Стійте, пане, прошу вас! Чи думаєте ви, що я можу занедбати свої обов'язки?
Граф. Все, що хочете, пані, але я побачу, хто в туалетній.
Графиня (злякана). Добре, графе, ви побачите. Слухайте мене... Спокійно.
Граф. Так це не Сюзанна?
Графиня (боязко). Принаймні це не така особа... якої вам слід боятися... Ми готували один жарт... Справді, дуже невинний, на цей вечір... і присягаюся вам...
Граф. Ви присягаєтеся?..
Графиня. Що ми не мали зовсім наміру вас образити, і він і я.
Граф (хутко). І він і я? То це чоловік?
Графиня. Дитина, пане.
Граф. Е, хто ж такий?
Графиня. Я не наважуюся його назвати!
Граф (люто). Я його уб'ю!
Графиня. Великий Боже!
Граф. Кажіть же!
Графиня. Той молодий... Керубіно... Граф— Керубіно? Нахаба! От мої підозри та лист розкрито.
Графиня (склавши руки). Ах, пане! Бережіться подумати...
Граф (тупнувши ногою). Я всюди зустрічаю цього проклятого пажа! (Голосно.) Ну, графине, відчиняйте; я тепер знаю все. Ви не були б так схвильовані, випроваджуючи його сьогодні вранці; він би був виїхав, коли я велів, ви б не вклали стільки фальшу в вашу казку про Сюзанну, він не був би так старанно схований, якби тут нічого не було злочинного.
Графиня. Він боявся вас розгнівати, показавшись вам.
Граф (кричить до кабінету розлютований). Виходь же, нещасний хлопчиську!
Графиня (обхоплюючи його стан, відводячи). Ах, пане, пане, ваш гнів примушує мене тремтіти за нього. Не вірте даремним підозрам, Бога ради! І щоб той непорядок в одязі, який ви побачите...
Граф. Непорядок?
Г р а ф и н я. На жаль, так! Приготувавшись видати себе за жінку: з моїм чіпцем на голові, у куртці, без плаща, з голою шиєю. Він мав приміряти...
Граф. І ви хотіли залишитися з ним у вашій кімнаті! Негідна дружино! А, ви залишитеся в ній... довго. Однак треба спершу вигнати нахабу і так, щоб ніколи вже мені не потрапив на очі.
Графиня (падає на коліна, піднявши руки). Пане, графе. Помилуйте дитину! Я не вибачу собі, що стала причиною...
Граф. Ваше сум'яття обтяжує його вину. Графиня. Він не винний, він мав виїздити; це я його покликала.
Граф (люто). Встаньте, відійдіть... Це дуже сміливо — наважитися просити за іншого!
Графиня. Гаразд, я відійду, пане, я встану, я навіть віддам вам ключа від кабінету, але в ім'я вашого кохання...
Граф. Мого кохання, зраднице!
Графиня (встає й подає йому ключ). Обіцяйте мені, що ви відпустите бідну дитину, не зробивши їй нічого лихого. І нехай увесь ваш гнів упаде на мене, якщо я вас не переконаю!..
Граф (беручи ключ). Я не слухаю більш нічого.
Графиня (кидається в крісло, закривши очі хусткою). О Боже, він згине!
Граф (відмикає двері і зупиняється). Це Сюзанна!
СЦЕНА XVII
Сюзанна (виходить, сміючись). Я його уб'ю, я його уб'ю! Убивайте ж цього лихого пажа!
Граф (убік). Ах, яка наука! (Дивлячись на графиню, що наче остовпіла). І ви теж, ви показуєте здивування?.. Але, може, вона там не сама (входить).
СЦЕНА XVIII Графиня (сидить). Сюзанно!
Сюзанна (підбігає до неї). Оправтеся, пані, він далеко, він вискочив...
Графиня. Ах, Сюзон, я вмираю!
СЦЕНА XIX
Графиня (сидить), Сюзанна, граф.
Граф (виходить з кабінету засоромлений; по довгій мовчанці). Нема нікого, і цим разом я помилився. Пані... Ви добре граєте комедію.
Сюзанна (весело). А я, ваша вельможносте? (Графиня тримає хустку на вустах, щоб заспокоїтися і не говорить.)
Граф (наближаючись). Що ж це, пані? Ви жартували?
