Ви узяті в полон на бойовищі! Одне моє слово, і вас скинули б у безодні океану! А я зберіг вам життя. Ви напали на мене! Ви володієте таємницею, у яку не повинна була проникнути жодна людина на світі, — таємницею мого буття! І ви уявляєте, що я дозволю вам повернутися на землю, для якої я вмер! Та ніколи! Я буду тримати вас на борту заради власної безпеки!
Очевидно, капітан дійшов рішення, проти якого неспростовними були всякі докази. [66]
— Цілком очевидно, пане, — сказав я, — що ви попросту надаєте нам вибір між життям і смертю?
— Цілком очевидно.
— Друзі мої, — сказав я, звертаючись до своїх супутників, — справа обстоїть так, що сперечатися даремно. Але ми не дамо ніякої обіцянки, що пов'язала б нас із хазяїном цього судна.
— Ніякої, — сказав невідомий. І більш м'яким топом додав: — Дозвольте мені закінчити нашу розмову. Я знаю вас, пане Аронаксе. Якщо не ваші супутники, то, може, ви особисто не поскаржитеся на випадок, що пов'язав наші долі. Між моїми улюбленими книгами ви знайдете і свою працю, присвячену вивченню морських глибин. Я часто перечитую вашу книгу. Ви просунули науку океанографії так далеко, як тільки це можливо для жителя землі. Дозвольте запевнити вас, пане професоре, що ви не пошкодуєте про час, проведений на борту мого корабля. Ви зробите подорож у країну чудес! Зміна вражень схвилює вашу уяву. Ви постійно будете перебувати в захопленні. Ви не втомитеся дивуватися баченому. Життя підводного світу безупинно буде розгортатися перед вашими очима, не пересичуючи вашого зору! Я готуюся почати знову підводну подорож навколо світу — хтозна, чи не востаннє? Я хочу ще раз подивитися на все, що мною вивчене в морських глибинах, не один раз мною досліджених! Ви будете учасником моїх наукових занять. З нинішнього дня ви вступаєте в нову стихію, ви побачите те, що приховане від людських очей, — я і мої товариші не беруться до уваги, — і морська стихія розкриє перед вами свої рідкісні таємниці!
Не приховую, слова капітана справили на мене велике враження. Він торкнувся моєї чутливої струни, і я на мить забув, що споглядання чудес підводного світу не спокутує утраченої свободи. Але я утішив себе, поклавши на майбутнє розв'язання такої важливої проблеми. Тому я обмежився короткою реплікою.
— Пане, — сказав я, — хоча ви і порвали з суспільством, усе-таки, сподіваюся, вам близькі людські почуття? Ми потерпіли аварію корабля. Ви великодушно прийняли нас на борт свого судна. Ми ніколи не забудемо цього. Що стосується мене, зізнаюся, що якби можливість служити науці могла послабити потяг до свободи, то зустріч з вами найвищою мірою винагородила б мене за її втрату.
Я думав, що капітан простягне мені руку, щоб скріпити нашу угоду. Але капітан руки не простягнув. І я подумки пожалів його.
— Останнє питання, — сказав я, помітивши, що ця незбагненна людина готова піти. [67]
— Слухаю вас, пане професоре.
— Як накажете звертатися до вас?
— Пане, — відповів капітан, — я для вас капітан Немо(1), а ви для мене, як і ваші супутники, тільки пасажири "Наутилуса".
(1) Nemo — ніхто (лат.).
Капітан Немо покликав слугу і віддав йому наказ тією ж невідомою мені мовою. Потім, звертаючись до канадця і Конселя, він сказав:
— Сніданок вас чекає у вашій каюті. Отож ідіть за цією людиною.
— Не відмовлюся! — відповів гарпунер.
І вони вийшли, нарешті, з темниці, де пробули взаперті більше тридцяти годин.
— А тепер, пане Аронаксе, чи не зволите зі мною поснідати? Зробіть ласку, ходімо за мною.
— Я у вашім розпорядженні, капітане.
І я пішов слідом за капітаном Немо. Переступивши поріг, ми опинилися в освітленому електрикою вузькому проході. Пройшовши метрів десять, ми через прочинені двері ввійшли у велику залу.
Це була їдальня, оздоблена і умебльована в строгому стилі. Високі дубові поставці, інкрустовані чорним деревом, стояли в кутках їдальні, і на їхніх полицях із хвилеподібними краями блищав дорогий фаянс, порцеляна, кришталь, Срібний посуд відбивав своєю блискучою поверхнею світло, що падало згори. Тонкий розпис стелі пом'якшував яскравість освітлення. .
Посередині зали стояв щедро сервірований стіл. Капітан Немо жестом указав мені моє місце.
— Сідайте, — сказав він, — і їжте! Ви, мабуть, вмираєте з голоду. Сніданок складався з кількох страв, приготованих виключно з продуктів, що дає море, але все-таки деякі страви були для мене незвичні. Вони були дуже апетитні, але в них відчувався якийсь присмак; утім, невдовзі я перестав його відчувати. Усі ці наїдки містили в собі, як мені здалося, багато фосфору, і я вирішив, що усі вони морського походження.
Капітан Немо скоса на мене поглядав. Я ні про що не запитував його, але він сам відповів мені на питання, що крутилися в мене на язиці.
— Більшість цих страв вам незнайома, — сказав він, — але їжте їх без остраху. їжа здорова і поживна. Я давно відмовився від [68] м'ясних страв і, як бачите, почуваю себе непогано. Мої матроси всі, як на підбір, здоровані, а ми однаково харчуємося.
— Отже, — сказав я, — усі ці наїдки виготовлені з продуктів, що постачає море?
