Вони немилосердно нявчали, скиглили, плакали. Пес і ведмідь вилізли з автомобіля і понесли кошик з котенятами до лікарні.
Перед лікарняним пультом сидів вахтер і дрімав. Він злякано підхопився, коли пес і ведмідь поставили кошик.
— Я тітонька Кете з котячого притулку,— прошепелявив ведмідь.
— Я тітонька Ветті звідти ж,— прогугнявив пес.
— У нас спалах епідемії,— прошепелявив ведмідь.
— Очевидно, кору,— прогугнявив пес.
— Прошу зачекати хвилиночку, шановні пані! — Вахтер позіхнув і натиснув кнопку на пульті — Зараз прийдуть медсестри,— сказав він позіхаючи.
— Ми тим часом принесемо ще один кошик,— прошепелявив ведмідь.
— Бо це, власне, половина наших хворих,— прогугнявив пес Ведмідь і пес подріботіли з лікарні і вскочили в автомобіль. Ведмідь рвонув з місця.
— На південь? — запитав ведмідь.
— На схід,— відповів пес.
Ведмідь кивнув головою і поїхав на схід. За пасмом пагорбів, до яких вони наближалися, сходило сонце. Його ще не було видно, але воно вже забарвило сіре небо над пасмом пагорбів у рожевий колір. "Яка краса!"— подумав пес і зробив фото для своєї мозкової фототеки. Перегодом він зареготав. Дуже голосно, адже він уявив собі, як сіамська кішка й лікарі лікуватимуть тридцятеро пустотливих котенят.
— Гадаю, ми зробили велику роботу,— захихотів пес.
— Відмінну роботу,— захихотів ведмідь.
Пес скинув з голови солом'яного капелюшка й покрутив ручку, опускаючи шибу автомобіля. Він хотів викинути солом'яного капелюшка у вікно.
— Надягни,— звелів ведмідь.
— Навіщо? — здивувався пес.
-Бо поліція не розшукує пані собаку в капелюшку,— відповів ведмідь.
— А я не зможу далі жити жінкою! — відповів зляканий пес.
— Набудеш собі трохи нового життєвого досвіду,— втішив його ведмідь — Хоч кілька тижнів поживи так. Поки твоя справа припаде пилом.
Пес знову надів солом'яного капелюшка і підкрутив шибу вгору.
— Так розумніше, тітонько Ветті,— прошепелявив ведмідь.
— Авжеж, тітонько Кете,— прогугнявив пес. І став насвистувати одну зі своїх улюблених пісень. Його брала цікавість: якими будуть для нього наступні кілька тижнів?
Розділ сьомий
ПЕС ВИРУЧАЄ ВЕДМЕДЯ
Веселі пес і ведмідь мчали на схід. Ведмідь знав там одне озерце. Його тягло туди, бо там стояв дерев'яний будиночок, що належав його небожу.
— Ключ завжди лежить під килимком перед вхідними дверима,-повідомив ведмідь.— І невеличкий човен також є. І запас консервів чималий. А навкруги жодної душі, ані людей, ані тварин. Ми проведемо там кілька дуже спокійних днів.
— Ми ж бо їх чесно заробили,— мовив пес. Праця батька-опікуна при котенятах виснажила його, знесилила.
Та, на жаль, не завжди отримуєш те, що чесно заробляєш. Пес з ведмедем уже подолали майже всю дорогу, як раптом дивно загурчало в двигуні й водночас із-під капота зачаділо й відразливо засмерділо. Ведмідь з'їхав на узбіччя.
Пес, який краще розумівся на техніці, ніж ведмідь, відкрив капота й почав роздивлятися.
— Радіатор проіржавів! — вигукнув він — Охолоджувальна рідина вся витекла. Двигун перегрівся. Боюся, що йому капець. Нас доведеться брати на буксир.
Ведмідь і пес поставали коло автомобіля й чекали на першу-ліпшу машину, яка б дотягла їх до найближчої автомайстерні. Вони простояли добру годину, але жодна машина не проїхала. І справді, цей край був наче Богом забутий.
