В одноманітному житті Острова найбільшою цінністю була розвага, новизна вражень. Заради цього остров'яни були готові піти навіть на жертви. І коли всім стало відоме рішення наради, робота закипіла.
Загальне захоплення було таким великим, що знайшлися навіть добровільні жертводавці, які ламали у себе частину підлоги або "сходи" — просту дошку з набитими упоперек брусками, — щоб тільки швидше подовжити міст. Економія, проте, примушувала не робити його широким. По мосту могла пройти тільки одна людина. Але ця ж сама економія подовжувала час споруди, оскільки одній людині весь час доводилося ходити за матеріалом. Проте і з цього скоро знайшли вихід: остров'яни стали в ряд і передавали один одному дошки. За три дні було пройдено понад половину шляху.
Нарешті настав урочистий момент: до вечора п'ятого дня, коли вже стемніло, була встановлена остання дошка, що з'єднала два острови.
Яким не великим було бажання негайно ж іти на новий острів, остров'яни були змушені повернутися, оскільки Флорес віддав наказ відкласти вступ на острів до ранку наступного дня.
Схвильовані остров'яни не спали майже всю ніч і піднялися на зорі в цей знаменний день в історії Острова Загиблих Кораблів.
Вони зібралися всі до одного на палубі фрегата; палуба на боку лежачого корабля спускалася до самої води, — звідси починався міст.
— Наша праця увінчалася успіхом, — сказав Флорес, звертаючись до остров'ян. — З першим променем сонця ми піднімемо на новому острові наш прапор!
І остров'яни вирушили в "дорогу".
Попереду йшов Флорес із прапором, за ним Бокко, О'Гара, Людерс, далі слідувала решта мешканців Острова.
Вода хлюпала під містками, дошки хиталися. Кілька людей впали у воду і зі сміхом видерлися, обплутані водоростями. Багатьом сподобалася ця несподівана надбавка до вбрання. Остров'яни нахилялися, витягали довгі коричневі водорості і прикрашали себе. Індіанець затягнув тужливу військову пісню. Перед подорожніми виростала громада океанського пароплава. Він лежав боком, закриваючи собою новий острів. Поряд з піднесеною над водою кормою стояв невеликий баркас, куди і була встановлена остання дошка мосту. Флорес зійшов на баркас. Острів був невеликим — усього близько десятка суден. Але остров'ян чекало невелике розчарування: судна ці стояли не впритул одне до одного, а на певній відстані. Доводилося і тут зводити нові містки, щоб з'єднати ці розкидані судна в одне ціле. Проте вирішили не відкладати торжества. Не без зусиль піднялися остров'яни похилою палубою пароплава і на його вершині укріпили прапор.
Остров'яни, розташувавшись на палубі, жадібно вдивлялися в нові для них форми і контури. Ймовірно, жоден спектакль не дав стільки насолоди жителю великого міста, скільки дало остров'янам видовище цих розбитих, покалічених кораблів. І навряд чи не найбільше від усіх був задоволений островом Людерс.
— Корвет з однією відкритою батареєю на двадцять гармат… Початок дев'ятнадцятого століття. Ого! Голландський парусник принаймні початку вісімнадцятого століття. Оце дідусь! Ач, куди його занесло! А ось і інший дідусик — колісний пароплав. Він народився на самому початку дев'ятнадцятого століття в Америці і навіть за молодості міг плентатися зі швидкістю тільки п'яти морських миль за годину, — пояснював Людерс.
Проте загальну увагу привернуло страшне видовище: на корветі "з відкритою батареєю на двадцять гармат" вся палуба була вкрита скелетами. Кістки, вибілені сонцем, блискотіли. На ногах скелетів подекуди ще збереглося лахміття — мабуть, останні шматки зотлілих чобіт. Проте добре збереглася, хоч і проржавіла, зброя: гармати, шпаги, кортики…
Остров'яни принишкли. Кожний у міру своєї уяви малював собі картини жаху, які супроводжували загибель цих кораблів.
