По-перше, трудно зрозуміти, в чому полягає глибокодумність і геніальність цього руху; бо для того, щоб догадатися, що найкраще становище армії (коли її не атакують) перебувати там, де більше продовольства,— не треба великого розумового напруження. І кожен, навіть нерозумний тринадцятилітній хлопчик, легко міг догадатися, що в 1812 році найвигідніше становище армії після відступу від Москви було на Калузькому шляху. Отже, не можна зрозуміти, по-перше, якими висновками доходять історики до того, щоб вбачати щось глибокодумне в цьому маневрі. По-друге, ще трудніше зрозуміти, в чому саме історики вбачають рятівність цього маневру для росіян і згубність його для французів; бо фланговий марш цей, за інших, попередніх, супровідних і наступних обставин, міг бути згубним для російського і рятівним для французького війська. Коли з того часу, як учинився цей рух, становище російського війська стало кращати, то з цього зовсім не випливає, що цей рух був тому причиною.
Цей фланговий марш не тільки не міг би дати будь-яких вигід, але й міг би занапастити російську армію, якби при тому не було збігу інших умов. Що було б, якби не згоріла Москва? Якби Мюрат не загубив а очей росіян? Якби Наполеон не був у цей час бездіяльним?^ Якби під Красною Пахрою російська армія, як радили Бенігсен та Барклай, дала бій? Що було б, якби французи атакували росіян, коли вони йшли за Пахрою? Що було б, якби згодом Наполеон, підійшовши до Тарутина, атакував росіян хоча б з однією десятою частиною тієї енергії, з якою він атакував у Смоленську? Що— було б, якби французи пішли на Петербург?.. За всіх цих обставин рятівність флангового маршу могла перейти у згубність.
По<гретє, найбільш незрозуміле полягає в тому, що люди, вивчаючи істо{Йю, умисно не хочуть бачити того, що фланговий марш не можна приписувати ніякій одній людині, що ніхто ніколи його не передбачав, що маневр цей, так само, як і відступ у Філях, ніколи ні перед ким з сучасників не поставав у його цільності, а крок за кроком, подія за подією, мить за миттю випливав з незчисленної кількості найрізноманітніших умов і лише тоді постав у всій своїй цільності, коли він здійснився і став минулим.
На раді у Філях російське начальство переважно мислило собі відступ, що сам собою розумівся, у прямому напрямі назад, тобт^о Нижньогородським шляхом. Доказами тому є те, що більшість голосів на раді було подано в цьому розумінні, і, головне, відома розмова після ради головнокомандуючого з Ланським, який завідував провіантською частиною; Ланськой доніс головнокомандуючому, що продовольство для армії зібрано здебільшого по Оці, у Тульській та Калузькій губерніях і що в разі відступу на Нижній запаси провіанту будуть відділені від армії великою річкою Окою, через яку перевіз у первозимки буває неможливим. Це була перша ознака доконечної потреби ухилення від прямого напряму на Нижній, що перше здавався найприроднішим. Армія подержалась південніше, по Рязанському шляху, ближче до запасів. Згодом бездіяльність французів, які загубили навіть з очей російську армію, турботи про захист Тульського заводу і, головне, вигоди наближення до своїх запасів змусили армію відхилитися ще південніше, на Тульський шлях. Перейшовши одчайдушним рухом за Пахрою на Тульський шлях, воєначальники російської армії думали залишатися біля Подольська, і не було думки про Тарутин-ську позицію; але незчисленна кількість обставин і поява знову французьких військ, які перше загубили з очей росіян, і проекти бою, і, головне, достаток провіанту в Калузі змусили нашу армію ще більш відхилитися на південь і перейти в середину шляхів свого постачання, з Тульського на Калузький шлях, до Тарутина. Так само, як не можна відповісти на запитання, коли залишено було Москву,, не можна відповісти і на те, коли саме і хто вирішив перейти до Тарутина. Коли війська прийшли вже до Тарутина внаслідок незчисленних диференціальних сил, тоді тільки стали люди запевняти себе, що цього вони хотіли і давно це передбачали.
Славнозвісний фланговий марш полягав лише в тому, що російське військо, відступаючи все прямо назад у напрямі, зворотньому до наступу, після того, як наступ французів припинився, відхилилось від узятого спочатку напряму і, не бачачи за собою переслідування, природно подалось у той бік, куди його тягнув достаток продовольства.
Якби уявити собі не геніальних полководців на чолі російської армії, а просто саму армію без начальників, то й ця армія не могла б зробити нічого іншого, крім зворотнього руху до Москви, описуючи дугу з того боку, з якого було більше продовольства і rçpaft був багатший.
Перехід цей з Нижньогородського на Рязанський, Тульський і Калузький шляхи був до такої міри природний, що в цьому самому напрямі відбігали мародери російської армії і що з Петербурга вимагалося, щоб Кутузов у цьому самому напрямі перевів свою армію. В Тарутрні Кутузов дістав майже догану від госу-. даря за те, що він одвів армію на Рязанський шлях, і йому вказувалося те саме положення проти Калуги, в якому він уже був у той час, як одержав государевого листа.
Відкочуючись у напрямі поштовху, даного їй під час усієї кампанії і в Бородінському бою, куля російського війська після того, як вичерпалась сила пЬштовху, не дістаючи нових поштовхів, набрала того положення, що було для неї природне.
