Зоряні королі

Вона обернулася.

– Ні! Поки Шорр Кан вагається, є шанс, що зраду буде розкрито.

– Боюся, таких шансів мало, – сказав Ґордон. – Втікти звідси неможливо. Тонкі плечі Ліан опустилися.

– Так, я розумію це, – прошепотіла вона. – Навіть якщо ми якимось дивом втечемо, нам не знайти дороги з Хмари.

Хмара! Тут вона було небом, темним, беззоряним, гнітючим. Вона не давала забути про трильйони кубічних миль похмурого мороку, який відрізав їх від вільних просторів Галактики.

Талларна не спала. Геометрично правильними магістралями проносилися вантажівки. З далеких доків долинав грім.

Ґордон приліг на диван у вітальні, не сподіваючись, що зможе заснути. Однак природа взяла своє– втомлене тіло відразу занурилося у важкий, схожий на наркотичний, сон.

Розбудив його мертвотний, сірий світанок. Ліанна сиділа на краю дивана. Вона злегка почервоніла.

– Я думала, ви вже не спите, Зарте. Сніданок готовий. Вона не така погана, ця живильна рідина. Хоча, звичайно, може і набриднути.

– Не думаю, що нас протримають тут настільки довго, – похмуро сказав Ґордон. Вона кинула на нього швидкий погляд.

– Ви вважаєте, Шорр Кан зажадає від вас таємницю Руйнівника вже сьогодні?

– Боюся, що так, – відповів він. – Якщо тільки Руйнівник утримує його від нападу, то він захоче дізнатися про нього все якомога швидше.

Протягом усього довгого дня, поки тьмяне сонце з похмурою повільністю повзло низьким небом, вони чекали виклику до Шорр Кана. Але лише під вечір з'явився Дерк Ундіс у супроводі чотирьох озброєних солдатів. Молодий фанатик знову ніяково вклонився.

– Вождь хоче бачити вас, принце. Одного, – швидко додав він, коли Ліанна зробила крок.

Очі в неї спалахнули.

– Я піду разом з Зартом!

– Перепрошую, але у мене наказ, – холодно заперечив Дерк Ундіс. – Ви йдете, Зарт?

Ліанна, очевидно, зрозуміла, що заперечувати безглуздо, і відступила. Ґордон не витримав, підійшов до неї, взяв її обличчя в долоні і поцілував.

– Не хвилюйтесь, Ліанно.

На душі у нього було кепсько, коли він крокував за Дерк Ундісом похмурими коридорами цитаделі. Він був впевнений, що бачив Ліанну востаннє. Може, так навіть краще, подумав він. Забути її у смерті, ніж вічно носити у собі пам'ять про безповоротно втрачене кохання!

Приміщення, куди вони нарешті прибули, не було схоже на вчорашній кабінет. Це була лабораторія. Над металевим столом нависав масивний конус, з'єднаний кабелями з якимось складним апаратом, в надрах якого нервово копирсалися два худорлявих хмарника.

Шорр Кан відпустив конвой і підійшов до Ґордона:

– Відпочили? Ось і чудово. Що ви вирішили? Ґордон знизав плечима.

– Я вже казав. Я не можу видати таємницю Руйнівника.

Виразне обличчя Шорр Кана злегка змінилося.

– Що ж, розумію, – помовчавши, сказав він. – Традиції, звички, стереотипи… Розум безсилий часом проти цього? – Його очі звузились. – Тепер слухайте, Зарте. Вчора я згадав про неприємну альтернативу, яка виникне у разі вашої відмови. Я не хотів вдаватися у подробиці, бо сподівався на добровільну згоду. Але тепер ви мене змушуєте… Отже: хочете ви чи ні, але я отримаю всю необхідну інформацію.

– Невже, тортури? – пирхнув Ґордон. Шорр Кан скривився.

– Навіщо ж так грубо, Зарт? Я проти тортур. Цей старовинний спосіб не тільки не естетичний, а й вельми ненадійний, – Він вказав на старшого з учених. – Кілька років тому він створив апарат, який я був змушений застосувати декілька разів. Це думкоскоп, який ви бачите. Він зчитує інформацію з мозку: промацує нейрони, будує схеми синоптичних з'єднань і перетворює цю фізичну картину на знання, якими володіє об'єкт дослідження. З його допомогою ще до світанку таємниця Руйнівника буде моєю.

