Портера, міс Портер і ту дебелу негритянку, покоївку міс Портер, пам'ятаєте, Есмеральду? По мене прийшов Клейтон. Невдовзі має відбутися його весілля з донькою професора-ми з дня на день чекаємо звістку про це.
Оскільки його батько помер, весілля буде скромним, запросять лише найближчих родичів.
Коли я залишився з містером Філандером віч-на-віч, старий розбалакався і сказав, що міс Портер вже тричі відкладала день весілля. Він не приховував від мене, що, на його думку, міс Портер не надто поспішає заміж за Клейтона, проте цього разу весілля, напевне, відбудеться.
Звісно, всі вони розпитували про вас, але я, пам'ятаючи про ваш намір приховати ваше справжнє походження, говорив з ними лише на буденні теми.
Міс Портер, здавалося, особливо була зацікавлена тим, що я казав про вас, і засипала мене питаннями. Боюся, я повів себе не зовсім по-джентльменському стосовно неї, розповідаючи про ваше прагнення повернутися в рідні джунглі і про ваше рішення з часом здійснити його. Я потім пошкодував, бо, видається, справді було важко малювати собі картину усіх тих небезпек, до яких ви хочете повертатися. "Втім, — сказала вона, — я не знаю, чи буває доля нещасливіша, аніж та, яка очікує пана Тарзана в похмурих і страшних джунглях. У нього принаймні там не буде докорів сумління. А вдень іноді трапляються хвилини тиші й спокою і можна насолоджуватися видовищем розкішної природи. Можливо, вас дивує, що це кажу я, після того як пережила страшні хвилини в страшних нетрях; але втім трапляються хвилини, коли я хочу повернутися туди, бо я усвідомлюю, що пережила там найщасливіші миттєвості мого життя".
Вона говорила, і на її обличчі з'явився вираз глибокого смутку, вона знала про те, що її таємниця відома мені.
Я відчував це і зрозумів, що у такий спосіб вона хотіла передати вам останнє ніжне вітання від усього серця, яке буде завжди пам'ятати вас, хоча його володарка вже належатиме іншому. Схоже було, що Клейтон нервує, коли говорили про вас, йому було непереливки. Його обличчя було стомлене і змарніле, втім він також питав про вас і передавав вітання. Цікаво, чи він щось підозрює? Разом з Клейтоном прийшов Тенінгтон. Вони великі друзі, ви ж знаєте. Тенінгтон збирається знову в одну зі своїх нескінченних мандрівок яхтою. Він умовляв усе товариство їхати разом, мене також хотів зманити. Цього разу він мріє обійти довкола Африки. Я сказав йому, що одного чудового дня його коштовна забава піде на дно разом з ним та його товаришами, якщо він не викине з голови думку, що вона, яхта, так само добра, як пасажирський корабель або військовий крейсер.
До Парижа я повернувся позавчора, а вчора на іподромі зустрів графа і графиню де Куд. Вони заходилися розпитувати про вас. Схоже, де Куд щиро вам симпатизує, певне, в нього до вас не залишилося анінайменшого почуття неприязні. Ольга чудова, як завжди, але схоже, що смирніша. Мені здається, що вона, завдяки вам, дістала урок, який придасться їй у житті ще не раз. Яке щастя для неї і для Куда також, що це тоді були ви, а не інший, не такий шляхетний чоловік.
Якби ви тоді по-справжньому залицялися до Ольги, боюся, що нині вам обом було б непереливки.
Вона просила мене передати вам, що Ніколай з Франції виїхав. Вона дала йому двадцять тисяч франків, щоб він не повертався. Вона дуже рада, що спекалася його, поки він не виконав свою колишню погрозу — вбити вас за першої нагоди, їй було б надзвичайно важко, якби на ваших руках була кров її брата, тому що вона вас кохає. Вона казала про це перед графом, аніскільки його не соромлячись. Певне, їй і на мить не спало на думку, що ваша сутичка з Ніколаєм може мати інший наслідок, аніж його смерть. Граф з нею цілком згідний у цьому. Він сказав: "Потрібен цілий полк Рокових, щоб убити Тарзана". Він глибоко шанує вашу відвагу.
Мені наказано повернутись на корабель. Двома днями пізніше, ми виходимо з Гавра, подальші інструкції маємо у запечатаному конверті. Втім, якщо ви будете писати на адресу корабля, то з часом вони мене знайдуть. За пертої ж нагоди знову напишу вам.
Ваш щирий друг Поль Д'Арно".
— Боюся, — сказав замислено Тарзан сам до себе, — Ольга викинула двадцять тисяч франків на вітер.
Він кілька разів перечитував ту частину листа Д'Арно, у якій наводилися уривки з розмови із Джейн Портер.
Ці слова давали йому відчуття щастя й смутку водночас, але це було щастя, якого він був позбавлений віддавна.
Наступних три тижні нічого особливого не відбувалося.
Кілька разів Тарзан бачив таємничого араба, одного разу той розмовляв з лейтенантом Жернуа. Але Тарзанові ніяк не вдавалося вистежити його, хоч як він намагався це зробити. Дуже важливо було встановити, де той мешкає.
Жернуа і досі особливою симпатією до Тардапа не вирізнявся, а тепер став ще відчуженіше до нього ставитись, особливо після випадку в їдальні готелю в Омалі. Хоча вони бачилися не часто, однак в манері Жернуа тримати себе виразно вчувалася ворожість.
