Заякоривсь при Імогені Постум,
Вона ж, вся розпромінена від щастя,
Свій зір сяйний від мужа переводить
На двох братів, на мене й на старого,
І, мов до сонця розмаїті квіти,
Цвітуть до неї усмішки. Пора
Всім до жертовників. А ти, старий,
За брата будь мені.
Імогена Мені — як батько,
Бо в скруті допоміг.
Цимбелін Усі щасливі,
Крім полонених. Подаруймо ж їм
Свободу!
Імогена
(до Луція)
Бачите, мій добрий пане,
Я й вам допомогла!
Луцій Бажаю щастя!
Цимбелін Ця чаша радощів іще не повна
Без воїна, що з вами був четвертим
Сподвижником. Давно його заждалась
Подяка наша і ласкавість.
Постум Пане!
Я — той четвертий воїн. Я був з ними
Переодягнений тоді в лахміття.
Якімо! Розкажи усім, як я
Здолав і пощадив тебе.
Якімо
(падає навколішки)
Тоді
Простерся я в безсиллі перед сильним,
Тепер упав під тягарем сумління.
Благаю: вбий! Стократ я завинив.
Верни дружині найвірнішій.
Постум Встань!
Моя єдина влада — це пощада,
Моя єдина помста — це прощення.
Живи, стань кращим!
Цимбелін О, великодушна
Покара! Оголошуєм і ми
Прощення — всім.
Арвіраг
(до Постума)
Тепер ти нам рідня,
То будеш допомогою і братом.
Постум Слугую вашій милості!
(До Луція)
Ви, пане
Шляхетний римський, викличте, будь ласка,
Провидця вашого. Мені у сні
Являвся сам Юпітер на орлі
І родичі мої. Покіль проснувся,
Мені на груди хтось поклав таємну
Скрижаль. Чи не поможе нам провидець
Збагнути зміст її?
Луцій Де Філармон?
Ворожбит Я тут, мій пане.
Луцій Розтлумач нам це.
Ворожбит
(читає)
"Коли нетямуще левеня неждано впаде в обійми
ніжного повітря; коли з могутнього кедра відрубані гілки, багато
літ тому засохлі, оживши, приростуть до рідного стовбура й за-*
буяють,— отоді прийде кінець поневірянням Постума та лихоліт-
тю Британії, і розквітне вона в мирі та достатку".
Так... "Левеня" — це сам ти, Леонате,
Бо по-латинськи "Іео" — "лев", a "natus" —
"Народжений": народжений від лева.
"Обійми ніжного повітря" — це
Твоя жона цнотлива. "Mollis aer" —
"Повітря ніжне", що звучить подібно
До "mulier" — "жона".
Вона — як тут написано — неждано
І ніжно обіймає вас.
Цимбелін А й справді!
"Відрубані гілки" — твої сини.
їх, викрадених, так багато літ
Вважали мертвими. І ось вони,
На радість, ожили і приростають
До древа королівського. Британцям
Ти і твої нащадки принесуть
Мир і достаток.
Цимбелін Починаймо з миру!
Кай Луцій, слухай: хоч перемогли,
Ми віддаєм себе під зверхність Риму
й данину далі будемо платити,
Бо ж то підступна королева нас
На бунт підбила, і за те її
Рука небес суворо покарала.
Ворожбит Як гармонійно й радісно бринить
Небесна музика акордів миру!
Так справдилось дароване мені
Видіння віще! Римського орла
Ширококрилий лет на захід з півдня
У сяєві призахідного сонця —
То передвістя, що великий кесар
З'єднає Південь з Заходом у сяйві
Твоєму, Цимбеліне.
Цимбелін Всім богам
Хвала й подяка! З наших вівтарів
Нехай закучерявлені дими
Здіймаються врочисто до небес,
І хай лунає всюди добра вість
Про мир, і з краю в край замайорять
Знамена римські та британські разом!
В Юпітеровім храмі в граді Луда
Ми присягнем: хай збратані обидві
Держави мир кують по першій битві.