— Так, пане професоре! Море задовольняє всі мої потреби. Закинувши сіті, я отримую багатий улов. Занурившись у морські глибини, здавалося, недоступні людині, щоб полювати в підводних лісах, я підстрелюю водяну дичину. Мої череди, подібно до черед Нептуна, мирно пасуться на океанських пасовищах. Володіння мої великі, і рука Творця всього живого не убожіє!
Я подивився на Немо з подивом і сказав:
— Я добре розумію, пане, що сіті постачають чудову рибу до вашого столу; я розумію, хоча і не зовсім ясно, що ви дозволяєте собі розкіш полювати за водяною дичиною в підводних лісах; але мені зовсім незрозуміло, звідки в меню з'являється м'ясна страва, нехай у найменшій кількості?
— Пане, — відповів капітан Немо, — я не харчуюся м'ясом земних тварин.
— Ну, а це що ж таке? — запитав я, указуючи на тарілку, на якій лежали шматочки яловичини.
— Те, що ви вважаєте яловичиною, пане професоре, усього лише філейна частина морської черепахи. А от печеня з печінки дельфіна; ви легко сприйняли б це за рагу зі свинини! Мій кухар майстерно консервує дари океану. Покуштуйте усього потроху. От консерви із морських глечиків; будь-який малаєць знайшов би їх незрівнянними на смак! От крем, збитий з вершків, що поставляють нам кити; от цукор, що добувається з гігантських фукусів Середземного моря! І, нарешті, дозвольте вам запропонувати варення з анемонів, що не поступаються соковитістю найспілішим плодам землі.
І я куштував потроху кожної страви не з жадібності, а з цікавості. А капітан Немо тим часом зачаровував мене надзвичайними розповідями.
— Море, пане Аропакс, — говорив він, — годує мене. Щедроти його невичерпні. Море не тільки годує мене, але і вдягає. Тканина на вашім костюмі виткана з бісусу деяких двостулкових молюсків; пофарбована вона, за прикладом древніх, соком пурпурніші, а фіолетовий відтінок доданий екстрактом аплізій Середземного моря. Парфуми, що стоять на туалетному столику у вашій каюті, отримані сухою перегонкою морських рослин. Ваша постіль з м'якої прибережної трави зостери. Пером вам буде слугувати китовий [69] вус, чорнилом — виділення залоз каракатиці. Я живу дарунками моря, і море у свій час візьме назад свої дарунки!
— Ви любите море, капітане?
— Так, я люблю море! Море — це все! Воно покриває собою сім десятих земної кулі. Подих його чистий, життєдайний. У його безмежній пустелі людина не почуває себе самотньою, бо навколо вирує життя. У лоні морів живуть небачені, дивовижні істоти. Море — це вічний рух і любов, вічне життя, як сказав один із ваших поетів. І справді, пане професоре, водне середовище надає для розвитку життя виняткові переваги. Тут представлені всі три царства природи: мінерали, рослини, тварини. Тваринний світ широко представляють чотири групи зоофітів(1), три класи членистих, п'ять класів молюсків, три класи хребетних, ссавців, плазунів і незліченні легіони риб, загони тварин, які налічують понад тринадцять тисяч видів, з-поміж них лише одна десята живе в прісних водах. Море — великий резервуар природи. Якщо можна так висловитися, морем почалося життя земної кулі, морем і закінчиться! Тут вищий спокій! Море не підвладне деспотам. На поверхні морів вони можуть ще чинити беззаконня, вести війни, убивати собі подібних. Але на глибині тридцяти футів під водою вони безсилі, тут їхня могутність закінчується! Ах, пане, залишайтеся тут, живіть в лоні морів! Тут, лише тут, справжня незалежність! Тут немає тиранів! Тут я вільний!
(1) Зоофіти, за науковою класифікацією того часу, поєднували велику кількість різних груп безхребетних, зокрема губок, кишковопорожнинних, червів, голкошкірих та ін. (Прим, ред.)
Капітан Немо раптом замовк. Чи не змінив він своєї звичайної стриманості? Чи не пошкодував, що сказав зайве? Кілька хвилин він, вочевидь схвильований, ходив по кімнаті. Потроху нерви його заспокоїлися, обличчя набуло звичайного байдужого виразу. Нарешті він підійшов до мене.
— А тепер, пане професоре, — сказав він, — якщо бажаєте оглянути "Наутилус", я до ваших послуг.
Глава одинадцята
"НАУТИЛУС"
Я пішов за капітаном Немо. Подвійні двері в глибині їдальні прочинилися, і ми ввійшли в сусідню кімнату, таку ж простору.
Це була бібліотека. У високих шафах з чорного палісандрового дерева з бронзовими інкрустаціями на широких полицях стояли [70] рядами книги в однакових палітурках. Шафи тяглися уздовж стін, займаючи весь простір від підлоги до стелі. Трохи оддалік стояли суцільні широкі дивани, оббиті коричневою шкірою. Легкі пересувні підставки для книг розставлені були біля диванів. Посередині бібліотеки стояв великий стіл, завалений журналами, серед яких я помітив кілька старих газет. З ліпної стелі, завершуючи весь цей гармонійний ансамбль, чотири півкулі з матового скла лляли електричне світло. Із замилуванням оглядав я цей затишок, обставлений з таким смаком, і очам своїм не вірив.
— Капітане Немо, — сказав я хазяїну, що розташувався на дивані, — ваша бібліотека зробила б честь будь-якому палацу па континенті; і я неабияк дивуюся при думці, що така скарбниця супроводжує вас у морських глибинах!
— А де ж ви ще знайдете такі сприятливі умови для роботи, пане професоре? — відповів капітан Немо.