Тарзан багато часу полював в околицях Бу-Саади, намагаючись добре грати свою роль. Він іноді цілі дні никав пагорбами, буцімто шукаючи газелей. Проте, якщо йому вдавалося підійти до цих чудових граціозних тварин на відстань пострілу, він завжди давав їм змогу втекти і навіть не виймав гвинтівки з чохла. Тарзан не бачив ніякої втіхи в тому, щоб убивати цих беззахисних і нешкідливих тваринок задля самого процесу убивства.
Справді, Тарзан ніколи не вбивав для задоволення і не відчував радості від убивства. Йому подобалося стикатися з ворогом у чесному двобої; він насолоджувався радістю перемоги, захопливим, вдалим полюванням та смачною їжею, коли він протиставляв спритності та майстерності інших свої власні. Але вийти з міста ситому задля того, щоб застрелити гарненьку ніжнооку газель, йому здавалося ще більшаю жорстокістю, аніж планомірне вбивство такого, як ти сам. Тарзан не хотів цього робити і тому завжди полював сам, щоб не виказати таємниці свого безкровного полювання.
Одного разу він ледь не позбувся життя. Напевне, цс трапилося тому, що ніякої охорони він із собою не брав.
Він повільно переїжджав неглибокий виярок, коли позаду, зовсім близько, тріснув постріл і куля пробила його корковий шолом. Хоч він зразу повернув назад і швидко поїхав на край виярка, але сліду ворога не зауважив і навіть на зворотному шляху до Бу-Саади не зустрів жодної людини.
"Авжеж, — сказав він до себе, згадуючи цю подію, — Ольга викинула на вітер свої двадцять тисяч франків". Того вечора він вечеряв у капітана Жерара.
— Ви не дуже вдало полювали? — спитав офіцер.
— Ні, не дуже, — відповів Тарзан. — Дичина довкола дуже полохлива, крім того, я не дуже захоплююсь полюванням на птахів та антилоп. Я думаю вирушити далі на південь і спробувати постріляти ваших алжирських левів.
— Дуже добре, — вигукнув капітан, — ми вирушаємо завтра до Джельфи, отже ви поїдете принаймні туди під охороною. Мені й лейтенантові Жернуа наказано вирушити на південь на чолі сотні солдатів, щоб вибити звідти бандитів, які грабують місцеве населення. Можливо, ми з вами разом полюватимемо на левів.
Тарзан був у захваті і сказав про це. Але капітан вельми здивувався б, якби дізнався про справжню причину цих радощів. Навпроти Тарзана сидів Жернуа. який, схоже, зовсім не радів пропозиції капітана.
— Побачите, полювання на левів набагато цікавіше, аніж на газелей, — зауважив капітан Жерар, — але й набагато небезпечніше.
— Полювання на газелей також буває небезпечним, — відповів Тарзан. — Особливо коли полюєш сам. Я сьогодні переконався в цьому, а також переконався, що хоча газель вважається самою полохливою зі звірів, проте навряд чи вона найбоягузливіша.
Не бажаючи виказувати все вголос, Тарзан після цих слів мов би ненароком швидко зиркнув на Жернуа, бо не хотів, щоб той відчував себе вистеженим або запідозреним.
Проте враження, яке це зауваження справило на Жернуа, виразно свідчило, що до останніх подій він причетний або принаймні добре про них знає. Тарзан помітив, як шия лейтенанта сильно почервоніла під коміром. Тарзана це цілком задовольнило, і він змінив тему розмови.
Наступного ранку, коли загін вирушив з Бу-Саади на південь, до нього приєдналося близько десятка арабів.
— Вони не належать до загону, — відповів на запитання Тарзана Жерар, — вони приєдналися до нас, щоб не їхати самим.
Проте Тарзан за час свого побуту в Алжирі достатньо вивчив вдачу арабів, щоб повірити в таке пояснення. Він знав, що араби не люблять товариства іноземців, особливо французьких солдатів. Тому ця обставина заронила в ньому підозру, і він вирішив пильнувати вершників, які їхали позаду загону на відстані кількасот метрів. На жаль, навіть під час перепочииків вони не наближалися настільки, щоб їх можна було добре роздивитись.
Тарзан уже давно переконався, що за ним слідкують наймані вбивці, і не сумнівався, що тут не обійшлося без Рокова. Тарзан не міг напевне сказати, чи це була помста за минулі випадки, коли йому вдавалося перешкодити планам росіянина і дуже принизити його, чи тут був якийсь зв'язок із справою Жернуа. Якщо остання гіпотеза підтвердиться, — а вона почала здаватися Тарзанові ймовірною, відколи він переконався, що Жернуа його підозрює, — то йому доведеться мати справу з двома лютими ворогами.
В глибинах Алжиру, куди вони тепер прямували, ці вороги матимуть достатньо можливостей знищити людину, яку вони ненавидять., і зробити це тихенько, не викликаючи ні в кого підозри.
Загін стояв два дні табором у Джельфі, а звідти вирушив на південний захід, звідки прийшла звістка про напади грабіжників на місцеві племена, дуари яких Знаходилися біля підніжжя гір.
Коли було наказано виступати з Джельфи, невеличка група арабів, яка супроводжувала загін від Бу-Саади, раптом щезла тій самої ночі. Наступного ранку Тарзан почав потроху розпитувати солдатів, але жоден не міг йому пояснити, куди й чому зникли араби. Це зникнення Тарзанові дуже не подобалось, якщо врахувати, що через півгодини після того, як капітан Жерар віддав наказ про зміну маршруту, він бачив, як Жернуа розмовляв з одним із арабів. Напрямок, яким повинен був піти загін, знали крім Жернуа, тільки Жерар і Тарзан. Солдати знали лише те, що вони виступають у повід.