Тоді ведмідь замкнув автомобіль і вони пішли далі пішки. Тривалі подорожі ані пса, ані ведмедя не лякали. Але вбрання вдови Ольги дуже заважало їм як слід іти.
— Цього дурного лахміття я вдруге не надягну,— сердився ведмідь.— Жодного ковтка свіжого повітря не можна хапнути. Скрізь здавлює і коле, стягає і тисне.
— Жодного по-справжньому великого кроку не ступиш,— скаржився пес— Тільки витягну ногу, щоб ступити, як на півкроці жакет починає тріщати по швах.
— Чи довго ще нам ловити наші капелюшки, які раз у раз зриває з голів вітер,-нарікав ведмідь.-Досі, напевне, досягли б якогось міста чи села.
— І чи довго нам поправляти наші вовняні груди,— бурчав пес,-уже, напевне, прибули б до якогось механіка.
— Нічого не вдієш,— заспокоїв його ведмідь,— Краще бути добре замаскованими і погано бігти, ніж...
— ...добре заарештованими й погано засудженими,— докінчив пес Надвечір ведмідь і пес прибули до якогось містечка. Автомайстерню вони знайшли дуже швидко.
Проте на її дверях були спущені жалюзі. Пес натиснув на дверний дзвінок. На другому поверсі, над вхідними дверима, відчинилося вікно. З нього виглянула свиня. Вона вигукнула:
— Якщо ви шукаєте мого чоловіка, автовепра, то мусите піти до кав'ярні готелю. І перекажіть йому, щоб негайно йшов додому!
Пес і ведмідь подалися до кав'ярні. Вони знайшли автовепра. Він лежав біля шинквасу й хропів.
— Після восьмого кухля пива і восьмої чарки він упав,— пояснив господар — Мабуть, прочумається завтра перед обідом.
Ведмідь і пес пильно оглянули автовепра і погодилися, що господар має рацію. Вони винайняли кімнату в готелі і повернулися до кав'ярні. Були неймовірно спраглі й голодні.
— Що паням принести? — спитав господар.
Пес радніше замовив би подвійну порцію пива та подвійну порцію гуляшу, але вчасно подумав: "Таке замовлення не для жінки!"
Він шепнув ведмедеві:
— Замов нам щось чисто жіноче, любий друже.
— Два абрикосові тістечка і два яєчні лікери,— замовив ведмідь.
Це замовлення ведмідь повторював ще шість разів, інакше вони з псом навряд чи наїлися б досита.
Саме тоді, коли ведмідь і пес хотіли вже підвестися й піти до себе в номер, до кав'ярні завітав поліцай.
— Спокійно, друзяко,— прошепотів ведмідь і лагідно поклав лапу на лапу пса.
Поліцай розглянувся по кав'ярні. Він шукав вільного столика. Та навіть усі стільці біля всіх столиків були зайняті. Тільки біля столика пса та ведмедя один стілець був вільний.
— Не підсяде ж він до нас,— прошепотів пес, охоплений страхом.
— Може, й підсяде,— прошепотів ведмідь і дужче притис його лапу— Ми впораємося з ним, друзяко,— промурмотів він.— Ти тільки не нервуйся!
Поліцай-баран підійшов до столика, за яким сиділи ведмідь і пес, вклонився, мовив: "Дозвольте, пані",— й сів на вільний стілець, не дочекавшись відповіді.
— Зовсім самі подорожуєте, пані? — запитав він. Пес лише кивнув головою, а ведмідь сказав:
— А що ж іще лишається двом старим, самотнім жіночкам, як тільки самим подорожувати?
— Даруйте! — вигукнув баран — Хто вам сказав, що ви старі? Ви такі привабливі молоді пані! Либонь, жартуєте?
— А ви, здається, неабиякий сміливець,— захихотів ведмідь і лукаво покрутив лапою перед бараном. Пес найохочіше заліз би під стіл.
— Але облишмо жарти! — мовив баран.— Дві такі привабливі пані справді не повинні подорожувати самі. У світі стільки погані, дорогенькі жіночки. Щось може статися з вами, якщо будете без чоловічого супроводу.
— Ви наганяєте на мене страху,— затинаючись, мовив ведмідь, витріщивши очі.
