Біля палацу йому перебіг дорогу один з офіцерів:
— Тутмос мертвий... його вбив зрадник Євнана!..
— Євнана?.. —. повторив фараон. — А що з іншими?..
— Майже всі добровольці, які поїхали з Тутмосом, продалися жерцям.
— Ну, з цим треба нарешті кінчати! — сказав фараон. — Сурміть збір азіатським полкам...
Озвалися труби, й азіати вибігли з казарми, ведучи за собою коней.
— Подайте й мені коня, — звелів фараон. Але, відчувши, що йому паморочиться голова, додав: — Ні, краще подайте ноші... Я не хочу стомлюватись...
Раптом він похилився на руки офіцерів.
— Мало не забув... — мовив він слабнучим голосом. — Принесіть мені шолом і меч... сталевий меч... Він був зі мною в лівійському поході... Рушаймо до Мемфіса...
З палацу вибігли сановники та слуги з смолоскипами. Фараон лежав на руках в офіцерів. Обличчя в нього стало сіре, очі згасали.
Він витягнув руку, ніби шукаючи зброї, ворухнув устами й серед загальної тиші перестав дихати, він, володар двох світів, земного й потойбічного.
Розділ шістдесят сьомий
З дня смерті Рамзеса XIII аж до його поховання державою правив, як верховний жрець Амона Фіванського й намісник, померлого царя, найдостойніший Сен-Амон-Гергор.
Ці кілька місяців влади намісника принесли багато користі Єгиптові. Гергор приборкав бунтівників і, як було в давні часи, дозволив, щоб сьомого дня давали перепочинок робочому люду. Він запровадив сувору законність серед жерців, оточив опікою чужоземців, особливо фінікійців, і уклав трактат з Ассірією, не відступивши їй, проте, Фінікії, яка залишилася данницею Єгипту.
Протягом цього недовгого урядування закон виконувався швидко, але без насильства, і ніхто не смів бити єгипетського селянина, який мав право звернутися до суду, якщо в нього був на те час і свідки.
Гергор почав також покривати борги, які обтяжували маєтки фараона й держави. З цією метою він добився у фінікійців, щоб ті частково відмовились від тих сум, які належали їм від скарбниці, а на покриття решти боргів узяв з Лабіринту величезну позику в тридцять тисяч талантів.
Завдяки цим заходам протягом трьох місяців у державі запанував спокій і добробут, а люди казали:
— Нехай буде благословенна влада намісника Сен-АмонГергора! Воістину, боги призначили його володарем, щоб він звільнив Єгипет від нещасть, яких завдав країні Рамзес XIII, легковажний і розпусний...
Досить було кількох десятків днів, щоб народ забув, що всі дії Гергора були тільки виконанням намірів молодого й благородного фараона.
В місяці тобі (жовтень — листопад), коли мумію Рамзеса XIII вже поховали в царських печерах, у храмі Амона Фіванського зібралася рада найдостойніших осіб. Там були майже всі верховні жерці, номархи й воєначальники, а серед них — уславлений сивий командувач східного війська Нітагер.
У тій самій величезній колонній залі, де півроку тому жерці обговорювали дії Рамзеса XII і виявляли свою неприязнь до Рамзеса XIII, на тому самому місці зібралися сьогодні сановники, щоб під проводом Гергора розв'язати найважливіші державні справи. Двадцять п'ятого тобі, опівдні, Гергор, у митрі Аменготепа, сів на троні, інші — на кріслах, і рада почалася.
Вона скінчилася дуже швидко, наче наслідки її були відомі заздалегідь.
— Верховні жерці, номархи й полководці! — почав Гергор. — Ми зібралися тут в дуже важливій і смутній справі. Разом із смертю вічно живого Рамзеса Тринадцятого, коротке й бурхливе царювання якого скінчилося так нещасливо...
Тут Гергор зітхнув.
— Разом із смертю Рамзеса Тринадцятого не тільки згас фараон, але й славна двадцята династія...
Серед присутніх прокотився гомін.
— Династія не скінчилась, — досить гостро перебив промовця номарх мемфіський, — Адже є ще на світі богорівна цариця Нікотріс, отже, трон належить їй...
Помовчавши, Гергор відповів:
— Найдостойніша моя дружина, цариця Нікотріс...
Тут серед присутніх знявся вже не гомін, а крик, який тривав кілька хвилин. Коли настала тиша, Гергор спокійно й чітко мовив далі:
— Моя найдостойніша дружина, цариця Нікотріс, в невтішному горі після смерті сина, зреклася трону.
— Дозвольте!.. — вигукнув мемфіський номарх .— Найдостойніший намісник називає царицю своєю дружиною... Це повідомлення зовсім нове, і його треба насамперед перевірити.
На знак Гергора верховний суддя Фів витягнув акт шлюбу, що його було укладено два дні тому між найдостойнішими верховним жерцем Амона Сен-Амон-Гергором та царицею Нікотріс, вдовою Рамзеса XII, матір'ю Рамзеса XIII.
Після цього пояснення запала мертва тиша. Гергор вів далі:
— Оскільки дружина моя і єдина спадкоємиця трону зреклася своїх прав, то владарювання двадцятої династії скінчилося, і ми повинні обрати нового володаря... Цей володар, — казав далі Гергор, — мусить бути людиною зрілою, енергійною і мати досвід у правлінні країною. І тому я раджу вам, щоб ви обрали на трон...
— Гергора!.. — вигукнув хтось.
— Щоб ми обрали славного Нітагера, полководця східного війська, — скінчив Гергор.
