Я там сама. Тепер я на справжній службі, за контрактом... Коли повертаюся пізно, читаю при свічці.
Сімамура засміявся і обняв її за плече.
— Я не можу марно витрачати електрику. Адже в них є лічильник.
— Он як...
— Господарі мене цінують, аж не віриться, що я в наймах. Як дитина зарюмсає, господиня виходить з нею надвір, тільки б мені не заважати. Нічого мені не бракує, одне лиш погано — постіль нерівно стелять. Коли пізно прийду додому, вона вже застелена, але то ковдра косо лежить, то простирадло зібгане. А це мені не подобається! Але ж перестелювати не годиться — люди ж старалися для мене.
— Заведеш свою сім'ю — важко тобі буде.
— Всі так кажуть. Така вже в мене вдача. А там, де я мешкаю, четверо дітей. Безлад, звичайно, великий. Я цілий день тільки те й знаю, що прибирати за ними. От розумію, що все знову порозкидають, тільки я відвернусь, але нічого не можу вдіяти з собою. Хочеться жити чисто, наскільки можливо...
— Атож...
— Ви розумієте, що в мене на душі?
— Розумію.
— Коли розумієте, то скажіть — що! — Голос Комако став різким, суворим.— Скажіть!.. Нічого ви не розумієте. Вам би тільки дурити мене. Ви легковажна людина, живете в розкошах... Нічого ви не розумієте.— Потім, уже лагідніше, додала: — Сумно!.. А я дурепа... Ви їдьте собі завтра ж додому.
— Чого ти прискіпуєшся? Ніби так усе просто?
— А то ні? Жорстокий ви...— В голосі Комако вчувся розпач. Але за мить вона заплющила очі й, немов упевнившись, що Сімамура розуміє її становище, спокійно мовила: — Хоч раз на рік, а приїжджайте. Неодмінно приїжджайте хоч раз на рік, поки я тут.
Вона, мовляв, найнялася в гейші на чотири роки.
— Коли я їздила до батьків, мені й не снилося, що знову стану гейшею. Я навіть лижі віддала, коли їхала. Одного я тільки досягла — відучилася курити.
— Так, ти раніше багато курила.
— Коли клієнти частували цигарками, я нишком ховала їх у рукав. Прийду, бувало, з вечірки й витрушу на столик цілу купу.
— Чотири роки, кажеш? Довго...
— Незчуюся, як і промайнуть...
— Яка ти тепла...— Сімамура пригорнув Комако до
себе.— А вранці та ввечері тут у вас уже холодно, мабуть? ,
— П'ять років, як я вже тут. Спочатку така туга брала за душу... Невже, думаю, доведеться жити в такій глушині? Перед тим як провели залізницю, тут було ой як сумно... Та от ви вже третій рік приїжджаєте сюди...
За неповних три роки Сімамура побував тут тричі. "Й щоразу,— подумав він,— в житті Комако ставалися якісь зміни".
Нараз засюрчали коники.
— От набридлива комашня!
Комако встала з колін Сімамури.
Дмухнув вітер з півночі, й метелики спурхнули з сітки на вікні.
Вже знаючи, що густі вії Комако створюють враження, ніби її очі напівзаплющені, Сімамура все-таки придивився зблизька, щоб зайвий раз упевнитися, що це справді так.
— От бачите, тільки перестала курити, як одразу поповніла.
Справді, Сімамура помітив, що в талії вона розповніла.
І раптом воскресла давня ніжність, повернулося все, що приспали час і відстань.
Комако приклала руку до грудей.
— Одна трошки повніша.
— От дурненька! Напевне, то його звичка — її одну...
— Як вам не соромно! Схаменіться!
Комако враз перемінилася. "Таке вже з нею траплялося",— пригадав Сімамура.'
— А ти скажи йому, щоб обоє однаково...
— Обоє однаково? Так і сказати: обоє однаково? — Ніжні очі Комако наблизилися до Сімамури.
