Чоло його змокріло від поту.
— Гаразд. Ось що мені відомо: в Торонто група футбольних болільників, що поспішали на сьогоднішній матч у Ванкувері, найняла літак типу "Емпрес С VI". Невдовзі після відльоту з Вінніпега обидва пілоти захворіли. Один з пасажирів сидить за штурвалом. У нього немає практики в керуванні машиною цього типу. Інструктуємо його з землі. Це робить особисто Пол Трелівен, старший пілот "Трансканади". Незважаючи на це, керівництво порту вживає додаткових заходів безпеки, евакуюючи територію, що прилягає до аеродрому, на той випадок, коли під час приземлення виникнуть ускладнення.
Він замовк. Тишу, що запала в залі, порушив один із журналістів.
— Ну, і що далі?
— Більше я нічого не можу вам сказати, бо це все, що мені відомо, — відповів Говард, мовби вибачаючись. — Робимо все, що можемо, і будемо вам страшенно вдячні, якщо ви нам не...
— На бога, Кліффе, ти збожеволів? Що ти тут розказуєш! — запротестував Стівенс. — Як це вийшло, що обидва пілоти захворіли?
Говард здвигнув плечима.
— Ми цього ще напевно не знаємо... Можливо — щось шлункове. На аеродром викликано лікарів...
— Слухай-но, Говарде! — гостро перебив його Джессеп. — Досить гратися в піжмурки. В місті вже ходить багато чуток. Все, що ти нам сказав, редакція знала годину тому. Почнемо знову. Скільки правди є в плітках про отруєння їжею?
— І що то за тип сидить за штурвалом? — додав Абрагамс.
Говард важко зітхнув. Усміхнувся і зробив драматичний жест, наче кидав блокнота на землю.
— Слухайте, хлопці! Я розкажу вам усе щиро й відверто. Адже ви знаєте, що я ніколи нічого від вас не приховував. Коли міг. Я хочу взяти з вас слово, що за мою щирість ви не відплатите мені свинством. Ми не хочемо роздувати цю історію. Оголошено аварійний стан — це правда. Але зроблено все, що в людських силах, щоб зменшити небезпеку. Власне кажучи, всі вжиті заходи свідчать, що повітряна лінія діє оперативно. Запевняю вас, я ніколи ще не бачив подібних...
— Факти, Говарде, факти!
— Гаразд, гаразд... Але я хочу, щоб ви правильно мене зрозуміли: те, що я вам зараз скажу — це не офіційне комюніке керівництва аеропорту чи повітряної лінії. Лінія нерегулярного транспорту робить усе, щоб посадити літак на аеродром, а мене відряджено сюди інформувати вас про хід подій. — Пронизливо задеренчав телефон, але ніхто не поспішав зняти трубку. — Отже, — вів далі Говард, — з того, що я знаю, у літаку щось схоже на епідемію... Можливо, це отруєння. Звичайно, вжито заходів...
— Ти хочеш сказати, що їжа, подана пасажирам і персоналу, була отруєна?
— Це невідомо. Повторюю: можливо, причиною отруєння була їжа, і прошу вас не перекручувати моїх слів. Через туман літак прилетів у Торонто з запізненням і ще більше запізнився у Вінніпег. Фірма, яка постачає продукти аеропорту, уже не працювала. Продукти купили в іншої фірми. Серед цих продуктів був лосось. Не виключено, що несвіжий. Санітарна служба у Вінніпегу уже розпочала розслідування цієї справи.
— А хто той суб'єкт, що зараз веде машину? — наполягав Абрагамс.
— Я хочу, щоб ви запам'ятали, що Лінія нерегулярного транспорту додержується найсуворіших санітарних інструкцій. Такий випадок, як сьогодні, це нещастя, яке може трапитися раз у сто років...
— Хто сидить за штурвалом? Що ти можеш сказати про нього?
