Цього досить про те, що розповідають про Сіцілію.
168. Керкірейці, давши посланцям відповідь, яку я ще наведу, так поставилися до звернення, бо й посланці, що прибули до Сіцілії, спробували залучити їх, повторивши ті самі слова, які вони сказали Гелоно-ві. Спочатку керкірейці пообіцяли послати допомогу і взяти участь в обороні, заявивши, що не слід їм допустити, щоб загинула Еллада. Бо якщо зазнає поразки Еллада, вони неминуче одразу стануть невільниками. Отже, їм треба подати допомогу їй усіма своїми силами. Таку гідну відповідь вони дали. Але коли виникла потреба послати допомогу, маючи на увазі щось інше, вони оснастили шістдесят кораблів(1). Проте скоро вони відпливли і дійшли до Пелопоннесу, там вони кинули якорі поблизу Пілоса і Тенару в Лакедемонії, очікуючи, чим закінчиться війна. Вони не сподівалися на те, що переможуть елліни, але гадали, що Перс отримає блискучу перемогу і стане владарем усієї Еллади. Це вони зробили навмисне, щоб могли сказати Ксерксові: "О царю! Нас просили елліни взяти з ними участь у цій війні. І ми мали неабияку силу і могли дати не мало кораблів і навіть більше, ніж афіняни, але ми не схотіли виступити проти тебе або зробити таке, що тобі було б не до вподоби". Такими словами вони сподівалися, що зможуть виграти щось більше за інших, і я гадаю, що так воно і сталося б. Для еллінів вони вигадали собі виправдання, до якого вони справді вдалися, коли елліни обвинуватили їх за те, що вони не прийшли допомогти їм. Вони сказали, що оснастили шістдесят трієр, але північний вітер не дозволив їм обігнути Малею (2) і через це вони не прибули на Саламін, а не тому, що вони не взяли участі в морській битві через боягузтво. В такий спосіб вони обдурили еллінів (3).
169. Так само крітяни, коли спробували були вмовити їх встати на бік еллінів, ті, кому було це доручено, ось що зробили. Вони всі разом послали запитуючих у Дельфи і запитали бога, чи буде добре для них допомогти еллінам. І Піфія відповіла їм: "Безглузді! Чи ви не скаржитеся на те, що розгніваний допомогою Менелаєві Мінос змусив вас пролити стільки сліз? Вони не допомогли вам помститися за його смерть у Каміку, а ви допомогли їм помститися за викрадення варваром із Спарти однієї жінки"(1). Коли крітяни почули цю відповідь, яку їм принесли запитуючі, то вони вирішили не посилати допомоги.
170. Справді, розповідають, що Мінос, розшукуючи Дедала, прибув на Сіканію , яка тепер називається Сіцілією, і загинув там насильною смертю (2). Згодом крітяни за порадою Бога прибули на Сіцілію, всі, за винятком мешканців Поліхни і Прайса (3), з великим флотом і протягом п'яти років облягали місто Камік, у якому за мого часу мешкали акра-гантінці. Проте, нарешті, не змогли ні здобути його, ні залишитися там, бо їх мучив голод, покинули місто і відпливли. Коли, пливучи вони прибули до берегів Япігії, їх застала страшенна буря і викинула на суходіл. Оскільки їхні кораблі було розбито на морі (і побачивши, що їм неможливо повернутися на Кріт), вони заснували там місто Прію(4), оселилися там і замість крітян стали япігами та мессапіями, змінивши назву, і замість острів'ян стали мешканцями суходолу. Із Гірії вони заселили й інші міста, які за багато років після того, коли тарантінці намагалися їх зруйнувати, зазнали такої страшної поразки(5), що це вбивство еллінів було без сумніву найбільшим із усіх тих, які я знаю, як серед самих тарантінців, так і серед регійців. А вони були тими громадянами, яких Мікіт, син Хойра, змусив прийти на допомогу тарантінцям, і вони загинули заради них у числі трьох тисяч, а скільки загинуло тарантінців, хто це може обчислити! Цей Мікіт був на службі в Анаксіла, який призначив його правителем Регія. А він змушений був тікати з Регія і оселитися а аркадійській Тегеї, і він поставив в Олімпії багато статуй б.
171. Але те, що стосується регійців і тарантінців, я згадав між іншим у моєму оповіданні. На Кріт, який тоді збезлюднів, як переказують прайсосці(1), почали переселятися люди різних племен і серед них переважно елліни, а в третьому поколінні після смерті Міноса сталася троянська війна, в якій крітяни виявилися досить хоробрими помічниками Менелая. Проте, коли вони повернулися з-під Трої, їхню країну спіткали голод та смертельна пошесть серед людей та тварин так, що Кріт спустошився вдруге і сучасна його людність становить третину колишньої із тих, що ще там залишилися(2). Отже, Піфія нагадала(3) крітянам ці події і відрадила їх посилати допомогу Елладі, хоч вони хотіли це зробити.
172. Спочатку фессалійці змушені були перекинутися на бік мідійців, як вони це довели, бо не погоджувалися з тим, що затіяли Алевади(1). Отже, щойно вони довідалися, що Перс готувався переправитися в Європу, вони послали вісників на Істм. На Істмі були зосереджені представники еллінів, яких обрали міста Еллади, і які палали патріотичними почуттями. З'явилися до них вісники фессалійців і сказали їм: "Шановні елліни! Треба охороняти гірські ущелини Олімпу, щоб захистити від війни не лише Фессалію, але й усю Елладу. Тепер ми готові взяти участь в обороні, але треба, щоб і ви послали численне військо, бо якщо ви не пошлете, знайте, що ми почнемо переговори з Персом, бо наша країна розташована на самому краю Еллади, не слід допустити, щоб ми загинули через вас. Проте, якщо ви хочете допомогти нам, ви не спрможетеся змусити нас приєднатися до вас, застосувавши силу, бо сила не буває ніколи міцнішою за безсилля, і ми тоді постараємося самі знайти якийсь засіб урятуватися". Так сказали фессалійці.