З цієї кімнати на другому поверсі було чути, як навколо готелю стрибають ропухи й квакають. Тому кваканню не було кінця.
Коли вони повернулися з готельної купальні в номер, Комако, вже заспокоєна, взялася розповідати про своє життя.
Навіть розповіла, що на першому медичному огляді з неї посміялися й довели до сліз, бо вона роздяглася тільки до пояса. Мовляв, вона думала, що це такий же огляд, як і для гейш-учениць. На одне з питань Сім амури вона відповіла:
— Воно в мене настає на два дні раніше, ніж попереднього місяця.
— Гадаю, воно тобі не заважає приймати запрошення?
— Ні... А хіба ви щось у цьому тямите?
Комако щодня купалась у гарячих водах, відомих своїми лікувальними властивостями, ходила на запрошення пішки від старого до нового джерела, жила в гірській закутані, де люди не засиджуються до пізньої ночі, а тому була міцна й здорова. Щоправда, як здебільшого і всі гейші, вона мала вузькі стегна. І все-таки Сімамуру тягло до неї, і він приїжджав у цю глушину аж з Токіо. Йому було жаль її.
— Цікаво, чи могла б я мати дітей? — цілком серйозно запитала Комако. І відразу ж додала: якщо, мовляв, вона підтримує стосунки тільки з одним, то, виходить, вони — подружжя.
Оце вперше Сімамура почув, що в Комако хтось є. Вона розповіла, що знайома з тим чоловіком п'ять років, відтоді, як їй сповнилось сімнадцять. Лише тепер Сімамура збагнув те, що його раніше так дивувало — чому в деяких речах вона була такою необізнаною і легковажною.
Все, мовляв, почалося тоді, коли вмер перший покровитель, який викупив її з гейш-учениць, і вона повернулася в портове місто. Правда, той новий покровитель їй ніколи не подобався, ні колись, ні тепер; вона не могла відкрити йому своєї душі.
— Це ж добре, що ваші стосунки тривають ось уже п'ять років.
— Я двічі могла з ним порвати. Перший раз, коли найнялася сюди гейшею, а вдруге — коли перебралася з дому вчительки на теперішню квартиру. Та, на жаль, в мене воля слабка. Наполегливості не вистачає.
Той чоловік живе в портовому місті. Він передав її під нагляд учительки, коли та переїжджала сюди, бо утримувати жінку там, де сам мешкаєш, йому незручно. Людина він добра, і їй, мовляв, жаль, що вона ні разу не підпустила його до себе. Він уже в літах, а тому рідко до неї навідується.
— Я часто думаю, як би з ним порвати? В розпусту вдатися, чи що?..
. — Розпуста до добра не доведе.
— Та я й на це не здатна, не такої вдачі. Я дорожу своїм тілом. Якби гуляла, з ким трапиться, то чотири роки за два роки відробила б. Та я себе не силую, здоров'я бережу. Звичайно, я б чимало заробила, якби пустилася по цій дорозі. Однак мені досить і того, що хазяїн не зазнає збитків за той строк, на який мене найняв. Ввесь борг розподілено по місяцях. Сюди ще входять проценти на позичену суму, податок і харчування, ото й усі видатки. Досить їх покрити, а за зайвими грішми не варто гнатися. Якщо вечірка мені не подобається, я нишком тікаю додому, на ніч у готель мене не викликають, хіба що до давнього знайомого. Якби я хотіла розкошувати, то мусила б працювати набагато більше. Та я волію скромне життя. Більшу половину боргу я вже сплатила. За неповний рік. І все-таки щомісяця мені зостається яких тридцять ієн на дрібні витрати.
Комако сказала, що сто ієн на місяць — непоганий заробіток. Минулого місяця, небагатого на гостей, вона заробила шістдесят. її запрошували дев'яносто разів, частіше, ніж будь-яку іншу гейшу. З кожної вечірки вона мала свою частку. Чим більше в неї запрошень, тим більший заробіток. Хазяїнові, щоправда, це не вигідно. Нарешті вона пояснила, що тут, на гарячих джерелах жодній гейші ще не доводилося продовжувати контракт для сплати боргу.