– Знову блеф, – сказав Ґордон. Шорр Кан похитав головою.

– Ні. Будьте впевнені – думкоскоп висмокче з ваших звивин все. Є, щоправда, один нюанс – зондувальні промені за кілька годин розривають у мозку всі синоптичні зв'язки. До кінця сеансу людина стає повним ідіотом.

Ґордон похолов. Він уже не сумнівався, що Шорр Кан говорить правду. Неймовірно – але цілком можливо для науки майбутнього! Інструмент, який читає думки і, читаючи, руйнує мозок!..

– Мені дуже не хочеться його застосовувати! – продовжував Шорр Кан. – Ви потрібні мені, як майбутній імператор. Але у мене немає вибору. Джон Ґордон нервово засміявся.

– Ви все правильно розрахували, але вам знову завадив випадок.

– Що ви хочете сказати? – запитав вождь Ліґи зі зловісною м'якістю.

– Я не можу видати вам таємницю Руйнівника, бо не знаю її. Шорр Кан зробив нетерплячий жест.

– Ну, Зарте! Ви ж син імператора. Всім відомо, що ви посвячені у цю таємницю. Ґордон кивнув.

– Так. Але я не син імператора. Я інша людина. Шорр Кан знизав плечима.

– Як знаєте. Шкода. Починайте! Останні слова були звернені до двох учених. Ґордон імпульсивно рвонувся до диктатора, але один з хмарників тримав напоготові паралізатор і торкнувся потилиці Ґордона. Він упав на підлогу. Смутно відчував, як його кладуть на металевий стіл.

– Востаннє раз звертаюся до вас, Зарте! Дайте знак, і ви уникнете цієї долі!

Ґордон міг відповісти лише лютим поглядом. Паралізатор знову торкнувся потилиці. Хмарники возилися з навислим над ним металевим конусом. Потім його поглинула ніч.

Спокуса

Губ торкнулося холодне скло. Хтось сказав владно:

– Пийте!

Він з зусиллям проковтнув смердючу рідину. Стало легше, головний біль вщух. Нарешті він зважився відкрити очі. Він все ще лежав на столі, але металевий конус зник.

Над ним схилився один з учених. Потім у полі зору з'явилися суворі риси і блискучі очі Шорр Кана.

– Можете сісти? – запитав учений. – Так буде краще.

Рука, яка обійняла плечі, допомогла зісковзнути у жорстке крісло. Шорр Кан дивився на нього зі змішаним виразом подиву і цікавості.

– Як самопочуття… Джоне Ґордоне?

Він здригнувся і втупився на вождя Ліґи.

– Ви… знаєте?..

– Чого ж, по вашому, ми перервали сеанс? Якби не це, ви б вже повністю втратили розум. – Шорр Кан зморщився. – Клянуся Небом, неймовірно! Але думкоскоп не вміє брехати. І коли перша ж хвилина читання показала, що ви Джон Ґордон у тілі Зарт Арна… А я сподівався! Витратити стільки сил, і все даремно! Хто ж міг таке уявити! Хто ж міг здогадатися, що у тілі Зарт Арна живе людина з дикої епохи?

Отже, Шорр Кан знав! Джон Ґордон намагався зібратися з думками, щоб оцінити цей новий фактор, який разюче змінив ситуацію. Вперше у цьому майбутньому Всесвіті хтось розкрив його самозванство! Чим це обернеться? Шорр Кан походжав взад і вперед.

– Хіба прилад не показав, як це сталося? – обережно запитав Ґордон. Вождь Ліґи кивнув.

– Так, ми все знаємо. Спогади про обмін домінували у вашому мозку. – Він тихенько вилаявся. – Ну і Зарт Арн! Обмінюватися тілами крізь час? Дати своїй божевільній цікавості заманити себе на стільки століть назад! І це в той момент, коли його Імперія у небезпеці! – Він знову пильно глянув на Ґордона. – Чому, у дідька, ви мовчали?

