— Вище автор повідомляв, що Альона Іванівна — колезька реєстраторша (колезький секретар — чин 10-го класу, тобто на 4 класи вищий за колезького реєстратора). Залишається тільки міркувати, хто в даному разі помиляється: епізодичний персонаж-студент, що "говорить офіцерові про лихварку", умовний (не "всевідаючий") автор або реальний автор роману (просто помилка Достоєвського, який не зіставив інформацію з сусідніх сторінок рукопису через брак часу на його підготовку до друку — див. статтю).
1-72
...у Н-ій губернії — Очевидно, у найближчій до Санкт-Петербурга — Новгородській.
1-73
Проходячи повз Юсупов сад, він навіть дуже захопився був думкою про будівництво високих фонтанів... — У Юсуповому саду на Садовій вулиці був високий фонтан.
1-74
...коли б поширити Літній сад на все Марсове поле і навіть з'єднати з палацовим Михайлівським садом... — Тобто, засадивши деревами великий військовий плац (Марсове поле), з'єднати два не дуже великі парки в центрі міста і перетворити задушливі кам'яні джунглі на місто-сад.
1-75
...зазирнувши в кухню і побачивши на ослоні відро з водою... — У 60-х роках XIX ст. в Петербурзі ще не було водогону. Водовози продавали мешканцям воду, яку брали з річок та каналів. У деяких дворах стояли колодязі.
Частина 2
2-01
...в контору квартального наглядача. — Тобто представника поліції, який відповідав за дотримання правопорядку на певній міській дільниці, що називалася кварталом. Квартальному наглядачеві був підпорядкований невеличкий штат службовців, розміщений у спеціальній конторі.
2-02
Чухонці — фіни, корінне населення місцевості, де на початку XVIII ст. постала нова столиця Російської імперії. Звісно, Достоєвський добре пам'ятав стислу й точну пушкінську характеристику цієї місцини, якою вона була усього лише за півтора століття до подій роману: "приют убогого чухонца" (див. пролог "петербурзької повісті" — "Мідного вершника"). У неврожайні, та ще й холерні 1860-ті роки фіни масово бігли в Санкт-Петербург із навколишніх сіл. Ця друга на той час за чисельністю після німців етнічна меншина злидарювала в місті. Отож "чухонці" в нетрях навколо Сінної площі, описаних Достоєвським, і залишалися доволі "убогими".
2-03
...двірники з книжками під пахвою... — Йдеться про так звані "подвірні книжки", в яких реєстрували мешканців.
2-04
Письмоводитель — чиновник, який вів канцелярські справи.
*
Дякую (нім.)
2-05
Ви в присутствії. — Тобто: "Ви перебуваєте в офіційному (державному) закладі".
2-06
...ганц фортеп'ян ...зайн рок ... ман мус ... гедрюкт ... (нім.) — все піаніно ... його сюртук ... має ... надруковане.
2-07
...то я тебе саму на цугундер... — Тобто на розправу, від нім. zu hundert — до сотні (ударів).
2-08
Будинок — Ноїв ковчег ... — Письмоводитель згадує біблійну оповідь про праведного Ноя, якого Бог попередив про всесвітній потоп, і той збудував ковчег, у якому врятував усе розмаїття земної фауни. У Петербурзі XIX ст. цей вираз вживали щодо домів столичних меценатів Олексія Оленіна (набережна Фонтанки, 101) та Михайла Вієльгорського (Михайлівська площа, 4), де збирався вищий світ, але туди міг прийти і бідний студент, і митець-початківець. Отже, порівняння письмоводителя будинку, де вбито стару лихварку, з "Ноєвим ковчегом" має не тільки суто побутове поверхове значення (там багатолюдно). У контексті та підтексті роману воно спрямовано проти ідеї про те, що таке створіння, як стара лихварка, "нікому не потрібне і, навпаки, для всіх шкідливе". Адже в Ноєвому ковчезі мають жити й рятуватися всі Божі істоти, і чинити тут будь-який відбір означає не більше й не менше, як перебирати на себе функції Бога.
2-09
Він пішов до Неви В-м проспектом ... — Знов ідеться про Вознесенський проспект як початок звичного для Раскольникова шляху до Неви: Вознесенським проспектом, далі через Ісаакіївську площу і Конногвардійський бульвар.
2-10
...на Товкучому — Мається на увазі "товкучий торг" на Олександрівському ринку на Садовій вулиці.
2-11
...жінка — людина чи не людина? Ну і, зрозуміло, урочисто доводиться, що людина. Херувимов це по лінії жіночого питання готує... — Прототипом Херувимова (попівсько-семінарське прізвище) деякі достоєвськознавці вважають випускника Тобольської семінарії, радикального публіциста журналу "Современник" Г. 3. Єлисеєва, з яким автор роману запекло полемізував у своїх журналах. Таке припущення вірогідне, бо в тому ж таки журналі "Современник" (1861. № 5) Єлисеєв надрукував науково-популярний огляд "Разные мнения о том, женщины — люди ли? — Мнения древних, мнения новейшие. — Наше предубеждение в пользу женщин".
2-12
...потім з другої частини "Confessions"... — "Сповідь" великого французького письменника і філософа Жан-Жака Руссо (1712—1778), видана після його смерті, вразила сучасників відвертістю опису почуттів автора і тим поклала початок сентименталізмові як новому літературному напряму.
2-13
Херувимову хтось сказав, що нібито Руссо — це своєрідний Радищев. — Хтось — це, очевидно, ідейний наставник і кумир Єлисеєва М. Г. Чернишевський, який у своїй статті "Антропологічний принцип у філософії" (1860) назвав Руссо "революційним демократом". Звісно, така характеристика більше підійшла б молодшому сучасникові Руссо — російському публіцисту О. М. Радищеву (1749— 1802), якого Катерина II за книжку "Подорож із Петербурга до Москви" назвала "бунтівником, гіршим за Пугачова" і заслала в Сибір.