Наступного дня Комако прокинулася рано-вранці.
— Мені снилося, ніби я прибираю цю кімнату разом з учителькою ікебана і я прокинулась.
У дзеркалі біля вікна відбивався багрянець лісистих гір і яскравий блиск осіннього сонця.
Цього разу одежу Комако принесла донька хазяїна крамнички дешевих солодощів. Сімамура не почув, як колись, до болю прекрасного, прозорого голосу Йоко.
— А що з Йоко?
Комако зиркнула на Сімамуру.
— Все ходить на цвинтар. Гляньте, он там, край лижної станції, видно поле під гречкою. Там ще біліє цвіт... Так от — цвинтар ліворуч.
1 Ікебана— мистецтво складання букетів.
Коли Комако пішла додому, Сімамура подався в село на прогулянку.
Під білою стіною дівчинка в новісіньких гірських хакама з червоної фланелі гралася гумовим м'ячиком. Сімамурі ця сцена ще раз нагадала, що справді настала осінь.
Уздовж вулиці тяглися будинки старосвітської архітектури, здавалося, споруджені ще за часів, коли тут проїжджали місцеві князьки. Піддашшя звисало низько над землею, широкі віконні сьодзі були низенькі. Фасади будинків заслоняли плетені з місканту штори.
Стрункі блідо-жовті стебла сусукі буяли на глиняній огорожі. їхні билинки казковим фонтаном тяглися до сонця.
На солом'яній маті, розстеленій на осонні край дороги, якась дівчина лущила квасолю. То була Йоко.
Квасолинки вистрибували з пересохлих стручків скалочками світла.
Йоко з обв'язаною рушником головою, мабуть, не помітила Сімамури, а, розставивши коліна, лущила квасолю й співала тим до болю прекрасним голосом, що от— от ніби мав відбитися звідкись луною:
Співає все у горах — Метелики і коники, І цвіркуни не знають впину.
"Який великий той ворон, що злітає з криптомерії у потік надвечірнього вітру!" — написано в одному вірші. Як і вчора, на тлі криптомерієвого гаю, що простягався перед вікнами готелю, Сімамура бачив хмарки бабок. Коли заходили сутінки, вони немов чимраз більше непокоїлися і прискорювали свій політ.
Від'їжджаючи з Токіо, Сімамура купив у привокзальному кіоску новий путівник по тутешніх горах. Неуважно переглядаючи його, Сімамура вичитав, що поблизу однієї з вершин на межі провінцій — вікно його кімнати в готелі виходило саме на ці гори — понад стежкою серед прекрасних озер і боліт на вологій смузі землі буйно цвітуть різноманітні високогірні рослини і влітку в цьому царстві спокою літають безтурботні червоні бабки, які сідають туристам на шапки, на руки й навіть на оправу окулярів. Ті бабки, мовляв, як небо від землі відрізняються від своїх замучених міських посестер.
Сімамура дивився, як у повітрі снують бабки, і йому здалося, ніби їх щось переслідує. А може, вони щодуху гасали для того, щоб їхні силуети не розтанули на тлі криптомерій, потемнілих перед настанням вечора?..
Коли призахідне сонце освітило далекі гори, було видно, як їхні схили, починаючи з вершин, поступово вкриваються багрянцем.
"Людина — тендітне створіння. Кажуть, хтось упав зі скелі й розбив собі голову, поламав кістки. А от ведмідь зірветься з кручі й на ньому подряпини не побачиш..."— пригадалося Сімамурі. Ці слова сказала Комако сьогодні вранці, коли вона показала на гору, де знову стався нещасний випадок.
Якби людині таку товсту й цупку шкуру, як у ведмедя, то й чутливість її була б, напевне, іншою...