А тут ошалілий, змучений спекою лісовий слон у пошуках затінку влаштувався під тамалою і в нестямі зламав хоботом саме той сучок, на якому примостилися горобці. Ну, звісно, горобині яйця побилися, а горобчиха впала в тугу. Один дятел, якого звали Каштакута, стривожений горем своєї найкращої подруги, сказав їй так: "Хіба сльозами лихові зарадиш? Ось послухай: [85]
За померлими пандити особливо не сумують.
Пам'ятайте про різницю між пандитами й дурними!
А також про те, що
Коли оплакує дурний того, який не вартий сліз,
З одного горя робить він два горя й тяжко вболіва.
До того ж
По померлім сльози лити, рюми квасить марне діло.
Краще всій рідні по ньому влаштувать обряд належний".
Горобчиха відповіла: "Нехай так, але ж той скажений слон знищив моє потомство в самому зародку. Коли ти справжній друг, то краще придумаймо, яким способом убити нам злочинця, що завдав мені тяжкого горя. Сказано ж:
Лиш того слід шанувати,
Хто в нещасті помагає,
Хто в біді з тобою поруч,
Хто прийшов тобі на поміч".
Каштакута мовив: "Воістину ти справедливо сказала, шановна. Недарма ж кажуть:
Той друг, хто у нещасті друг, хоч би й з чужого роду був.
Коли у нас усе гаразд, то прагне другом стати всяк.
До того ж
Той друг, хто у нещасті друг; хто батьку вірний — той лиш син,
При кому лад — отой слуга, хто дба про дім — ото й жона.
Згодом ти переконаєшся в силі мого розуму. У мене є чудова подруга — муха, яку звуть Вінарава. Зараз я її покличу, і вона пособить нам цього слона доконати". От прийшов Каштакута удвох з горобчихою до мухи і сказав: "Люба моя, у моєї подруги горобчихи велике горе,— слон-пройдисвіт знищив усі яйця, які вона відклала. Допоможи нам зігнати його зі світу". Муха йому відповіла: "Ну, аякже, дятлику! Допоможу. Звісна річ: [86]
Товаришам допомагать — чи ж не найвище це добро?
Чому б гуртом не помогти у справі другові своєму?
І це справедливо. Але в мене є ще вірна подруга жаба, яку звуть Бгека. Я покличу її, і ми порадимося між собою, що робити. Бо ж
Як люди мужні, мудреці й на шастрах добре знаються,
Завжди в них досягається продумана як слід мета".
Тоді вони втрьох подалися до жаби, про все оповіли і стали чекати її розсуду. Вона подумала і нарешті сказала: "Та що цей нікчемний слон може вдіяти з розгніваним натовпом? Послухайте моєї поради. Ти, мухо, в обідню пору лети до цього, збудженого тічкою, слона і дзижчи йому в саме вухо, подібно до солодкозвучної віни; слухаючи твоє дзижчання, той розчулиться і заплющить очі. А ти, дятле, тим часом виклюєш йому зіниці. Тоді слон, змучений спрагою, почувши жаб'яче кумкання, подумає, що тут десь поблизу є ставок, і попрямує на ці звуки, але з осліпу звалиться в яму і помре, розпавшись на п'ять початкових стихій. Отак ми всі разом і відплатимо йому!" На цьому вони й погодилися. Муха полетіла до того знавіснілого слона і своїм солодким дзижчанням примусила його заплющити очі, а дятел підкрався і видзьобав їх. Слон, змучений спрагою, пішов у той бік, звідки доносилося жаб'яче кумкання, але по дорозі впав у яму і вбився насмерть. Ось тому я й кажу:
І жаба, й муха, й горобець, хоч поодинці всі дрібні,
Змогли великого слона у спілці покарать насмерть".
Тоді озвався гусак до своєї жінки: "Хай буде так, люба! Сукупно з друзями я висушу Океан". Невдовзі він скликав воРон, журавлів, лебедів, павичів та інших пернатих і звернувся до них з такими словами: "О, я обурений тим, Щ° Океан поглинув наші яйця. Покараймо його за це". тоді птахи, порадившись, відповіли: "Ми не можемо висушити Океану. Бо, як кажуть: [87]
Слабкий, від безуму сліпий, на вражу силу ідучи,
В біду ускочить, як той слон, що ікла об стрімчак зламав.
Є в нас повелитель Вайнатея. Ходімо до нього, розкажімо про все, і він, згораючи від люті через те, що родові його вчинили кривду, зможе помститися. Так-от, він пом-ститься йому, і ви не матимете горя. Правду кажуть:
Могутньому володарю свому,
І другові із добрим, щирим серцем,
Слузі порядному і вірній жінці
Відкрийся з горем і щасливий будеш.
То рушаймо ж до Вайнатеї, бо він для усіх нас господар". Дійшовши згоди, всі птахи з похнюпленими головами та заплаканими очима прибули до Вайнатеї і смутними голосами почали скаржитись: "О яка несправедливість, яка несправедливість учинилася! О володарю наш, у цієї вельми добропорядної гуски Океан забрав усі відкладені яйця! Так може загинути весь наш пташиний рід, якщо іще комусь спаде на думку вдатись до такого свавілля. Сказано ж:
Той поводиться мерзенно, а наслідує це інший,
Так живуть всі нерозумно, про мету забувши вищу.
А також
Тих, кого бездушно дурять лиходій, шахрай і слуги,
Захищати треба,наче від крутійства й ошуканства.
Як захища підлеглих цар, за нього моляться вони,
Як цар не захищає їх, вони на нього зводять гріх.
Вогонь, що спалахне, коли підлеглих тиснуть, не згаса,
Допоки він не спопелить і царське щастя, й царський рід.
