знаємо.
Господиня: Ідете, панове, у чийсь слід?
Жак: Ні, ні за ким не слідуємо.
Господиня: Їдете й зупиняєтеся, як вимагають справи, що трапляються по дорозі?
Жак: Не маємо жодних оправ.
Господиня: Їздите, панове, для власного задоволення?
Жак: Чи, навпаки, для власного невдоволення.
Господиня: Я бажала б вам першого.
Жак: Ваші побажання не можуть мати на ці справи жодного впливу. Буде так, як це записане там, угорі.
Господиня: О, йдеться либонь про одруження?
Жак: Може, так; може, ні.
Господиня: Панове, раджу бути дуже обережними. Той чоловік, що так грубо повівся з моєю бідною Ніколь, одружився вельми безглуздо... Ходи бідна моя тварино, ходи, я поцілую тебе; запевняю тебе, що таке більше не трапиться. Подивіться, як вона вся трясеться.
Пан: Що ж власне дивного було в одруженні того чоловіка?
На це питання Жакового пана господиня відповіла:
— Я чую галас унизу, піду дам лад, що кому робити, і повернуся розповісти вам усе за порядком...
Її чоловік, накричавшись до знемоги: "Жінко, де ти, жінко", — зійшов сам угору, а за ним і його кум, якого він не примітив. Господар звернувся до жінки:
— Гей, до дідька, що ти тут робиш?.. Потім, обернувшись і помітивши свого кума:
— Може, приніс мені гроші?
Кум: Ні, куме, ви добре знаєте, що в мене їх немає.
Господар: У тебе їх немає? Я міг би щось уторгувати за твій плуг, за твоїх коней і волів, за твоє ліжко. Як гадаєш, валяко?
Кум: Я не валяка.
Господар: А хто ж ти такий? Сидиш в убожестві, навіть не знаєш, за що зачепити руки, щоб обсіятися; твій пан, якому надокучили твої позички, не хоче тобі нічого більше дати. Ти йдеш до мене, а ця жаліслива жінка, ця клята пащекуха, спричинниця всіх дурниць, які я зробив у житті, заступається за тебе, щоб я позичав тобі гроші; я позичаю: ти обіцяєш мені повернути і не дотримуєш обіцянки десять разів. О, запевняю тебе, ти в мене не вислизнеш. Геть звідси!
Жак і його пан готові вже були заступитися за небораку; але господиня, поклавши палець на уста, дала їм знак мовчати.
Господар: Геть звідси!
Кум: Усе, що ви кажете, куме, правда, як правда й те, що виконавці вже сидять у мене, і надходить мить, коли ми всі підемо з торбами: моя дочка, мій син і я.
Господар: Кращого ти й не вартий. Чого ти приходив сюди сьогодні ранком? Я облишив розливати вино, вийшов з погреба нагору, а ти вже тим часом зник. Кажу тобі, йди геть.
Кум: Куме, я приходив, але побоявся прийому, який ви мені влаштовуєте; повернувся й пішов геть, піду й тепер.
Господар: Добре зробиш.
Кум: Видно, судилося моїй бідній Марґариті, при її розсудливості і вроді, — бути служебкою у Парижі!
Господар: Служебкою у Парижі! Отак ти хочеш занапастити дівчину?
Кум: Не я цього хочу; хоче той чоловік без серця, з ким я розмовляю.
Господар: Я без серця? Ні, зовсім я не такий і таким ніколи не був, ти це добре знаєш.
Кум: Я не в спромозі більше прогодувати ні дочку, ні сина; моя дочка піде в служебки, а син у салдати.
Господар: І я буду винен у тому? Ні, цього не буде. Ти жорстока людина; горе мені на все життя з тобою. Гаразд, кажи, чого потребуєш.
Кум: Мені нічого не треба. Я в розпачі від того, що вам заборгувався, але не візьму більше від вас нічого до кінця життя. Ви чините більше зла своїми образами, ніж добра допомогою. Якби я мав гроші, кинув би їх вам в обличчя; але я їх не маю. Хай з моєю дочкою станеться, що Бог велить; хай мого сина уб'ють, коли так судилося; щодо мене, то я піду з торбами, але не під ваші двері! Не хочу більше мати жодних, жоднісіньких зобов'язань перед такою гидкою людиною, як ви. Беріть собі гроші за моїх волів, коней, за мій реманент: щасти вам Боже! Ви народилися, щоб робити людей невдячними, а я не хочу таким бути. Прощавайте.
Господар: Жінко, він піде; зупини його.
Господиня: Чекайте, куме, поміркуємо, як вам допомогти.
Кум: Я не хочу від нього жодної допомоги, вона занадто дорога...
Господар тим часом тихенько повторював своїй жінці:
— Не пускай його, зупини ж бо. Щоб його дочка до Парижу! Син до війська, а він жебраком під церкву! Ні, такого я не витримав би!
Однак зусилля його жінки були марні; селянин, людина щирої душі, не хотів нічого брати, і його доводилося тримати силою. Господар, з повними сліз очима, кинувся до Жака і його пана, просячи їх:
— Мої панове, пробуйте ще ви його вговорити...
Жак і його пан втрутилися й собі в суперечку; усі в один голос умовляли селянина. Якщо мені раз у житті судилося бачити...
— Якщо вам судилося бачити! Ви ж там не були. Скажіть ліпше, якщо комусь у житті судилося бачити!