– Я намагався сказати, але нічого не вийшло, – нагадав Ґордон. Шорр Кан знову кивнув.

– Вірно, намагалися. Але я не повірив. А хто б, клянусь Небом, повірив такому?! – Він метався по лабораторії, кусаючи губи. – Джон, ви зіпсували всі мої плани. Адже я був переконаний, що таємниця Руйнівника вже тут! – Диктатор підняв стиснутий кулак. – Неймовірно!..

Сили повільно поверталися, і думка Джона Ґордона напружено працювала. Викриття його істинної особи змінювало всю ситуацію. Це дає йому хоча і слабкий, але шанс! Втікти звідси з Ліанною та попередити Імперію про зраду Корбуло!.. Так! Ґордону здалося, що він бачить шлях. Він сказав з незадоволенням у голосі:

– Лише вам вдалося вивідати правду. Решту я пошив у дурні. Арн Аббаса, Джал Арна, принцесу… Правда їм і уві сні не снилася. Шорр Кан примружився.

– Це звучить так, наче вам сподобалося бути імперським принцом? Ґордон зобразив гірку посмішку.

– А кому би не сподобалося? Там, у свому часі, я був ніким. Демобілізований солдат… А після пропозиції Зарт Арна став членом королівського дому найбільшої держави Галактики! Кого не влаштує таке перетворення?

– Але ви ж збираєтеся повернутися на Землю і знову обмінятися тілами з Зарт Арном. – нагадав Шорр Кан. – Вам довелося б забути про тимчасовий зліт.

Ґордон глянув на нього з цинічним, як він сподівався, виразом.

– Якого біса? – зневажливо пирхнув він. – Невже ви справді думаєте, що я дотримаюсь обіцянки? Вождь Ліґи уважно дивився на нього.

– Отже, ви хотіли його обдурити?

– Чи не збираєтесь ви часом читати мені мораль? – спалахнув Ґордон. – Ви самі вчинили б так само, і ви це знаєте! Ось я тут, в ролі однієї з перших осіб цього Всесвіту, готовий одружитися з найпрекраснішою дівчиною, яку я коли-небудь бачив. Ніхто не може поставити під сумнів мою особу. З іншого боку, якась дурна обіцянка. Що б зробили ви на моєму місці? Шорр Кан розреготався.

– Джоне Ґордоне, ви мені подобаєтесь! Клянуся Небом, гідні люди народжувалися у ті далекі часи! – Він поплескав Ґордона по плечу, помітно повеселішав. – Вище голову, Джоне! Не засмучуйтесь! Так, я знаю вашу таємницю, але ніхто про неї не дізнається. Ланд Аллар і його асистент, повірте, не проговоряться. Ви ще побудете принцом!

Ґордон зробив вигляд, що жадібно хапається за приманку.

– Ви хочете сказати, що не викриєте мене?

– Саме так, – кивнув Шорр Кан. – Думаю, ми будемо корисними один одному.

Ґордон відчував, що гострий інтелект, захований за зіркими чорними очима, напружено працює. Обдурити найхитромудрішого і найбезжальнішого змовника у Всесвіті важко, майже неможливо. У разі програшу життя Ліанни і доля Галактики повиснуть на волосині. Шорр Кан допоміг йому встати.

– Ходімо до мене, там поговоримо. Ви можете йти?

Коли вони вийшли з лабораторії, ДеркУндіс втупився на Ґордона, як на повсталого з мертвих. Фанатичний молодий хмарник не очікував більше побачити його живим і у повному розумі. Ґордон знав це. Шорр Канн зверхньо посміхнувся.

– Все нормально, Дерк. Принц Зарт – мій новий союзник. Ми підемо у мої апартаменти.

– Отже, таємниця Руйнівника у ваших руках, пане? – вирвалося у молодого фанатика, проте незадоволена гримаса Шорр Кана змусила його замовкнути.

– Ви, здається, розпитуєте мене? – різко кинув вождь.

Поки вони йшли, думки Ґордона були зайняті цією інтермедією.