Пес подумав, що і йому слід долучитися до розмови.
— Досі нам у дорозі зустрічалися тільки лагідні, милі люди,— сказав він і опустив очі.
— Бо ви дві наївні пані! — вигукнув баран — У вас нема нюху на погане. Погляньте-но сюди! — Баран витяг з кишені френча згорнутий аркуш — Я щойно отримав це оголошення — Він розгорнув аркуша й потримав його перед носом у пса і ведмедя.— А який сумирний на вигляд цей пес, чи не так? — запитав він.
Пес утупився в своє фото.
— Справді,— промурмотів він.— Цей пес, здається мені, надзвичайно поважний.
— Зовсім навпаки! — вигукнув баран.— Цього злочинця розшукують, бо він незаконно вдерся в приміщення школи, вчителював, не маючи диплома, пограбував горище та зруйнував димар, утік від інспектора освіти і ввів самого себе в оману, поцупив майно садівника, злочинно вдерся в підвал і вкрав продукти. Я назвав лише найважливіші переступи.
— Як можна самого себе ввести в оману? — запитав ведмідь.
— Можна, мої дорогі пані,— почав баран. Та більше не сказав нічого, бо господар приніс йому пиво й гуляш. Сьорбаючи і плямкаючи, баран заходився їсти.
Ведмідь позіхнув.
— Думаю, нам пора спати, люба сестро,— мовив він.
— Правильно думаєш, мила сестро,— мовив пес і також позіхнув. Пес і ведмідь побажали баранові приємного вечора й
подріботіли до себе в номер.
Пес упав на подвійне ліжко й витер з лоба піт.
— Я у відчаї! — простогнав пес.
— Жодних підстав хвилюватися! — заспокоїв його ведмідь і зайшовся сміхом — Усе відбувалося винятково спокійно. Якщо бараняче око поліцая тебе не впізнало, тобі нічого боятися.
Того вечора пес і ведмідь ще довго не стуляли очей, лежачи в подвійному ліжку. Вони вели важливу розмову. Пес сказав:
— Я ж хотів лише допомагати, бути корисним і потрібним. Ведмідь мовив:
— Ти й допомагав, був корисним і потрібним. Пес сказав:
— І за це мене переслідують, оголосили розшук. Як на мене, це несправедливо!
Ведмідь мовив:
— Виною цьому — безглузді закони. Треба стати політиком і писати кращі закони. Тоді не могло б такого статися, щоб той, хто чинить добро, сидів за ґратами.
Пес сказав:
-Любий друже, облишмо політику! Політика — це звичайне брудне заняття!
Ведмідь мовив:
— Любий друже, не будь же дурним псом. Дозволь пояснити тобі це на одному прикладі. Я завжди хотів допомагати дітям і бути корисним. Я бажав одного — аби дітям було добре.
Пес сказав:
— Тому ти став учителем. Ти завжди приходив на допомогу дітям і завжди був для них корисний. їм добре було з тобою.
Ведмідь мовив:
— Можливо! Але щороку я був лише для двадцятьох дітей корисний і готовий прийти на допомогу. І лише двадцятьом дітям було зі мною добре.
Пес спитав:
— Чого ж тобі ще хочеться, любий друже?
Ведмідь відповів:
— Якби я був політиком, то міг би ухвалювати кращі закони для школи. Закони, які скасували б оцінки. Закони, які зобов'язали б учителів не лаятися. Закони, які гарантували б дітям добре життя в школі. Тоді я міг би допомогти сотням тисяч дітей. Ти це розумієш?
Пес сказав:
— Починаю розуміти! Ведмідь мовив:
— Якщо ми політику довіряємо тим, хто робить з неї брудне заняття, то нам не слід дивуватися, що нічого не поліпшується.
Пес сказав:
— Тепер я розумію! — Він почухав собі між вухами й запитав:-А як стати політиком?
Ведмідь пояснив:
— Ідеш до якоїсь партії і вступаєш до неї. Попервах якийсь час збираєш членські внески або робиш ще щось корисне і в такий чи інший спосіб показуєш свою активність.