В цьому перегляді досі жодного разу не було згадане ім'я Шекспіра. Пора звернутися й до нього. Вважалося, що Шекспіра В. Мисик почав перекладати лише в дозрілому віці: до тритомника 1964 року йому замовлено "Тімона Афінського", а видаючи повного Шекспіра, там, окрім того, вмістили ще "Юлія Цезаря". Якщо додати кілька пісеньок з п'єс, то цим і вичерпається весь внесок Мисика в нашу Шекспіріану. Але виявилося, що це не так: було знайдено ще й машинопис перекладу "Ромео і Джульєтти". Переклад зроблено 1932 року, отже, відразу після закінчення роботи над першою книжкою Бернса. Своєчасно видати його перекладач не встиг із причин зрозумілих. І ось він має дійти до читача більш як за півстоліття після його виникнення. Постає питання: чи витримав він випробування часу? Чи й цей переклад дорівнює визнаним шедеврам дозрілого майстра — "Тімонові Афінському" і "Юлієві Цезарю"? Що покаже нам зіставлення з іншими — ранішими й пізнішими — українськими перекладами цієї трагедії? І, нарешті, які вони, ті інші переклади? З цього останнього пункту ми й почнемо.
Як бачимо, обидва переклади "молодші" від Мисикового, хоч у свідомості читача — останній, найновіший переклад — це якраз Мисиків. Отже, наше завдання — зіставити його саме з цими двома хронологічно найближчими перекладами. Чи не найпоказовіше буде, коли ми почнемо з самого початку, з прологу, що його виголошує актор перед виставою. Це сонет, отже форма складна, важка для перекладу. Суперники Мисика — перекладачі відомі й досвідчені, що немало прислужилися популяризації Шекспіра на Україні. Як же у них вийшов цей вступний сонет?
Однаково шляхетні дві родини
Здавен жили в Вероні преяснй;
Стара ненависть спалахнула нині
І кров'ю близьких вкрився рід лихий.
Від черева тих ворогів заклятих,
Закохані, під впливом злих зірок.
Ненависть рідних встигли подолати
Та свій кінець наблизили на крок...
Досить цього уривка, щоб переконатись, що боротьба з труднощами сонетної форми забрала у перекладача надто багато сил. Навряд чи глядач, слухаючи ці рядки, зможе схопити зміст п'єси,— настільки невиразні тут його контури. Незрозуміло, котрий саме рід лихий, і чому один, а не обидва. Недоречний тут вульгаризм "черево". Забракло місця, щоб сказати, що закохані вродилися кожне в одній з ворогуючих родин, а виникає якась комічна конструкція: від черева закохані.
Трохи краще впоралась із своїм завданням Ір. Ів. Стешенко. Проте без недоладностей не обійшовся і її переклад. Ось його первісна версія:
Шляхетні рівно, знатні дві сім'ї
В Вероні пишній, де проходить дія,
Ведуть запеклі і тяжкі бої,—
Аж враз кривава сталась там подія...
"Запеклі і тяжкі бої" — сказано аж надто сильно,— адже мова йде не про дві армії під час війни, а про ворожнечу двох родин, що спалахує принагідно. Але читаймо далі, яка ж там іще могла статися враз кривава подія, коли й з попереднього ясно, що тяжкі бої точаться постійно? Виявляється, що:
Коханців двоє, з роду ватажків.
Ворожі ті утроби породили...
Зовсім несподівано і незрозуміло — чому народження двох коханців є подія і раптова, і кривава? І що означає "з роду ватажків"? "Ватажки" тільки для рими, і то невдалої, бо далі читаємо:
І тільки смерть трагічна юнаків
Криваву ворожнечу припинила.
Справді, ворожнеча припинилась після смерті Ромео і Джульєтти. Але невже таки Джульєтта теж юнак? В остаточному варіанті після втручання редактора юнаки, щоправда, зникли.
Якщо після цих перекладів звернутися до Мисикового, то його перевага видасться безперечною — так логічно там плине розповідь. Набагато ефектніше і поетичніше вийшли у нього й два останні рядки прологу (хоча справедливості ради відзначу, що "надолужим" є і у Вороного в переробці Кулішевого перекладу, але там це слово посеред рядка, отже, незвичайна рима "небайдужим — надолужим" — власність Мисика).
Після прологу йде прозора сцена — розмова слуг. Перекладати прозу Шекспіра не легше, ніж вірші: потрібно дбати, щоб це була справді розмовна, а не писана мова. А крім того — дуже часто Шекспір вдається до гри слів, яку перекладач повинен також якось відтворити. Отут-то й починаються для перекладача справжні муки, наслідок яких — вимучений переклад, штучна, неорганічна гра слів. Цікаво поглянути, як у цьому випадку поводиться В. Мисик. Дуже сміливо. В той час, як інші намагалися, тримаючись близько до оригіналу, утворити й українською мовою якісь каламбури, Мисик ухилився від буквалізму й створив дуже невимушений, дуже природний варіант, граючись такими словами, як "потерпимо, потерпаємо, потерпнуть, отерпла". Виходить щось конгеніальне оригіналові. Та й самий діалог дуже жвавий, позбавлений найменшої книжності.
Зрідка, правда, можна натрапити на місця, перекладені слабше. Це, зокрема, в особливо "бароккових", надмірно вишуканих діалогах,— напр., в любовних діалогах Ромео і Джульєтти. Ускладненість оригіналу стає заплутаністю в перекладі. Є навіть одна синтаксична незграбність — у третій сцені третьої дії, в розмові Ромео і Лоренцо. Ось слова Ромео:
...(мухи) можуть
вони на біле диво рук їй сісти
і вкрасти з вуст її небесну ласку,
що червоніють, і в дівочій цноті,
немов за гріх цілунок власний мають.
Нормальний порядок такий: "вкрасти з вуст її, що червоніють, небесну ласку". А коли між "вуст" і "що червоніють" втрутилася "небесна ласка", то це вже синтаксичний ляпсус. Мабуть, у автора був намір переглянути молодечий переклад,— тоді б він вніс належні виправлення. На жаль, часу для цього вже не вистачило. Але місць, які потребують такого перегляду, зовсім небагато. І в такому вигляді, в якому він дійшов до нас, цей переклад має не малу перевагу перед тими, що є в розпорядженні і читачів, і режисерів. На закінчення цих нотаток хочу звернути увагу — також на закінчення п'єси в Мисиковому перекладі:
Не знав бо світ сумнішої планети
понад судьбу Ромео і Джульєтти.
Вживши слово "планета" в значенні "доля", поет іще раз показав нам, яким він був тонким стилістом, які мовні скарби були йому підвладні.
Григорій Кочур