А якось ранком до мене у вікно залетів окіст. Так у поперек і вдарив, аж я досі накульгую, ось погляньте, ваша честь. (Ступає цілька кроків).
Бандит сміється.
Отож я й кажу, ваша честь: ну хіба це не чудо? Хто б то отак, ні сіло ні впало, приніс бідній старій жінці цілого окоста?
Бандит починає схлипувати.
Аздак (підводячись зі свого крісла). Матусю, твої слова вразили суд у самісіньке серце. Зроби мені ласку, сядь отутечки.
Стара нерішуче сідає на суддівське крісло.
(Із склянкою в руці умощується долі).
Матусю,— а краще б сказати: о Грузіє-мати! — Ти нещасна, обкрадена, діти твої на війні, Тебе б'ють і штурхають, а ти все ще віриш в добро, І плачеш од щастя, що маєш свою корівчину, І дивом дивуєшся, довго не знавши побою. Зглянься, матусю, на нас, не суди нас суворо!
(Гримає на багатіїв). Ану, безбожники, зізнавайтеся, що не вірите в чудеса! За ваше безвір'я присуджую вас до штрафу — по п'ятсот піастрів з кожного. А тепер геть звідси!
Багатії безгучно тікають за двері.
А ти, матусю, і ти, доброчесний чоловіче, випийте з державним обвинувачем і Аздаком по склянці вина.
Співець і музиканти.
Простим людям на догоду,
Щоб служив закон народу,
Повертав його суддя і сяк і так.
Не боялись вбогі люди
Без гроша іти до суду:
З бідняків не брав нічого наш Аздак.
Так два роки суд він правив
І зажив в народі слави,
Бо все зважував на власних терезах.
Над суддівським його кріслом
Тінь від зашморга нависла,
Та судив по справедливості Аздак.
Співець.
Минули безладдя часи.
Знову князь великий при владі,
І вдова губернатора знову в палаці.
Йде суд і розправа.
Чимало загинуло люду,
І знову горить передмістя.
Страх опосів Аздака.
Суддівське крісло Аздака знов стоїть у дворі суду. Аздак сидить на землі, лагодить черевики і розмовляв з Ш а у в о ю. З вулиці долинає гомін. За парканом проносять голову гладкого князя, настромлену на спис.
Аздак. Ну, ІПауво* кінчаються дні твоєї кабали. А може, вже й не дні, а лічені хвилини. Довго я тримав тебе в залізній вузді здорового глузду, аж рота вона тобі закривавила. Я підхльоскував тебе вимогами розуму й допікав логікою. Ти ж віц природи слабка людина, і, коли спритно накинути тобі якусь думку, ти жадібно її ковтаєш, бо не можеш себе стримати. У тебе така вдача, що ти неодмінно повинен лизати руки вищій істоті, але ж не всі вищі істоти однакові. І ось надходить година твого визволення, і ти знову зможеш дати волю своїм ницим пориванням і тій нездоланні потребі, що спонукає тебе пхати людям в обличчя грубезні підошви своїх черевиків. Минули дні колотнечі та безладдя, але так і не настала ота прекрасна доба, оспівана в пісні про хаос. Ось ми зараз заспіваємо її з тобою востаннє на згадку про цей дивовижний час. Сідай і гляди мені не збивайся. Не бійся, як хто й почує,— приспів у неї дуже поширений. (Співає).
Сестро, лице затули! " Брате, до зброї берись! Час непокори настав. Знать нарікає на час, Злидарі славлять його. Місто волає: "Гуртуйсь! Геть можновладців-панів!" В управах сум'яття і ляк — . Списки кабальні горять. Панство, до жорен ставай! В'язню, на волю виходьі Карнавки церковні — в огонь, Панськії ліжка — в хати. Той, хто без хліба сидів,— Нині господар стодол, Хліб наділяє він сам.
Шаува. Ой-ой-ой! Ой-ой-ой! Аздак.