Виходять.
Примітки
Лікар і астролог Саймон Форман, записуючи в щоденнику свої враження від постановки "Зимової казки" на сцені "Глобуса" (15 травня 1611 p.), додає, що він був також на виставі "Цимбеліна", не вказуючи дати спектаклю. Інших відомостей про ранні постановки "Цимбеліна" не збереглось. За стилем п'єса близька до "Перікла", "Зимової казки" та "Бурі". Вплив "Цпм-бсліна" відчувається в драмі Бомоита і Флетчера "Філастр", створеній приблизно в 1610-1611 pp. На основі цих нечисленних даних п'єса датується 1609— 1610 pp. "Цимбелін" був опублікований in folio 1623 p. за театральним його варіантом. Текст дійшов до нас у поганому стані. Чимало місць п'єси залишають враження незавершеності, що дозволяє деяким шекспірознавцям вважати текст "Цимбеліна" швидше начерком, ніж остаточною його версією. Викликає сумнів щодо приналежності Шекспіру сцени "видіння Постума" (V, 4), що нагадує вставку для придворного спектаклю, написану іншим автором.
На "Цимбеліні" помітні пізні впливи. Матеріал для історичної рамки був запозичений драматургом у "Хроніці Англії, Шотландії та Ірландії" Р. Голіпшєда, в якій є відомості про правління у стародавній Британії короля Кунобеліна (Цимбеліна). Історія Імогени й Постума, фольклорна за своїм походженням, запозичена у Боккаччо ("Декамерон", день другий, оповідка 9). З книгою італійського новеліста Шекспір міг ознайомитись або в оригіналі, або з французькою її версією, створеною Антуаном Масоном. Слід згадати також інші розробки цієї теми, які могли бути використані Шекспіром. Серед них — німецька версія XV ст. "Історія чотирьох купців", видана англійською мовою під назвою "Фредерік із Ієннена" (1520 і 1560 pp.). У "Цимбеліні" є низка деталей, відсутніх у "Декамероні", але які зустрічаються в німецькому варіанті теми доброчесної дружини. Могли бути використані й деякі французькі романні версії сюжету.
Аналіз окремих деталей фабули значно збільшує можливість зіставлень. Так, поневіряння Імогени, яка вирушила на пошуки Постума, нагадують пригоди Ермінії з "Визволеного Єрусалима" Т. Тассо (пісні VII і XIX). Лінія начебто смертельного напою, який готує лиха мачуха, зустрічається в "Золотому ослі" Апулея (X, 1-12). Істотні сюжетні збіги є також між "Цимбеліном" та іншими англійськими драматичними творами кінця XVI — поч. XVII ст. Треба згадати, наприклад, дуже популярну в той час п'єсу "Сер Кліомон і сер Кламід" (опубл. 1599 p.), "Надзвичайні тріумфи Кохання і Фортуни" (опубл. 1589 р.) та багато інших.
Ще давнішою є фольклорна традиція, співзвучна центральним конфліктам "Цимбеліна". Досить згадати численні казки про лиху мачуху та добру пасербицю, про удавану смерть героїні, про жіночу вірність і т. ін. Фольклорні за своєю суттю образи лихої королеви та її сина Клотена прямих літературних аналогів не мають.
У художній структурі "Цимбеліна" вільно співіснують різнорідні жанрові елементи. Комедія, історична хроніка, трагічна історія, пастораль, казка — таке коло жанрових впливів, що визначають своєрідність п'єси. З проблемою визначсння жанру "Цимбеліна" зіткнулися вже упорядники Folio 1623 p. Хемінг і Кондел, котрі вагались, до якого ж розряду шекспірівських п'єс віднести історію Імогени й Постума. Зрештою п'єса, отримавши назву "Трагедія Цимбеліна>, була включена до розділу трагедій.