Графиня (трохи спокійніше). А чому б ні, пане?
Граф. Який страшний жарт! І ради чого, прошу вас?..
Графиня. Хіба ваші безумства заслуговують на милосердя?
Граф. Назвати безумством те, що належить до честі!
Графиня (поволі набираючи впевненого тону). Чи я поєдналася з вами для того, щоб довіку бути засудженою на байдужість та на ревнощі, які тільки ви один зуміли в собі поєднати?
Граф. Ах, пані, ви жорстока!
Сюзанна. Пані могла дозволити вам покликати людей. І що було б?
Граф. Твоя правда, мені треба вибачитися... Пробачте, я такий засоромлений!..
Сюзанна. Признайтеся, мій пане, що ви трошки на те заслуговуєте.
Граф. Чому ти не виходила, коли я тебе кликав, недобра?
Сюзанна. Я переодягалася, нашвидкуруч — у мене ж все тримається з допомогою шпильок, тому пані, що забороняла мені вийти, мала на все свої підстави.
Граф. Замість нагадувати мені про мої помилки, поможи мені краще її заспокоїти.
Графиня. Ні, пане, така образа не забувається. Я піду в монастир урсулінок, бачу добре, що саме час це зробити.
Граф. І ви не пожалкуєте, що покинете мене?
Сюзанна. Я певна, що день вашого від'їзду буде для на передоднем плачу.
Графиня. Е, нехай би й так, Сюзон? Я волію краще жалкувати, аніж легкодумно пробачити йому; він мене надто образив.
Граф. Розіно!..
Графиня. Я вже не Розіна, та Розіна, якої ви так домагалися! Я бідна графиня Альмавіва, смутна, занедбана дружина, яку ви уже не любите.
Сюзанна. Пані!
Граф (благаючи). Пожалійте!
Графиня. Ви ж мене зовсім не жалієте.
Граф. Але цей лист... він мені перевернув кров! Графиня. Я не згоджувалася на його написання. Граф. Ви про нього знали? Графиня. Це той легкодумний Фігаро... Граф. І що він?..
Графиня. ...доручив його Базилеві.
Гр а ф. А той сказав мені, що дістав його від селянина. О, невірний шантажист, гострий на два боки! Ти ж і заплатиш за всіх!
Графиня. Ви просите для себе вибачення, а відмовляєте у ньому іншим. От які чоловіки! Ах, якби я коли згодилася пробачити вам, вважаючи за помилку, що до неї довів вас той лист, який збив вас з пантелику, то я вимагала б загальної амністії.
Граф. Ну, то від щирого серця, графине. Але як виправити таку принизливу помилку?
Графиня (встає). Вона була такою для обох.
Граф. Ні, скажіть, що для мене одного. Але я й тепер ще не зрозумів, як жінки так хутко й вірно обирають тон, відповідний до обставин. Ви червоніли, ви плакали, ваше обличчя було змінене... Далебі, воно ще й тепер таке.
Графиня (силкуючись усміхнутися). Я червоніла... від образи за ваші підозріння. Але хіба мужчини такі делікатні, щоб відрізнити обурення ображеної чесної душі від зніяковіння, що настає від заслуженого звинувачення.
Граф (усміхаючись) А що ж той неодягнений паж, у куртці, майже голий?..
Графиня (показує на Сюзанну). Ви його бачите перед собою. Чи вам не до вподоби знайти краще такого, ніж іншого? Взагалі хіба вам не приємно зустрічати саме цього пажа?
Граф (сміючись дужче). І ці благання, ці штучні сльози?..
Графиня. Ви мене змушуєте сміятися, а я мало маю до того охоти.
Граф. Ми думаємо, що чогось варті в політиці, а ми не більше, ніж діти. Це вас, це вас^ пані, повинен був король відрядити послом до Лондона! Треба гадати, що жіноцтво достеменно вивчило мистецтво удавання, раз має такі успіхи!
Графиня. Це ж ви завжди нас до того змушуєте. Сюзанна. Повірте нам на слові, і побачите, чи ми люди честі.
Графиня. Скінчімо з цим, пане графе. Я, може, зайшла аж надто далеко, але моя поблажливість у такому поважному випадку повинна принаймні поєднатися з вашою.
