Та ні, дорогий читачу, ти безнадійно помиляєшся. Я добре знаю, як упорається Жак з своїми клопотами, а те, що я хочу сказати тобі про Ґусса, чоловіка з одним-однією сорочкою, тому що він мав одним-однісіньке тіло, зовсім не вигадка.
Це сталося одного ранку на Зелені свята, коли я одержав цидулку від Ґусса, у якій він просив мене відвідати його у в'язниці, де його замкнули. Одягаючись, я прикидав собі, шо могло б йому приключитися, і зупинився на припущенні, що його арешту міг зажадати його кравець, пекар, винник чи хазяїн дому. Прибуваю й бачу його в спільній буцегарні ще з кількома персонажами, підозрілого вигляду. Питаю його, що це за люди.
— Отой старий, що ви його бачите з окулярами на носі, вправний чоловік, який досконало вміє рахувати; він хоче узгіднити рахункову книжку, яку тепер переписує, з можливостями свого гаманця. Це важке завдання, ми про це говорили з ним, але я не маю жодного сумніву, що він його подолає.
— А той другий?
— Це дурень.
— Тільки й того?
— Дурень, який вигадав машину, щоб фальшувати гроші, погану машину, таку незугарну, що робить безліч огріхів.
— А той третій, одягнений у ліврею, що грає на басу?
— Той тут лише тимчасово, до вечора чи, може, завтрішнього ранку, бо його оправа — дрібниця; його переведуть до божевільні в Бісетрі.*
— А ви?
— Я? Моя справа й того менша.
По цій мові він підвівся, поклав свою шапку на ліжко, і в ту мить зникли всі три його соузники. Коли я увійшов, Ґусс, одягнений у халат, сидів при маленькому столику і виводив геометричні фігури, працюючи так спокійно, наче б був у власній хаті.
— А ви, що ви тут робите?
— Я? Я працюю, як самі бачите.
— А хто спричинився до того, що вас посадили?
— Я сам.
— Як то ви?
— Так, пане, я сам.
— І яким робом?
— Так, наче б я зробив це з кимось іншим. Я заклав позов на самого себе; я виграв процес і в наслідок вироку, який одержав проти себе самого, і наказу про арешт, що виходив з вироку, мене арештували й припровадили сюди.
— Ви збожеволіли?
— Ні, пане, я розповім вам усю справу за порядком.
— Чи не могли б ви тепер закласти новий позов на самого себе, виграти процес і в наслідок іншого вироку й відповідного наказу вийти на волю?
— Ні, пане.
Ґусс мав уродливу служницю, до якої підсипався в півтора рази частіше, ніж до своєї жінки. Такий нерівномірний поділ спричинив порушення хатнього спокою. І хоч не було нічого труднішого, як вивести з рівноваги цього чоловіка, який не звертав жодної уваги на галас і лайку, він вирішив врешті покинути свою жінку й жити з служницею. Але все його майно складалося з меблів, машин, рисунків, струментів та інших рухомостей; а він волів краще лишити свою жінку без нічого, ніж піти з голими руками; і так думаючи, він уклав собі наступний плян: виставити боргові зобов'язання на ім'я своєї служниці, щоб та зажадала їх покриття і таким робом конфіскації й продажу майна, яке перейшло б від мосту Сен-Мішель до того помешкання, у якому він плянував з нею оселитися. Захоплений цією ідеєю, він виставив боргові зобов'язання, влаштував сам виклик до суду, найняв двох адвокатів. Бігаючи від одного до другого і позиваючи сам себе з найбільшим завзяттям, він вдало нападав і погано боронився; уже дійшло до того, що йому присудили платити під загрозою кари, передбаченої законом, уже в думках він володів усім тим, що хотів мати в новій хаті, але не так сталося, як гадалося. Йому довелося мати справу з до біса хитрою ошуканкою, яка, замість домагатися права на його меблі, вчепилася його самого, домоглася арешту й ув'язнення в буцегарні. Отак і вийшло, що відповіді, які він мені давав, хоч і як дивними здавалися, були тим не менше правдиві.
Тим часом, як я оповідаю тобі цю історію, яку ти приймеш як вигадку...
— А історія того чоловіка в лівреї, що пилив на басу?
Читачу, обіцяю тобі її розповісти; слово чести, ти її почуєш; але дозволь мені тепер повернутися до Жака і його пана. Жак і його пан добилися до заїзду, в якому їм випадало переночувати. Була пізня година, брама міста була зачинена, і вони змушені були зупинитися на передмісті. Дамеш як вигадку...
— Ви чуєте! Вас не було там; не про вас іде мова.
Це правда. Гаразд. Жак... його пан... Чути страшний галас. Я бачу два чоловіка...
— Нічого ви не бачите; не про вас іде мова, вас там не було.
Це правда. Два чоловіка, що саме були при вечері, досить спокійно розмовляли на дверях кімнати, у якій вони розташувалися; а якась жінка, взявшися руками в боки, вивергала на них потоки лайки. Жак намагався заспокоїти цю жінку, а вона так само не слухала його мирних умовлянь, які ті двоє людей не зважали на її образи.
— Годі бо, добра жінко, — умовляв її Жак, — заспокойтеся лишень, угамуйтеся; про що власне йдеться? Ці панове здаються мені порядними людьми.
— Вони, порядні люди? Це грубияни, люди без співчуття, без людяности, без жодного почуття. Ех! Що лихого вчинила їм бідна Ніколь, щоб так знущатися з неї? Можливо, доведеться їй на все життя лишитися калікою.
— Може, нещастя не таке велике, як вам здається.
— Кажу вам, що удар був жахливий; вона лишиться калікою.
— Її треба оглянути, викликати хірурга.
— Це вже зроблено.
— Покласти її в ліжко.