Гей"-генерале, сюди! Лад нам мерщій наведи! Панських дітей не впізнать: Син благородних батьків Сином кріпацьким стає. Де сановиті пани? Туляться десь по хлівах. Ті, хто під мурами спав, У ліжках розкішних лежать. Хто був простим веслярем — Сам судновласник тепер, Пана колишнього пан. Вийшли з-під влади гінці, Кажуть своїм хазяям:
"Бігайте нині самі — Нам на спочинок пора!"
Щ а у в а. Ой-ой-ой! Ой-ой-ой!
Аздак. Гей, генерале, сюди! Лад нам мерщій наведи!.. Ще трохи — і те саме було б і в нас, якби не схаменулися й не навели ладу. А тепер у столиці знову править великий князь, якого я, осел, сам урятував, і перси позичили йому військо, щоб наводити лад. Онде передмістя вже горить. Дай-но мені велику книгу, на якій я звичайно сиджу.
Шаува приносить з суддівського крісла товстелезну книгу.
(Перегортав сторінки). Це книга законів, і я завжди вдавався до неї, ти свідок.
Шаува. Еге ж, підкладали під зад.
Аздак. А тепер треба глянути, що вони можуть мені приклепати. Боюся, дорого заплачу я за свою поблажливість до простого люду. Я завжди допомагав бідноті вибитись із злиднів, і тепер мене повісять за пияцтво. Я ж таки добре потрусив кишені багатіям, отож кепські мої справи. І нема де сховатися, бо всі мене знають, всім я помагав.
Шаува. Хтось іде.
Аздак (злякано застигав на місці, тоді, похитуючись, іде до крісла). Капець. Але я не збираюсь нікого тішити й показувати людську велич. На колінах благаю: пожалій мене, не йди. У мене аж слина тече— так боюся смерті.
З'являється дружина губернатор а, Натела Абашвілі, в супроводі ад'ютанта і латника.
Дружина губернатора (до ад'ютанта). Це що за опудало, Шалво?
Аздак. До ваших послуг, ваша вельможність, завжди радий догодити.
Ад'ютант. Натела Абашвілі, дружина покійного губернатора, щойно повернулась і розшукує свого дворічного сина Міхеїла Абашвілі. Вона має відомості, що хтось із колишніх її слуг заніс дитину в гори.
Аздак. Буде зроблено, ваша високородність! Дитину энайдемо й повернемо.
Ад'ютант. Мабуть, та жінка видає дитину за свою.
Аздак. Буде зроблено, ваша високородність! Одру-баємо голову.
Ад'ютант. Це все.
Дружина губернатора (відходячи). Не подобається мені цей мужлай.
Аздак (низько вклоняючись, проводжав її до воріт). Буде зроблено, ваша високородність! Усе буде гаразд.
6. Крейдяне коло
Співець.
А тепер — історія суду За дитину губернатора Абашвілі, Коли визнано матір правдиву Славнозвісним іспитом давнім — Так званим крейдяним колом.
Двір суду в Нуке. Латники приводять Міхеїла і йдуть з ним у кінець двору, за лаштунки. Латник на варті перетинав списом дорогу і не дав Груше зайти в двір, поки виводять дитину; тоді впускав її. З нею іде куховарка з челяді колишнього губернатора Абашвілі. Здалеку долинав тривожний гомін; на небі — відсвіти пожежі.
Груше. Він молодець, уже сам умивається.
Куховарка. Тобі пощастило — судитиме не справжній суддя, а Аздак. Той п'яничка нічого не тямить, і найбільші злодіяки вислизали в нього з рук. Він завжди все плутає, бурчить, що багатії дають малі хабарі, і часто судить на користь простим людям.
Груше. Сьогодні мені так треба хоч трохи щастя!
Куховарка. Не навроч. (Хреститься). Мабуть, помолюся я хутенько, щоб суддя був під чаркою. (Молиться, безгучно ворушачи губами).
Тим часом Груше намагається побачити дитину.
От не розумію тільки, чого ти так домагаєшся цієї дитини: Вона ж бо не твоя, та й час тепер он який.
Груше. Дитина моя. Я її викохала. 4
Куховарка. Невже ти ніколи не думала, що буде, як повернеться пані губернаторка?