Граф. Але ви скажете ще раз, що пробачаєте мені.
Графиня. Хіба я це казала, Сюзан?
Сюзанна. Я не чула, пані.
Г р а ф. То нехай же вирветься це слово!
Г р а ф и н я. Чи заслуговуєте ви на те, невдячний?
Граф. Так, через моє каяття.
Сюзанна. Підозрівати наявність мужчини в кабінеті графині!
Граф. Вона мене так суворо за це покарала!
Сюзанна. Не вірити їй, коли вона каже, що це камеристка!
Граф. Розіно, невже ви невблаганні?
Графиня. Ах, Сюзон, яка я слабка жінка! Який приклад я тобі даю! (Простягаючи руку графові.) Ніхто вже тепер не матиме віри у жіночий гнів.
Сюзанна. Добре! Пані, хіба з ними можна не помиритися? (Граф палко цілує руку своєї дружини.)
СЦЕНА XX Сюзанна, Фігаро, графиня, граф.
Фігаро (прибігає, задиханий). Сказали, що пані нездорова. Я швидше прибіг... Я радий бачити, що нема нічого лихого.
Граф (сухо). Ви дуже уважні.
Фігаро. І це мій обов'язок. Та якщо нічого такого немає, ваша вельможносте, усі ваші молоді піддані обох статей чекають унизу зі скрипками й дудками, коли ви дозволите мені повести мою наречену...
Г р а ф. А хто стерегтиме графиню в замку?
Фігаро. Стерегти? Вона ж не хвора.
Граф. Не хвора. Але той чоловік, що має прийти на розмову?
Фігаро. Який чоловік?
Граф. Той, що про нього вказано в листі, дорученому від вас Базилеві.
Фігаро. Хто це казав?
Граф. Навіть коли б я не знав цього від інших, крутію, то твоя фізіономія, що видає тебе, довела б мені, що ти брешеш.
Фігаро. Коли так, то не я брешу, а моє обличчя.
Сюзанна. Годі, мій бідолашний Фігаро, не вживай своєї красномовності надарма. Ми все сказали.
Фігаро. Що сказали? Ви ставитеся до мене, як до якогось Базиля!
Сюзанна. Розповіли, що ти написав отой недавній лист, щоб його вельможність повірили, як повернуться, ніби молодий паж у туалетній, де я перевдягалася.
Граф. Що ти можеш їй відповісти?
Графиня. Вже нема чого ховати, Фігаро: жарт закінчено.
Фігаро (намагаючись угадати). Жарт... закінчено?
Граф. Так, закінчено. Що ти на це скажеш?
Ф і г а р о. Я... Я скажу... що бажав би дуже, щоб можна було сказати те саме про мій шлюб, і якщо ви звелите...
Граф. Тобто ті зізнаєшся, що сам написав листа?
Фігаро. Коли вже пані того хоче, коли Сюзанна того хоче, коли ви самі того хочете, то треба, щоб і я хотів того ж. Але, по правді, ваша вельможносте, на вашому місці я не повірив би ні слову з того всього, що ми вам кажемо.
Граф. Завжди бреше, незважаючи на очевидності! Врешті-решт, це мені набридло!
Графиня (сміючись). Е, бідний хлопець! Чому ви хочете, пане, щоб він хоч раз сказав правду?
Фігаро (тихо до Сюзанни). Я застеріг його про небезпеку — це все, що чесна людина може зробити.
Сюзанна (тихо). Ти бачив малого пажа?
Фігаро (тихо). Ще цілком не отямився.
Сюзанна (тихо). Ах, до лиха!
Графиня. Ходімо, пане графе, вони гаряче прагнуть з'єднатися; їх нетерпеливість природна! Ходімо на церемонію.
Граф (убік). Але Марселіна, Марселіна... (Голосно.) Я хотів би бути... принаймні вбраний.
Графиня. Для наших слуг?.. А я хіба убрана?
СЦЕНА XXI
Фігаро, Сюзанна, графиня, граф, Антоні о.
А н т о н і о (п яненький, тримає горщик з пом 'ятими левкоями). Пане! Вельможний пане!
Граф. Чого тобі, Антоніо?
А н т о н і о. Звеліть уже раз і назавжди заґратувати вікна, що дивляться на мої грядки.