Те ж саме з річкою. Поки вона тече в одному напрямі, — здається якоюсь мертвою; та коли звивається то ліворуч, то праворуч, — вона стає прекрасною. Те ж саме з горами: суцільна височінь нудна, та примхливі верховини й глибокі ущелини сповнені краси...
"Поклади мірри на голову свою, одягни тіло своє в тонкі полотна й намастися дарами божими, — співав жрець. — Одягнися якнайкраще і не дозволяй серцю своєму сумувати. Живи заради насолоди, поки існуєш на землі, й не засмучуй душі своєї, поки не настав для тебе день скорботи".
— Те ж саме і з людським життям, — казав далі Менес. — Насолоди — ніби хвилі й гірські вершини, страждання — мов безодні й ущелини, і тільки все це в поєднанні створює враження, що життя прекрасне, коли воно вимальовується, як зубчаста гряда східних гір, які ми спостерігаємо з подивом.
"Адже той, у кого серце вже не б'ється, — співав жрець, — не, чує жалю і не засмучується чужим горем. Тож з ясним обличчям святкуй дні веселі та примножуй їх..."
— Чуєш? — спитав Пентуер, показуючи на село. — Той, у кого вже серце не б'ється, не лише не засмучується чужим горем, але й не радіє з власного життя, яке б гарне воно не було... То навіщо ж ці розкоші, за які треба платити болем і кривавими сльозами?..
Насувалася ніч. Менес закутався в плащ і відповів:
— Кожного разу, коли почнуть обсідати тебе такі думки, іди до котрогось із наших храмів і придивися до стін, де густо сплітаються зображення людей, тварин, дерев, річок і зір — точнісінько, як все у цьому світі, де ми живемо.
Для невігласа ці зображення нічого не варті. Не один, може, запитував: навіщо вони?.. Для чого їх вирізьблювали й малювали, вкладаючи таку тяжку працю? Але мудрець наближається до цих зображень із шаною, і, охопивши поглядом, прочитує з них історію давніх часів і осягає таємниці мудрості.
2. V. 1895, 3 година пополудні