Дискусія про жанрову природу останніх п'єс Шекспіра тривала і в наступи! століття. Цікавлять ці твори і шексііірозиавшв XX ст. Проте тлумачення їх спе-цифіки, як і раніше, досить суперечливі. Прибічники біографічного підходу'(кін. XIX — поч. XX ст.) сприймають п'єси останнього періоду як пряме відображення світовідчуття самого Шекспіра, який наприкінці творчого шляху нібито тяжів до примирення з дійсністю, що було зумовлене розчаруванням і втомою. Прибіч-никн злегорико-еммволічної школи пропонують вбачати у "Періклі", "Цимбеліні", "Зимовій казці" та "Бурі" алегоричні, міфологічні або символічні структури, заперечуючи конкретно-історичний підхід до їх вивчення.
До аналізу п'єс останнього періоду дедалі активніше звертаються і радянські вчені (праці О. Анікста, Р. Самаріна, М. Морозова, її. Рацького та ін.). Було вироблено основні критерії наукового підходу до вивчення цих творів. Фінальні п'єси Шекспіра слід розглядати як самостійний етап творчості драма< турга, відмовившись від їх постійного зіставлення з "великими трагедіями". У жанровому відношенні ці твори визначаються як трагікомедії чи романтичні драми.
Сам Шекспір назви трагікомедія не застосовував. Проте жанр цей був до* сить популярний у шекспірівській Англії. Проникає трагікомедія і на сцену "Глобуса", постійним драматургом якого стає молодший сучасник Шекспіра Джон Флетчер. Сценічна діяльність Дж, Флетчера та його постійного співавтора Ф. Бо-монта спричинилася до утвердження в репертуарі театру жанру "трагедії із щасливим кінцем" (трагікомедії). До речі, сам Флетчер дає визначення цього жанру в передмові до "Вірної пастушки" (1608). Відповідає специфіці трагікомедії і "Цимбелін", дія якого сповнена трагізму аж до щасливої розв'язки, що являє собою відновлення морального порядку.
Сюжет п'єси досить складний. У "Цимбеліні" кілька ліній дії, центральною з яких є історія Імогени й Постума, котра, в свою чергу, розпадається на ряд самостійних фрагментів. Другою за своїм значенням є історія синів Цимбеліна Арвірага та Гвідерія, вкрадених у ранньому дитинстві Беларієм. Події відбуваються в умовно-історичних обставинах боротьби стародавніх британців з римськими легіонерами, очолюваними вигаданим полководцем Каєм Луцієм.
Простір у "Цимбеліні" більше сконцентрований, ніж у "Періклі". Місце дії п'єси — в основному стародавня Британія. Але й тут вражає дивовижна різноманітність картин: сцени в королівському палаці змінюються епізодами, що відбуваються серед диких скель Уельсу, і т. ін. Навіть звуковий ритм п'єси контрастний. Так, наприклад, після ідилічної тиші лісових сцен лунає шум битви. Як і в усіх п'єсах останнього періоду, Шекспір у "Цимбеліні" прагне до особливо яскравої мальовничості зображення. Якімо не просто розповідає про інтер'єр спальні Імогени, а любовно змальовує кожен вражаючий своєю розкішшю та витонченістю предмет, що знаходиться тут. Опис надзвичайно правдоподібний, але це особливий реалізм казки.
Єдина казкова тональність пронизує всю дію "Цимбеліиа". Мабуть, саме в дій п'єсі найбільше фольклорних ремшісценцій. Не випадково історія Імогени нагачує казку про Білосніжну: пасербиця рятується від лихої мачухя, знаходить притулок у лісі, прийнявши отруйне зілля, поринає в сон, що нагадує гмррть, і т. ін. Постійне вторгнення казкових мотивів до сюжету трагікомедії пояснюється надзавданням п'єси — віднайти гармонію в умовах нового співвідношення добра і зла.
Гуманізм в Англії на межі XVI-XVII ст. опинився в стані кризи. Англійська дійсність явно не вкладалась у рамки гуманістичного світогляду. В цих умовах дедалі більше відчувається необхідність переосмислення історичного досвіду, зазначення сталих орієнтирів у ворожій колишнім ідеалам та ілюзіям реальності.