173. І елліни вирішили послати морем піхоту, щоб вона обороняла ці гірські ущелини. Військо зібралося і попливло туди через Евріп. Воно прибуло в Алое, в Ахаії, зійшло на берег, залишило там кораблі і вирушило звідти до Фессалії, прибуло в Темпейську долину, де є перевал, яким можна пройти з долішньої Македонії до Фессалії вздовж ріки Пенея між гір Олімпу та Осей. Там вони отаборилися, близько десяти тисяч еллінських гоплітів, які там зібралися, і до них приєдналася фессалійська кіннота. Стратегом(1) лакедемонців був Евайнет, син Каре-на, обраний серед полемархів, а стратегом афінян був Фемістокл, син Неокла. Там вони провели декілька днів, бо прибули вісники від македонського царя Александра, сина Амінта, і порадили їм відійти з ущелин і не залишитися там, щоб їх не розтоптало вороже військо, і повідомили їх, скільки було сухопутних та морських сил у ворогів. Вони послухалися цієї поради, бо вважали, що ця порада правильна і що македонець бажає їм добра. Проте, я сам гадаю, що ця порада була викликана страхом, коли довідалися про існування ще й іншого перевалу, що веде до Фессалії з горішньої Македонії(2), з країни перрайбів біля міста Ґоннос, саме звідти, звідки може вдерлося військо Ксеркса. Тоді елліни повернулися на кораблі і прибули на Істм.
174. Цей похід у Фессалію відбувся, коли Цар був уже в Абідосі і збирався переправитися з Азії в Європу. І так фессалійці залишилися без союзників і охоче перейшли на бік мідійців, уже без усяких вагань і під час військових дій виявилися дуже корисними Цареві.
175. Скоро елліни повернулися на Істм і почали радитися після поради Александра, як вони будуть вести війну і в яких місцях. Думка, яка переважала інші, була, що треба обороняти ущелини Фермопіл, бо вони були вужчими * від ущелин Фессалії, крім того, інших не було і вони були ближчими до їхньої країни. Що ж до стежки, через яку потрапили в пастку елліни в Фермопілах, то вони до свого прибуття туди навіть нічого не знали про неї, поки не довідалися від трахінян. Цей фермопільський прохід(1) за порадою Александра вони почали охороняти, щоб не допустити в Елладу Варвара, а флот, щоб плив до Артемісія (2), до берегів Гістієотіди, бо ці краї близькі один до одного і можна обмінюватися повідомленнями про місцеперебування кожного. А тепер подаю опис цих країв.
176. Щодо Артемісія: Фракійське море, будучи широким, поступово звужується і закінчується вузькою протокою між островом Скіатом і берегом Магнесії. За цією протокою безпосередньо на Евбеї є Артемі-сій, мис на березі, де розташовано святилище Артеміди. Крім того, міжгір'я, де можна пройти через Трахіну до Еллади, в своєму найвужчо-му місці має завширшки в половину плетра, але в цьому місці ще не є найвужча частина цієї місцевості, бо вона є попереду і позаду від Фермопіл, попереду біля Альпен на виході, де є таке вузьке місце, що через нього може проїхати лише одна колесниця(1), і так само попереду вздовж річки Фойнік поблизу міста Антели. На захід від Фермопіл височить неприступна стрімчаста гора, що тягнеться аж до Ети, а на сході шлях обмежено морем та болотами. В цьому міжгір'ї є гарячі джерела, які місцеві мешкак;,. називають Хітрами, і там поблизу споруджено жертовник на честь Г'еракла. В цьому міжгір'ї було побудовано мур і за давніх часів там була брама. Цей мур побудували фокейці через свій страх, коли прийшли фессалійці з Теспротії, щоб захопити країну еолійців, саме ту, де вони тепер ще перебувають. Оскільки фессалійці спробували були підкорити їх, фокейці вжили ці заходи і, крім цього, вони відвели гарячі води до входу в ущелину, щоб там утворився крутояр, і застосували всякі засоби аби тільки не допустити фессалійців до своєї країни. Отже, той давній мур було побудовано за давніх часів, і більша частина його з бігом часу зруйнувалася. Тепер вони його відбудували і вирішили в тому місці постаратися відбити напад Варвара на Елладу. Поблизу від шляху є там селище, що називається Альпени, з якого елліни хотіли постачати собі харчі.
177. Цю місцевість уважали елліни за підходящу для військових дій. Вони заздалегідь обстежили її і вирішили, що там варвари не зможуть використати свою кількісну перевагу і кінноту, і там вони визначили за найкраще зустріти ворога, який вирушив проти них. І скоро вони довідалися, що Перс уже прибув до Піерії, вони покинули Істм(1) і одна їхня частина пішла суходолом до Фермопіл, а інша вирядилася морем до Артемісія.
178. Отже, елліни поквапилися зайняти призначені для них позиції(1), а на той час перелякані дельфійщ порадилися з богом, як урятуватися їм і всій Елладі. І їм було дано оракул, щоб вони молилися вітрам, бо вони будуть могутніми спільниками еллінів.