Груше. Спершу думала, що віддам їй дитину, а тоді вирішила, що вона вже не вернеться.
Куховарка. Позичена спідниця теж грів, еге?
Груше киває головою.
Я заприсягнуся перед судом, як ти просиш, бо "ти чесна людина. (Повторює завчене). Я взялася доглядати цю дитину за п'ять піастрів, а на великдень увечері, коли зчинилася буча, Груше забрала її від мене. (Помічає Симона Хахаву, що наближається до них). А от перёд Симоном ти таки винна. Я з ним балакала, та він, однак, не може цього збагнути.
Груше (не бачить його). Не може, то й не треба. Мені тепер і без нього клопоту вистачає.
Куховарка. Він зрозумів, що дитина не твоя, а от того, що ти тепер заміжня і що тільки смерть може дати тобі волю, ніяк не збагне.
Груше помічає Симона й вітається до нього.
Симон (похмуро). Нехай добродійка знає, що я готовий заприсягтися перед судом. Батько дитини — я.
Груше (тихо). От і добре, Симоне.
Симон. Але хочу додати, що це ні до чого мене не зобов'язує і добродійку теж.
Куховарка. Не варт про це й говорити. Вона одружена, ти сам знаєш.
Симон. Це її діло, і воно тут ні до чого.
З'являються два латники.
Латники. Де суддя? — Хто бачив суддю?
Груше (відвертаючись і затуляючи обличчя). Заступи мене. Даремно я прийшла до Нуке. Що, як наскочу на того латника, якого торохнула по голові?..
Один з латників (з тих, що привели дитину; виступає наперед). Судді тут нема.
Обидва латники шукають далі.
Куховарка. Хоч би нічого з ним.не сталося. Бо як судитиме інший, то надії в тебе — як вовни на жабі.
З'являється ще один латник.
Латник (із тих, що питали про суддю; доповідає). Тут тільки двоє старих і дитина. Суддя накивав п'ятами. Новоприбулий латник. Шукайте далі.
Перші двоє латників швидко відходять; третій залишається в дворі. Груше скрикує. Латник обертається — це той самий старшина; на лобі в нього величезний шрам.
Латник-вартовий (од воріт). Що таке, Шота? Ти її знаєш?
Старший латник. (довго дивиться на Груше). Ні. Латник-вартовий. Кажуть, це вона вкрала губернаторську дитину. Коли б ти знав щось про це, Шота, міг би хапнути грубий гріш.
Старший латник, лаючись, іде геть. Куховарка. Це був той?
Груше киває головою.
Ну, він напевне нічого не скаже. А то ж доведеться признатись, що гнався тоді за дитиною.
Груше (з полегкістю). А я й забула, що рятувала Міхеїла від цих...
З'являється дружина губернатора з ад'ютантом і двома адвокатами.
Дружина губернатора. Хвалити бога, хоч нема юрби. Терпіти не можу їхнього духу — враз голова починає боліти.
Перший адвокат. Шановна пані, дуже прошу вас зважувати кожне своє слово, поки нам не призначили іншого судді.
Дружина губернатора. А що я такого сказала, їло Шуболадзе? Я й сама люблю народ за його простий, здоровий розум. От тільки від того духу в мене болить голова.
Другий адвокат. Навряд чи зберуться цікаві. У передмісті знов неспокійно, і люди сидять по домівках, позамикавши двері.
Дружина губернатора. Оце і є та особа?
Перший адвокат. Тільки дуже вас прошу, шановна Натело Абашвілі,— ніяких образливих випадів, аж поки стане відомо, що великий князь призначив нам нового суддю. Скоро ми вже позбудемось цього нікчеми, що не знати як потрапив у це крісло. О, здається вже на те повернуло — онде, бачите?
У двір заходять латники.
Куховарка. її вельможність напевне вчепилася б тобі в коси, коли б не знала, що Аздак стоїть за народ. Йому досить тільки глянути на обличчя.
Два латники беруться прилаштовувати до колони зашморга.