— Не всі зразу, хлопці, — промовив Говард, відбиваючись од зливи запитань. — Команда "Емпрес С VI" — одна з найкращих команд, а знаючи Лінію, можете бути певні, що це люди найвищої кваліфікації. Капітан — Лі Даннінг, другий пілот — Пітер Левінсон, стюардеса — Дженет Бенсон. У мене є всі дані про них, якщо це вас цікавить...
— Сховай їх поки що! — гукнув Джессеп. — Коли захочемо, візьмемо їх згодом. — До залу вбігли ще двоє журналістів і приєдналися до тих, що оточували Говарда. — А що це за історія з пасажиром, який веде цю коробку?
— Мені сказали, що спочатку другий пілот, а потім капітан захворіли. На щастя, серед пасажирів був кваліфікований пілот. От він і сів за штурвал. Його звуть Джордж Спенсер. Мешкає у Торонто, сів у літак у Вінніпегу...
— Ти кажеш, що він літав? — наполягав Абрагамс. — Чи це означає, що раніше він був пілотом на цій лінії?
— Ні, ні... — признався Говард. — Відомо, що на його рахунку величезна кількість льотних годин... Літав під час війни... на менших машинах...
— Під час війни? Скільки ж це років тому?
— На яких менших машинах? — спитав Джессеп.
— "Спітфайєр", "Мустанг" і багато інших марок...
— Хвилинку! Ти говориш про винищувачів. Виходить, він був воєнним льотчиком?
— Пілот це пілот, незалежно від того, на чому він літає, — неохоче говорив Говард. — Крім того, він перебуває під сталим радіонаглядом капітана Трелівена, старшого пілота "Трансканади", який і посадить літак.
— Що ти нам розповідаєш? — здивувався Джессеп. — Адже це чотиримоторний літак! Скільки там кінських сил?
— Близько восьми тисяч.
— І ти хочеш нас переконати, що пілот, який під час війни літав на одномоторних винищувачах, через стільки років дасть раду чотиримоторному літаку? — Настало коротке замішання, троє журналістів прослизнули у телефонні кабіни.
— Звичайно, є певний ризик... — признався Говард, — і саме тому вжито всіх заходів обережності, наприклад, евакуація населення з території, що прилягає до аеродрому. — Я згоден, що ситуація досить напружена, але для паніки немає приводу.
— Певний ризик, — перекривив Джессеп. — Я сам трохи літав і можу уявити, що відчуває зараз цей хлопець у літаку. Розкажи про нього трохи більше.
Говард розвів руками.
— Нічого більше про нього я не знаю.
— Що? Нічого більше не знаєш про людину, від котрої залежить у цю хвилину доля... скільки чоловік на борту?
— П'ятдесят дев'ять разом з командою.
У мене є копія списку пасажирів, якщо це вас цікавить...
— Кліффе! — поважно мовив Джессеп. — Перестань гратися з нами у піжмурки.
— Я вже сказав, Джессепе, що нічого більше про нього не знаю. Це щира правда. Останні донесення свідчать, що він чудово дає собі раду.
— Скільки ще лишилося часу до можливої аварії? — запитав Абрагамс.
Говард рвучко обернувся до нього.
— Не буде ніякої аварії. Літак має приземлитися приблизно за годину.
— Його ведуть по радару?
— Не зовсім певен, але мені здається, що капітан Трелівен інструктує його по радіо. Повторюю, ми певні, що все закінчиться щасливо. Всі стартові доріжки звільнені. Міську пожежну команду про всяк випадок забезпечено додатковими засобами боротьби з вогнем.
— А що, коли він проскочить аеродром і впаде у воду?
— Це майже неможливо, але поліція повідомила всі патрульні човни, щоб вони були напоготові. Запевняю вас — ніколи ще так широко не застосовувалися всі засоби...
— Боже, що за історія! — скрикнув Абрагамс і кинувся до телефонної кабіни. Набираючи номер, він крізь прочинені двері прислухався до розмов у залі.
— Кліффе! — дружньо промовив Джессеп. — Скільки в них бензину?