Заслуга Кутузова полягала не в якомусь геніальному, як це називають, стратегічному маневрі, а в тому, що лише він розумів значення події, яка відбувалася. Лише він розумів уже тоді, значення бездіяльності французької армії, лише він усе твердив, що Бородінський бій був перемогою; лише він — той, який, здавалося б, відповідно до свого становища головнокомандуючого, мав би бажати наступу,— лише він усіх сил своїх докладав до того, щоб стримати російську архмію від непотрібних боїв.
Підбитий під Бородіном звір лежав там десь, де його залишив, відбігши, мисливець; але чи живий, чи дужий він був, чи він тільки причаївся, мисливець не знав цього. Раптом пролунав стогін цього звіра.
Стогоном цього пораненого звіра, французької армії, викривачем її загибелі, було прислання Лорістона до табору Кутузова з просьбою про мир.
Наполеон зі своєю впевненістю у тому, що не те добре, що добре, а те, що спало йому на думку, написав Кутузову слова, перші, які майнули в його голові і в яких не було ніякого змісту.
"Monsieur le prince Koutouzov,— писав він,— j'envoie près de vous un de mes aides de camps généraux pour vous entretenir de plusieurs objets intéressants. Je désire que votre Altesse ajoute foi à ce qu'il lui dira, surtout lorsqu'il exprimera les sentiments d'estime et de particulière, considération que, j'ai depuis longtemps pour sa
personne... Cette lettre n'étant à autre fin, je prie dieu, Monsieur le prince Koutouzov, qu'il vous ait en sa sainte et digne garde. Moscou, le 30 Octobre, 1812. Signé:
Napoléom
"Je serais maudit par la postérité si Гоп me regardait, comme le premier moteur d'un accommodement quelconque. Tel est l'esprit actuel de ma nation"2, — відповів Кутузов і далі докладав усіх своїх сил до того, щоб стримати війська від наступу.
За місяць, протягом якого французьке військо грабувало в Москві і російське військо спокійно стояло під Тарутиним. сталася зміна у співвідношенні сил обох військ (духу і чисельності), внаслідок якого перевага сил стала на стороні росіян. Незважаючи на те, що положення французького війська і його чисельність були невідомі росіянам, як тільки змінилося співвідношення, необхідність наступу зараз же виявилась безліччю ознак. Ознаками цими були: і присланий Лорістона, і сила провіанту в Тарутині, і відомості, що надходили з усіх боків, про бездіяльність та безладдя у французів, і комплектування наших полків рекрутами, і гарна погода, і тривалий відпочинок російських солдатів, і поривання, що звичайно виникає у військах внаслідок відпочинку, до тієї справи, для якої всіх зібрано, і цікавість до того, що робиться у французькій армії, так давно загубленій з очей, і сміливість, з якою тепер шастали російські аванпости коло французів, що стояли в Тарутині, і вісті про легкі перемоги над французами селян та партизанів, і заздрість, збуджувана цим, і почуття помсти, що лежало в душі кожної людини доти, поки французи були в Москві, і — головне — неясна, але виникла в душі у кожного солдата свідомість того, що співвідношення сил змінилося і тепер перевага на нашому боці. Істотне співвідношення сил змінилось, і наступ став необхідним. І відразу, так само неминуче, як починають бити і грати в годиннику куранти, коли стрілка зробила повне коло, у вищих сферах, відповідно до істотної зміни сил, виявився посилений рух, шипіння та гра курантів.
III
Російською армією керував Кутузов з його штабом і государ з Петербурга. В Петербурзі, ще доодержання звістки про залишення Москви, було складено докладний план усієї війни і при-
1 "Князю Кутузов, посилаю до вас одного з моїх генерал-ад'ютантів для переговорів з вами про багато важливих справ. Прошу вашу світлість вірити всьому, що він вам скаже, особливо коли висловлюватиме вам почуття поваги і особливої шани, які я почуваю до вас з давнього часу. За цим благаю бога, щоб він зберіг вас під своїм священним покровом. Москва, ЗО жовтня, 1Ы2.
Наполеон".
2 "Мене прокляли б, якби вбачали в мені першого призвідцю будь-якої угоди: така воля нашого народу".
m
слано Кутузову для керівництва. Незважаючи на те, що план цей складали, гадаючи, що Москва ще в наших руках, штаб схвалив цей план і прийняв до виконання. Кутузов писав тільки, що далекі диверсії завжди важко здійснювати. І для розв'язання виникаючих труднощів надсилались нові напучення і особи, які мали стежити за його діями і доносити про них.
Крім того, тепер у російській армії перебудувався весь штаб. Заміщалися місця вбитого Багратіона і ображеного Барклая, який покинув службу. Вельми серйозно обдумували, що буде краще: А. примістити на місце Б., а Б. на місце Д., чи, навпаки, Д. на місце А. і т. д., наче що-небудь, крім задоволення А. і Б., могло залежати від цього.
У штабі армії, в зв'язку з ворогуванням Кутузова зі своїм начальником штабу Бенігсеном і присутністю довірених осіб государя та у зв'язку з цими переміщеннями, точилася, більш ніж звичайно, складна гра партій: А.