— Вона й є в ліжку і кричить так, що серце крається. Бідна моя Ніколь!..
Серед цього лементування пролунав дзвінок з одного боку і хтось заволав: "Господине, вина!.." Вона відповіла: "Зараз". Пролунав дзвінок з іншого боку і крик: "Господине, білизну!" Вона відповіла: "Зараз!" — "Котлети і качку!" — "Зараз! — "Кухоль і нічник!" — "Зараз, зараз!" А з іншого кінця дому залунав розлючений чоловічий голос:
— Клятий патякало! Навіжений! Чого лізеш не в своє діло! Чи не думаєш змусити мене чекати до ранку? Жаку! Жаку!
Господиня, трохи погамувавши свій біль і обурення, мовила до Жака:
— Лишіть мене, пане, ви дуже добра людина.
— Жаку! Жаку!
— Біжіть швидше. Ох, якби ви знали, як мучиться це бідне сотворіння!..
— Жаку! Жаку!
— Ідіть же, це, здається мені, ваш пан кличе вас.
— Жаку! Жаку!
І справді це був Жаків пан, який сам роздягався, вмирав з голоду і знемагав з нетерплячки, що не дають їсти. Жак зійшов нагору і якусь мить слідом за Жаком господиня, що мала справді пригноблений вигляд-
— Пане, — мовила вона до Жакового пана, — вибачаюся тисячу разів; є такі речі в житті, які не знаєш, як перетривати. Що зволите? Я маю курятину, голубів, пишну заєчу спинку, кролятину: наша околиця славна доброю кролятиною. Чи, може, хочете дикої качки?
Жак, за своїм звичаєм, замовив вечерю своєму панові, наче б замовляв її сам собі. Коли все принесли, пан, жуючи на повен рот, запитав Жака:
— Гей, до. дідька, що ти робив там, унизу?
Жак: Можливо, щось добре, можливо, щось лихе; хто його знає.
Пан: Що ж доброго чи що лихе робив ти там, унизу?
Жак: Я не допустив цієї жінки до того, щоб її скалічили на смерть ті двоє людей, там унизу, які вже встигли перебити руку її служниці.
Пан: Можливо, їй самій було б добре бути скаліченою на смерть...
Жак: З десятьох причин, що одна одної ліпша! Одна з найщасливіших подій, що трапилася мені в житті, мені, що говорю з вами...
Пан: ... було скалічення на смерть? Пити.
Жак: Так, пане, скалічення на смерть; скалічення на смерть на дорозі вночі, коли я повертався з села, зробивши, як на мене, дурницю, як на вас — добре діло, коли віддав свої гроші.
Пан: Я пригадую це... Пити... А з якої причини виникла суперечка, яку ти заспокоїв там, унизу, і за що так зле повелися з дочкою чи служницею господині?
Жак: Слово чести, я сам не знаю.
Пан: Виходить, ти не знаєш причини суперечки і втручаєшся в неї! Жаку, ти повівся всупереч розумові, справедливості і принципам... Пити..
Жак: Я не знаю, що таке принципи, якщо це не правила, які приписують іншим для власної користи. Я так думаю і не міг би змусити себе діяти інакше. Усі проповіді нагадують вступні пояснення до королівських законів; усі проповідники бажають, щоб трималися їх повчань, бо це, можливо, пішло б нам на ліпше, але їм напевно....Чеснота...
Пан: Чеснота, Жаку, добра річ; злі й добрі хвалять її... Пити...
Жак: Бо одні й другі мають з того користь.
Пан: А яким чином вийшло тобі таке велике щастя з того, що ти був покалічений на смерть?
Жак: Уже пізно, ви добре повечеряли, і я також; обидва ми втомлені, і, повірте мені, ліпше буде, як ми ляжемо спати.
Пан: Це не можливе, та й господиня має щось для нас. Поки чекатимемо, продовжуй історію свого кохання.
Жак: На чому я зупинився? Прошу вас, мій пане, на цей випадок і на всі наступні нагадувати мені, з чого починати.
Пан: Я беру це на себе і відразу вступаю в ролю суфлера: ти лишився в ліжку, без грошей, дуже заклопотаний своїм становищем, тим часом як докторша з своїми дітьми докінчує твої грінки.
Жак: Тоді я почув, як перед дверима дому зупинився віз. Слуга увійшов до хати й запитав:
— Тут живе бідний чоловік, салдат, який ходить на милицях, що вчора увечорі повернувся з сусіднього села?
— Так, — відповіла докторша. — Що вам треба від нього?
— Взяти його самого в колясу й забрати з собою.
— Він лежить у цьому ліжку; одхиліть запони і говоріть з ним.
Жак саме дйішов до цього місця, як увійшла господиня й запитала їх:
— Що вам дати на десерт?
Пан: Те, що маєте.
•••
Господиня, не завдаючи собі клопоту зійти вниз, гукнула з кімнати:
— Нанон, принеси овочі, бісквіти, конфітури...
Почувши ім'я Нанон, Жак сказав собі: "Ага, це її дочка, яку скривдили; принаймні була причина обурюватися".
А пан звернувся до господині:
— Щойно ви були дуже розгнівані?
Господиня: А хто не гнівався б? Бідне сотворіння не зробило їм нічого злого; ледве вона вступила до їх кімнати, як я почула її крик, і який крик... Дякувати Богові, я трохи заспокоїлася, хірург запевняє, що немає нічого небезпечного; тим часом у неї набігло дві великі ґулі, одна на голові, а друга на плечі.
Пан: Вона вже давно у вас?
Господиня: Буде щойно п'ятнадцять днів. Її залишено на сусідній пошті.
Пан: Як залишено?
Господиня: О, мій Боже, так і залишено! Є ж бо люди, що твердіші від каменю.