— Треба буде прибрати скелети, — сказав Флорес. — Тут достатньо суден, придатних для житла. Ну що ж, на сьогодні досить? Завтра прийдемо, наведемо решту містків і оглянемо внутрішність кораблів.
Усі неохоче почали спускатися. Один з остров'ян, посковзнувшися, скотився з палуби і впав у воду. Але він, на здивування всіх, не занурився, а залишився лежати на поверхні.
— Тут мілко! — закричав він.
Це зацікавило всіх. Остров'яни почали ногами досліджувати ґрунт. Виявилося, що під ногами були палуби і уламки затонулих кораблів. З певною обережністю можна було перебратися з одного корабля на інший. Остров'яни розсипалися по острову, криками виражаючи своє захоплення.
Раптом з трюму невеликої, порівняно нової барки почувся якийсь звіриний рев і вслід за тим переляканий крик індіанця, що кличе на допомогу. Індіанець вискочив з трюму і кинувся навтьоки.
— Там… звір… страшна мавпа… горила…
Усі остров'яни, як перелякане стадо, зібралися до одного місця, гуртуючись і ховаючись один за одного. Вони не були боягузами перед явним ворогом. Але там була якась невідома істота.
— Хто зі мною? — крикнув Флорес.
Бокко боявся втратити своє високе звання і камзол, — і він рушив за Флоресом. Слідом за ним пішов і О'Гара.
Флорес обережно заглянув усередину барки. Звідти почулося бурчання. Коли очі звикли до темряви, Флорес побачив, що в кутку сидить істота, схожа на людину, гола, з великою кудлатою головою. Волосся на голові і борода, що збилося в жмутки, спадало майже до колін. На руках були довгі криві нігті.
— Хто ти? — запитав Флорес англійською, потім іспанською.
— Хто ти? — питали остров'яни різними мовами, але відповіді не було. Все ж таки було ясно, що це не горила, а людина — беззбройна, худа, виснажена людина. Флорес стрибнув униз, схопив незнайомця і виніс на руках. Той навіть не чинив опору.
Хоча це й просто було зробити, вчинок Флореса підняв його авторитет ще на один щабель.
— Зв'яжемо про всяк випадок нашого полоненого і ходімо! Час обідати!
Остров'яни підкорилися.
Перші остров'яни з Флоресом на чолі вже підходили до Острова Загиблих Кораблів, а задні перебували ще на Новому Острові.
Раптом за кілька кроків від Флореса впав якийсь предмет, пролунав вибух, містки розлетілися в тріски, і Флорес, а за ним ще п'ятеро людей впали у воду. Проте Флорес учепився за якусь балку, і, коли його зір прояснів, він побачив щось, від чого мало не знепритомнів.
На Острові, біля самого краю моста, з ручною бомбою в руці, стояв капітан Фергус Слейтон… Правда, він заріс бородою і стояв у брудній розірваній сорочці, але це був він.
VI. "АРЕШТУВАТИ ЙОГО!"
Слейтон не помер під час перестрілки при втечі Гатлінга і його друзів. Куля перебила йому ключицю, але рана не була смертельна. Скинутий Флоресом у воду, він впав на мілке місце — на днище баркаса, що перекинувся. На його щастя, всі остров'яни пішли за Флоресом, і ніхто не бачив, що він не потонув. З величезним зусиллям, спливаючи кров'ю, він заліз у трюм парусника, що стояв боком. Парусник цей не так давно прибило до острова.
