Вавжон, хоч ти пожалій мене, мій сердешний! Вавжон! Вавжон!
Жепа дістав з-за скрині сокиру.
•— Ні,— сказав він спокійним голосом,— тепер уже прийшов твій кінець, небого! Прощайся з цим світом, бо вже ти його пе побачиш. Не будеш ти, небого, більше в хаті сидіти, а будеш ти на цвинтарі лежати... вже ти...
Вона з ясахом глянула на нього.
*— Це ти хочеш мене замордувати?
А він:
>— Ну, Марисю, не трать даремно часу, перехрестись, небого, та й буде тобі кінець, і не почуєш...
— Вавжон, це ти справді?-
— Клади голову иа скриню...
— Вавжон, змилуйся!
— Клади голову на скриню! — крикнув він уже з піною на губах.
— Ой, ради бога! Рятуйте! Люди добрі, рят...
Пролунав глухий удар, потім стогін і — гупнула голова на підлогу; потім другий удар, і тихіший стогін, потім третій, четвертий, п'ятий, шостий... На підлогу полився струмінь крові, жар у печі згас. Жінка задрижала всім тілом, потім випросталась і застигла.
Незабаром червона заграва розітнула темряву: горів панський маєток.
ЕПІЛОГ
А тепер скажу вам щось на вухо, любі читачі. Жепу не взяли б у солдати. Угоди, підписаної в корчмі, було не досить. Тільки, бачите, селяни на таких речах не
знаються, а інтелігенція, завдяки своїй нейтральності, також знав небагато, отже... пан Золзікевич, котрий трохи знав про це, розраховував, що справа в усякому разі затягнеться, а страх кине жінку в його обійми.
І цей великий чоловік не помилився.
Ви спитаєте, що з ним сталося? А що могло статися? Підпаливши панські будівлі, Жепа пішов був і до писаря, щоб помститись, але крик "Горить!" збудив усе село, і таким чином Золзікевич лишився цілим.
Отож він і далі писарює в Баранячій Голові, але має надію, що його оберуть суддею. Він якраз оце прочитав роман "Барбара Убрик" і сподівається також на те, що панна Ядвіга незабаром потисне йому під столом руку.
Чи ті надії справдяться, покаже майбутнє.