Цар — брат усім, хто без братів, цар — вірний поводир сліпих.
Цар — матінка і батько всім, хто гідно в світі цім живе.
Жадає цар винагород — повинен він
У спосіб будь-який підлеглих берегти, [88]
Дарами й почестями поливать, немов з відра,
Як садівник, що дба про виноград.
Немов росток, що із зернини виклюнувсь,
Доглянутий господарем дбайливим,
Із плином часу плід йому дарує.
Так дасть захищений народ багатство.
Зерно, перлини, золото, а ще й коштовності ясні —
Усе могутньому царю від підданих перепада".
От вислухав Гаруда горем убитих птахів і, перейнятий гнівом, подумав: "Істинну правду кажуть пернаті! Піду я зараз і висушу Океан!" А тим часом, поки він так міркував, до нього явився посланець від самого Вішну і мовив: "О проводирю пернатих! Послав мене до тебе сам Всемогутній Нараяна! Для звершення божого діла ти маєш в Амараваті піти. Негайно треба вирушати!" Вислухав його Гаруда й гордовито сказав: "О после, яке пуття володареві від такого несправного слуги, як я? Так-от, поклонись йому і перекажи, може, нехай він шукає собі іншого їздового слугу? А ще передай повелителеві нашому мій низький уклін! Правду кажуть:
Хто інших зневажає честь, тому не служать мудреці,
Не дасть ніяких він плодів, як не дає і солончак".
Посол мовив: "Вайнатеє, хіба наш повелитель коли-небудь щось недобре говорив? Тоді скажи, чим він тебе образив?" І відповів Гаруда: "Скориставшись тим, що на ньому покоїться наш повелитель, Океан узяв та й змив гусячі яйця. Якщо повелитель не покарає його за це, я Бгагавану більше не слуга — так і перекажи йому". Той щодуху помчав до Бгагавана і все йому розповів. Почувши з уст гінця про те, як смертельно образили Вай-натею, Бгагаван подумав: "Так, справедливо гнівається Вайнатея. Просто хоч іди до нього та вибачайся. Отож кажуть:
В служінні вірного слугу й знічев'я ти не ображай,
Про нього, мов про сина, дбай, піклуючись про статок свій.
А також [89]
І цар не наріка на слуг, їм і дари, й чини дає.
Облагодіяні царем, вони за нього йдуть на смерть.
Розсудивши так, Бгагаван майнув до Вайнатеї в Золоте місто, а той побачив, що сам повелитель прийшов у його домівку, і від сорому опустив голову. Потім схилився перед ним і мовив: "О повелителю! Океан, запишавшись, тому що править тобі за ложе, завдав мені тяжкої образи — він забрав потомство одного з моїх слуг. Лише заради того, щоб тебе не скривдити, я його не висушую. Із страху перед хазяїном навіть собаку не б'ють. Як говориться:
Хоч роду підданий слуга, але не вчинить він чогось,
Що шкоди завдало б царю,— для нього краще нагла смерть".
І Бгагаван на те мовив: "Твоя правда, Вайнатеє. Недарма кажуть:
За провину служці кара, тож і панові покара,
Від стидовиська прислуги доля й пану припадає.
Так-от, іди забери в Океану викрадені яйця і віддай їх гусакові, а сам, не гаючись, вирушай до Амараваті". Після цього Бгагаван, пригрозивши Океанові вогняною стрілою, звернувся до нього з гнівними словами: "О мерзотнику, зараз же віддай яйця гусакові, бо інакше я тебе перетворю на суцільну сушу!" Тоді переляканий Океан повернув викрадені яйця гусакові, а той приніс їх своїй жінці. Ось тому я й кажу:
Хто ворожнечу почина, розвідавши ворожу міць,
Той пересилить ворогів, як пересилив море птах.
А через те ніколи не треба зневірюватися й опускати руки".
Санджівака пильно вислухав усе і напосідливо запитав: "А як же тобі пощастило, друже мій, довідатися, що повелитель мене недолюблює? Відколи нас обох зв'язує близька дружба, він завжди зі мною дуже лагідно поводився, і я ніколи не помічав, щоб його гнітило якесь невдоволення. Ну, скажи мені на милість,— чого б це я мав його вбивати?" Відповів на це Даманака: "Звідки я знаю? Але [90] зваж,— якщо в нього очі налиті кров'ю, брови насуплені, три зморшки прорізують чоло та ще й смикаються куточки рота,— оце тобі й докази недоброзичливого ставлення до тебе. Хіба це можна тлумачити інакше? Обміркуй усе, а я поки що піду до себе. Коли ти можеш, то зроби щось, аби не розпалася дружба. А якщо вночі ти наважишся піти туди, то розпрощаєшся з тілом, бо:
Гроші від нещасть страхують, у сім'ї дружин тримають,
Мудрі грішми і жінками, знай, себе оберігають.
А загалом для скривдженого сильним наймудріша політика — податися в чужі краї. Тікай швидше, і ти врятуєшся від напасті. Бо ж кажуть:
Хоч мудрі і дружин, бува, відстоюють своїм життям,
Але й пильнують плоть свою — у ній продовження життя.
А також
Хто за будь-яких обставин а чи щасних чи нещасних,
Зможе сам собі зарадить, той дотримується віри.
Дурень той, хто ради статків ладен і життя віддати,
Бо ж, якщо життя пропало, то пропало і багатство".
Отак помислив Даманака й побіг до Каратаки, а той, побачивши його, спитав: "Ну, шанбвний приятелю, чого ти домігся?" Відповів йому на це Даманака: "Поки що я там посіяв зерно політики, яка призведе до вбивства, а далі все піде за велінням долі.