Нітагер кілька хвилин сидів із заплющеними очима усміхаючись. Нарешті він підвівся й мовив:
— Мабуть, ніколи не бракуватиме людей, охочих до титулу фараона. Можливо, навіть ми маємо їх більше, ніж треба. На щастя, самі боги, усуваючи небезпечних суперників, вказали нам людину, гідну високого звання фараона. Мені здається, що я зроблю правильно, коли замість того, щоб прийняти ласкаво запропоновану мені корону, відповім: "Нехай вічно живе його святість Сен-Амон-Гергор, перший фараон нової династії!.."
Присутні майже всі повторили цей вигук, і водночас верховний суддя приніс на золотій таці дві корони: білу — Верхнього і червону — Нижнього Єгипту. Одну з них узяв верховний жрець Осіріса, другу — верховний жрець Гора і вручили їх Гергорові, який, поцілувавши золотий урей, надів обидві корони на голову.
Потім усі присутні почали віддавати почесті новому фараонові. Це тривало кілька годин. Після цього було складено належний акт, учасники виборів поклали на ньому свої печатки, і з цієї хвилини Сен-Амон-Гергор став справжнім фараоном, володарем обох світів, життя і смерті своїх підданих.
Надвечір його святість, дуже втомлений, повернувся до своїх жрецьких покоїв, де він застав Пентуера. Жрець дуже змарнів, а на його худому обличчі знати було втому й смуток.
Коли Пентуер упав ниць, фараон підвів його і мовив з усміхом:
— Ти не підписав акт мого обрання, не віддав мені почестей, отож я боюся, чи не доведеться мені колись іти на тебе облогою в храмі Пта!.. Ну що ж, ти ще не надумав залишитися зі мною? Волієш жити з Менесом?
— Прости, святий повелителю, — відповів жрець, — але придворне життя так вимучило мене, що єдине моє прагнення зараз — вчитися мудрості.
— Не можеш забути Рамзеса? — спитав Гергор. — Але ж ти знав його дуже мало, а в мене працював кілька років.
— Не гнівайся на мене, святий повелителю, але... Рамзес Тринадцятий був першим фараоном, якому були близькими страждання єгипетського народу...
Гергор усміхнувся.
— Ой ви, вчені... — мовив він, хитаючи головою. — Це ж ти, ти сам звернув увагу Рамзеса на становище народу, а тепер носиш у серці жалобу по ньому, хоч він нічого не зробив для народу... Це ти зробив, а не він... Дивні ви люди, незважаючи на ваш великий розум,— вів далі Гергор. — От і Менес... Цей жрець вважається наймирнішою людиною в усьому Єгипті, хоч саме він повалив пануючу династію, а мені вторував дорогу до влади! Якби не його лист про затемнення сонця двадцятого паофі, можливо, ми обидва з небіжчиком Мефресом довбали б тепер каміння в копальні... Ну, то йди, іди й вітай від мене Менеса. Пам'ятай також, що я вмію бути вдячним, у цьому велика таємниця влади. Перекажи Менесу, що я виконаю будь-яке його прохання, аби він тільки не зажадав від мене, щоб я зрікся трону... Повертайся до мене, коли відпочинеш; я збережу для тебе поважну посаду.
І Гергор торкнувся рукою до покірно схиленої голови жерця.
Епілог
У місяці мехір (листопад — грудень) Пентуер прибув до храму за Мемфісом, де Менес не переставав трудитися, вивчаючи землю й небо.
Старий мудрець, заглиблений у свої думки, й цього разу не впізнав Пентуера. Та, опам'ятавшись, обняв його й спитав:
— Ну що, ти знов ідеш баламутити селян, щоб зміцнити владу фараона?..
— Я прийшов, щоб залишитися з тобою й служити тобі, — відповів Пентуер.
— Ого-го!.. — вигукнув Менес, пильно придивляючись до нього. — Ого-го!.. Невже з тебе й справді вже досить придворного життя й почестей?.. Хай буде благословен цей день!.. Коли ти з вершини мого пілона почнеш споглядати світ — відразу переконаєшся, який він малий і нікчемний.
На це Пентуер не відповів нічого, й Менес знов узявся до своєї праці. Повернувшись через кілька годин, він побачив, що його учень сидить на тому самому місці, нерухомо втупивши очі в далечінь, де ледве маячив палац фараонів.
Менес дав йому ячного коржа і глечик молока і більше не турбував його.
Так минуло кілька днів. Пентуер мало їв, ще менше говорив, часом уночі схоплювався на ноги, а вдень сидів нерухомо, дивлячись невідомо куди.
Такий стан Пентуера стурбував Менеса. Якось він сів на камені поряд з Пентуером і спитав:
— Чи ти вже зовсім збожеволів, чи духи тьми лише тимчасово заволоділи твоєю душею?
Пентуер звів на нього затьмарені очі,
— Ти поглянь лишень довкола себе! — казав старий. — Адже зараз найчудовіша пора року. Ночі довгі й зоряні, дні прохолодні, земля вкрита квітами й травою. Вода в річці прозоріша за кришталь, в пустелі — тиша, зате повітря сповнене співами, писком, дзижчанням... Якщо весна викликає такі чудеса на мертвій землі, то як же, мабуть, скам'яніла твоя душа, коли вона зараз не відчуває нічого!.. Кажу тобі, опам'ятайся, бо ти схожий на труп серед живої природи. Під цим сонцем ти — наче засохла купа болота і справді смердиш між пахощами нарцисів і фіалок.
— У мене душа хвора, — відповів Пентуер.
— Що ж це з тобою?
— Чим більше я думаю, тим гостріше відчуваю, що, якби я не покинув тоді Рамзеса Тринадцятого, якби служив йому далі, — жив би й досі цей найблагородніший з фараонів. Його оточували сотні зрадників, але жодна добра душа не вказала йому шляхів порятунку!..
— І тобі справді здається, що ти міг його врятувати? — спитав Менес. — О зарозумілосте недовченого мудреця!..