2-14
На Миколаївському мосту... — Перший постійний міст через Неву, відкритий 1850 р. Спочатку його було названо Благовіщенським, оскільки він виводив до Благовіщенської площі та Благовіщенської церкви, але після смерті імператора Миколи І в 1855 р. міст дістав назву Миколаївський (з 1918 р. — міст Лейтенанта Шмід-та, від 2007 р. — знову Благовіщенський).
2-15
Тим промишляють... — Тогочасна преса повідомляла про випадки, коли бідняки навмисно кидалися під колеса, аби отримати винагороду за отримані тілесні пошкодження.
2-16
...обличчям до Неви, в напрямі палацу. — Зимового палацу, себто імператорської резиденції.
2-17
...собору, який ні з якої точки не вимальовується краще, ніж коли дивитись на нього звідси... — За свідченням художника М. В. Добужинського, це спостереження є абсолютно точним: саме з середини Миколаївського мосту можна споглядати, як уся маса Ісаакіївського собору розкладається по діагоналі, демонструючи повну симетрію у розташуванні складових частин.
2-18
...не доходячи кроків із двадцять до каплиці... — Мармурова каплиця Миколаївського мосту (всередині був мозаїчний образ св. Миколая, а ззовні — св. Олександра Невського) до наших днів не збереглася.
*
Від фр. avenante — приємна, принадна.
2-19
...про графиню нічого не було сказано. — Алюзія на поезію Пушкіна "Паж, або П'ятнадцятий рік":
Хотите знать мою богиню,
Мою севильскую графиню?..
Нет, ни за что не назову!
2-20
...пом'ятого круглого капелюха... не знати чому називаючи цю річ пальмерстоном ... — Справді, "пальмерстонами" наприкінці 1850-х років називали не капелюхи, а чоловічі пальта особливого крою. Саме таке вдягав лорд Генрі Джон Темпл Пальмерстон, який був членом парламенту 58, а міністром — 48 років поспіль (абсолютний рекорд усіх часів і народів!), а у 1855—1865 pp. обіймав посаду прем'єр-міністра Великобританії. На початку Кримської війни був міністром внутрішніх справ, вимагав від уряду рішучого наступу на Росію. У російській агітаційній поезії часів Кримської війни саме Пальмерстон уособлював ворожі сили:
Вот в воинственном азарте Воевода Пальмерстон Поражает Русь на карте Указательным перстом.
(В. П. Алфер'єв)
На хвилі мілітаристських настроїв 70-річний Пальмерстон очолив уряд і разом із союзниками Великобританії (Францією й Туреччиною) домігся перемоги у Кримській війні. 26 травня 1856 р. у Лондоні було навіть влаштовано його "тріумф" — на кшталт тріумфів римських імператорів. Відтоді улюблене британським політиком пальто стало модним у Європі, а в Росії — впізнаваною деталлю карикатур. Зі смертю 81-річного Пальмерстона (18 жовтня 1865 р.) відійшла в небуття ціла епоха. Очевидно, саме це має на увазі Разуміхін, іронічно називаючи чудернацький старомодний капелюх Раскольникова "пальмерстоном".
2-21
...от що значить у самого Шармера замовляти! — Є. Ф. Шармер — відомий петербурзький кравець, у якого замовляв одяг і сам Достоевський.
2-22
Реляція (від лат. relatio — донесення) — письмове повідомлення командування про хід воєнних дій.
2-23
"Пале де Кристаль" ("Кришталевий палац") — готель з рестораном, відкритий 1862 р. на розі Садової вулиці та Вознесенського проспекту.
2-24
...пристав у слідчих справах... правознавець. — Після судової реформи 1864 р. приставів у слідчих справах було замінено на судових слідчих, незалежних від поліції, однак на момент дії (який по суті збігається з роком написання роману — 1866-м) судових слідчих ще за звичкою називали "поліційним" словом "пристав", і вони, як-от Порфирій Петрович, ще користувалися казенними квартирами. До того ж Порфирій Петрович не простий "пристав", а "правознавець", тобто закінчив спеціальне Імператорське училище правознавства, що готувало працівників судів з дітей дворян.
2-25
І руки гріє. — Тобто бере хабарі.
2-26
"А на Пісках, каже, у коломенських ". — Піски — тодішня окраїна Петербурга, назва пов'язана з піщаними ґрунтами цієї місцевості. Артіль малярів з м. Коломни (Московської губернії) справді мешкала на Пісках.
2-27
Жувенівські рукавички — від імені французького рукавичника Ксав'є Жувена, який 1834 р. винайшов спеціальну колодку, що надавала рукавичкам відповідної форми.
2-28
А ми замалим не двісті років як від усякого діла відучені... — У цих словах Разуміхіна віддзеркалюється парадоксальне ставлення Достоєвського до реформ Петра І. На думку самого царя-реформатора, вони мали на меті саме залучення широких кіл росіян до справжнього діла — у європейському розумінні діловитості. Однак, як уважав автор "Злочину і кари", своє справжнє, соборне і самобутнє "діло" російський народ і його нечисленна еліта творили саме до Петра, а петровська реформа завела Росію у глухий кут. У записних зошитах Достоєвського за 1864 — 1865 pp. читаємо: "З петровською реформою, з життям європейським ми прийняли в себе буржуазію та відділилися від народу, як і на Заході".
2-29
А наука каже: возлюби передусім самого себе, бо все на світі на особистому інтересі побудовано.