"Якщо я знепритомнію, то помру від втрати крові, — думав тоді Слейтон. — Треба зробити перев'язку…" Він почав шарити в трюмі і знайшов шматок старого вітрила. Зціпивши зуби від болю, останнім зусиллям волі Слейтон зробив собі перев'язку і впав у забуття. Він прокинувся тільки вночі. Прохолода освіжила його. Голова йшла обертом від втрати крові й легкої лихоманки. Мучила спрага. В заглиблені палуби він знайшов калюжу дощової води і випив її до останньої краплі. В голові проясніло. Що було робити далі? Тут його могли знайти. Треба було перебратися на сусідній Острів Загиблих Кораблів, що знаходився неподалік. Ніхто з остров'ян ще не проникав туди. Там Слейтон міг бути в безпеці. Тільки Слейтон знав, що до цього острова лежить шлях по палубах затонулнх кораблів, ледве прикритих водою. І, обережно ступаючи, Слейтон тієї ж ночі перебрався на острів.
Між малим і великим островами знаходилося кілька розкиданих суден, де можна було знайти все необхідне для життя: сухарі, консерви і навіть вино. Недаремно Слейтон прожив багато років на острові. Він знав усі ці приховані запаси і шляхи до них. І ночами він бродив "по морю", обережно нащупуючи погою лежачі майже на поверхні моря палуби і днища затонулих кораблів. Ними майже суцільно було вкрито дно моря навкруги острова. Зробивши запас харчів на кілька днів, він ішов на малий острів і жив там, поки запаси не вичерпувалися.
Під час цих нічних вилазок Слейтон і був помічений китайцем. Але Слейтон не бачив Хао Женя. Коли ж китаєць з'явився вночі з Бокко, щоб подивитися на "тінь губернатора", від гострого слуху Слейтона не вислизнули звуки, шерех, шепіт, що пролупали рантом серед глибокої нічної тиші. І Слейтон з обережності не виходив кілька ночей. От чому Флорес і не побачив його.
Слейтон не залишав думки знову заволодіти островом. Флорес не здавався йому небезпечним суперником. Але все-таки для того, щоб виступити відкрито, потрібно було перш за все набратися сил. І Слейтон відкладав свій виступ, поки його рана остаточно не зажила. Коли він, нарешті, відчув себе знову здоровим і сильним, то почав обдумувати план нападу.
План цей не відрізнявся складністю. Він з'явиться на великий Острів, коли всі спатимуть, і попрямує до резиденції нового губернатора. Ймовірно, і вартові на "Єлизаветі" спатимуть. Якою навіть цього і не трапиться, одна поява "мертвого капітана" мусить паралізувати їх жахом. У крайньому разі можна буде прикінчити їх без шуму, морським кортиком… Із сплячим Флоресом — Слейтон не сумнівався, що іспанець зайняв його місце, — буде легко справитися. А остров'яни? У них не буде підстав протестувати, — адже він тільки знову займе свій пост, віроломно викрадений у нього Флоресом.
Проте коли Слейтон, який уважно спостерігав за великим Островом зі свого притулку, побачив початок спорудження мосту, він змінив свій план: тепер він зможе захопити в полон усіх остров'ян, коли вони перейдуть на новий острів, відрізавши їм шлях повернення. Ще напередодні того дня, коли була закінчена споруда мосту, Слейтон глухої ночі перебрався на великий Острів, озброєний ручними гранатами, і сховався в трюмі нежилого голландського корвета, що стояв неподалік від берега. Звідси він і вийшов, коли побачив, що останній остров'янин перебрався на новий острів.
Слейтон швидко підійшов до місця, де починався міст, заховався за товстою щоглою і чекав повернення остров'ян.
Кинувши бомбу, він спокійно чекав, коли Флорес спам'ятається.
Слейтон міг убити Флореса на місці, але не хотів ускладнювати своє повернення до влади вбивством.
"Хай це зроблять самі остров'яни, — подумав він. — Флоресу не втекти від смерті".
І коли іспанець подивився розширеними від жаху очима в очі Слейтона, колишній губернатор спокійно сказав, бавлячись другою бомбою:
— Якщо ви цілковито не підкоритеся мені і зараз же не визнаєте мене за губернатора, я кину другу бомбу, і з вами буде покінчено.
Флорес вагався.