— Точно не знаю, але, певно, достатня кількість, щоб долетіти навіть до запасного аеродрому, — відповів Говард, трохи попускаючи краватку. Видно було, що він не дуже переконаний в тому, що говорив.
Джессеп кілька секунд дивився на нього примруженими очима. Нараз він щось надумав.
— Чекай-но, друже, якщо обидва пілоти непритомні, то, мабуть, не тільки вони...
— Присилайте, кого тільки зможете. Мені потрібна допомога, — говорив у трубку Абрагамс. — Поки що я дам вам деяку інформацію. Коли буде досить для ранкового випуску, зробіть з цього дві версії і чекайте. Одна версія: жахлива катастрофа, друга — чудесне приземлення. Гаразд? З'єднайте мене з Бертом. Берте, ти готовий? Починаю диктувати: "Сьогодні на світанку повітряний порт у Ванкувері пережив найбільшу катастрофу в історії"...
— Слухай, Джессепе! — гостро проказав Говард. — Я розкажу тобі все, але благаю, не заважай тим, нагорі, в кімнаті контролю руху. Вони працюють, як скажені. Робиться все можливе, щоб допомогти людям у літаку. Ми нічого не проґавили.
— Ти всіх нас тут знаєш, Кліффе, і знаєш, що ми не завдамо тобі прикрощів. Який стан пасажирів?
— Кілька з них хворі, але на борту є лікар, котрий подає їм всіляку допомогу. Крім того, в разі потреби, можна кожної хвилини передати їм лікарські поради по радіо з землі. Стюардеса здорова і допомагає Спенсерові, виконуючи обов'язки радиста. Ну, тепер ти знаєш все, що знаю я сам.
— Отруєння їжею, це не жарти, — вперто вів своєї Джессеп. — Час тут відіграє надзвичайно важливу роль.
— Це правда.
— Отже, якщо цих людей своєчасно не покласти в лікарню, то вони можуть навіть... померти...
— Так, — процідив крізь зуби Говард.
— Але це ж світова сенсація! Як вони тепер себе почувають і що зараз взагалі діється в літаку?
— П'ятнадцять хвилин тому...
— То не має значення, що було п'ятнадцять хвилин тому! — крикнув Джессеп. — У таких випадках ситуація може змінитися за кілька хвилин. Дізнайся негайно, Кліффе! Хто сьогодні керує польотами? Подзвони до нього, бо якщо ти цього не зробиш, я подзвоню сам...
— Ні, Джессепе, ні! Почекай! Я ж казав тобі, що всі вони...
Джессеп стиснув Говардове плече.
— Кліффе, ти сам був журналістом і добре знаєш, що це найбільша за багато років повітряна сенсація. Незалежно від того, скінчиться все це катастрофою чи вони щасливо приземляться. За годину тут будуть кінохроніка, телебачення, десятки репортерів. Якщо ти нам зараз не допоможеш, ми підемо на аеродром. Скажи нам те, що ми хочемо знати, і йди відпочивай, поки ми будемо передавати повідомлення.
— Гаразд уже, гаразд, пусти мене! — Говард підійшов до телефону на столі. — Говорить Говард, прошу контроль руху. — Вони мене лінчують через тебе, — кинув він Джессепу. — Алло, контрольна? Є там Бердік? Дайте його, пильна справа... Гаррі? Це Кліфф. Слухай, Гаррі, хлопці натискають! Я більше не можу їх стримувати. Вони хочуть знати, що там на літаку зараз. Вони квапляться подати в свої редакції останні відомості...
— Звичайно! — іронічно хмикнув у трубку Бердік. — Ми постараємося, щоб літак розбився в найзручніший для них час. Все для преси!
— Спокійно, Гаррі! Вони тільки виконують свій обов'язок.
Бердік обернувся до диспетчера, який стояв з Трелівеном перед радіопередавачем.
— Містере Грімселл, Говард не може впоратися з пресою.