Гаразд, читачу, хай буде й так. Якщо комусь у житті судилося бачити людину, яка була в розпачі від того, що не хотіли взяти від неї гроші, то це був наш господар заїзду. Він обіймав свою жінку й кума, цілував Жака і його пана, він кричав:
— Мерщій треба бігти й вигнати з його хати ту гидоту, судових виконавців.
Кум: Мусите ще погодитися...
Господар: Я погоджуюся, що все псую; але, куме, що робити? Я є такий, як є. Природа створила мене найчерствішою й одночасно найніжнішою людиною; я не вмію ні давати, ні відмовляти.
Кум: А не могли б ви бути інакшим?
Господар: Я вже в такому віці, коли трудно перевиховуватися; але якби перші з тих, що зверталися до мене, так добре пробрали мене, як зробив це ти, може, я й був би ліпший. Куме, дякую тобі за науку, може, вона піде мені на добре... Жінко, мерщій біжи вниз і дай йому стільки, скільки треба! Та йди ж, до дідька, скоріше! Йди вже!.. Жінко, благаю тебе, поспішай і не змушуй його чекати; потім вернешся сюди, до цих панів, з якими, здасться мені, ти вподобала розмовляти...
Господиня з кумом пішли вниз, а господар лишився ще якусь мить; і коли він вийшов, Жак сказав своєму панові:
— Далебі дивний чоловік! А як же небо, яке наслало на нас цю негоду, бо ніби хотіло, щоб ви послухали історію мого кохання до кінця, чого воно тепер хоче?
Пан, розлігшися в своєму фотелі, позіхнув, постукав по табатирці й відповів:
— Нам доведеться, Жаку, ще не один день жити разом, принаймні...
Жак: Виходить так, що сьогодні небо хоче, щоб я мовчав, тобто воно хоче, щоб оповідала господиня. Вона така цокотуха, що нічого ліпшого їй і не треба. Що ж, хай говорить.
Пан: Тебе це, бачу, дратує.
Жак: Бо я теж люблю говорити.
Пан: Прийде черга й на тебе.
Жак: Може, й ні.
•••
Я чую, читачу, як ти кажеш, ось, мовляв, справжня розв'язка "Благодійного відлюдка".* Я так гадаю. Якби я був автором цієї п'єси, я ввів би такого персонажа, якого сприймали б як епізодичного, але він таким не був би. Цей персонаж появлявся б час від часу, і його присутність була б умотивована. За першим разом він прийшов би просити ласки; але страх, що його приймуть погано змусів би його відійти ще перед появою Джеронта. Під тиском появи в його домі судових виконавців він насмілився б удруге чекати Джеронта, але той відмовився б його прийняти. Нарешті, я увів би його в розв'язці, де він мав би точнісінько таку ролю, як селянин з господарем заїзду; він мав би, як і селянин, дочку, яку намірявся б примістити прибиральницею в модистки, і сина, якого забрав би з школи щоб віддати в найми; а сам себе прирік би на жебри, аж поки не надокучило б йому життя. Я показав би Благодійного Відлюдка у ногах цього персонажа; я показав би, як Благодійного Відлюдка відчитують так, як він того заслужив; він змушений був би благати всю родину, згромаджену навколо нього, щоб вона умовляла його боржника прийняти нову допомогу. Благодійний Відлюдок був би покараний, обіцяв би стати ліпшим; але в ту ж саму мить він повернувся б знову до своєї поганої звички, розгнівавшись на присутніх на сцені, які улесливими речами домагалися б вступу до його дому: "До дідька з церем..." Але він отямився б на півслові й лагідним тоном промовив до своїх племінниць; "Підійдіть, мої племінниці, дайте мені руки й ходімо".
— І щоб пов'язати цього персонажа з ходом дії, ви зробили б з нього протектора Джеронтового небожа?
Цілком правильно.
— І саме на прохання небожа дядько позичив би йому грошей?
Достеменно так.
— І ця позичка була б дядьковим докором племінникові?
Саме так.
— І саме така розв'язка цієї приємної п'єси була б генеральним повторенням, з усією родиною в повному складі, того, що він зробив перед тим з кожним з них окремо?
Правда ваша.
— І якби я колись зустрів пана Ґольдоні, я розповів би йому сцену св заїзді.
І добре зробив би, читачу, бо він така вправна людина, що з усього зуміє здобути належну користь.
Повернулася господиня, все ще тримаючи Ніколь на руках, і сказала:
— Сподіваюся, що ви матимете добрий обід; щойно прийшов браконьєр, а на сторожа панських маєтків не доведеться довго чекати...
По цій мові вона взяла собі стілець. А сівши, почала оповідати свою історію.
Господиня: Не слід довіряти челяді; нема гірших панам ворогів...
Жак: Пані, ви не знаєте, що говорите; є між челяддю добрі, є й погані, і можливо, що між слугами можна нарахувати більше порядних, ніж між панами.
Пан: Жаку, ти сам не помічаєш, що не туди говориш, і вдаєшся до тієї самої безтактности, яка тебе обурює.
Жак: Бо пани...
Пан: Бо слуги...
Тепер дивися, дорогий читачу, що мені може перешкодити зчинити велику бучу між цими трьома персонажами? Щоб Жак ухопив господиню за плечі і викинув її з хати; щоб Жака вхопив за плечі і викинув геть його пан; щоб пішов собі один тією дорогою, а другий іншою; і щоб ти, читачу, не почув ні історії господині, ні закінчення розповіді про кохання Жака? Заспокійся, такого я не зроблю.