— Я тільки переконаний, що Рамзес нічого не зробить для народу.
— Звичайно, не зробить, якщо ви не дасте йому грошей...
— Хоч би ми дали йому піраміду золота й срібла, а другу — коштовностей, він однаково нічого не зробив би, бо це розбещений хлопчисько, якого навіть ассірійський посол Саргон ніколи не називав інакше, як жевжиком...
— Фараон має великі здібності...
— Але нічого не знає, нічого не вміє! — наполягав Гергор. — Трохи повчився у вищій школі і відразу втік звідти. Тому зараз у справах правління він сліпий, мов дитина, що сміливо переставляє шахи, але навіть уявлення не має, як треба грати.
— Однак він править...
— Що то за правління, Пентуере, — усміхнувся верховний жрець. — Повідкривав нові військові школи, збільшив кількість полків, озброює народ, обіцяє селянам свята... Але як він усе це здійснить?.. Ти стоїш на відстані від нього, тому нічого не знаєш, але я запевняю тебе, що він, віддаючи накази, зовсім не думає, хто це зробить, чи є засоби для цього і які будуть наслідки... Тобі здається, що він править... Це я правлю, я не покидаю правити, я, якого він прогнав від себе... Це я роблю так, що зараз майже не надходять податки до скарбниці, але ж я тамую селянський бунт, який давно б уже вибухнув; я змушую селян не кидати роботу на каналах, греблях і шляхах. Я, зрештою, уже двічі утримав Ассірію, щоб вона не оголосила нам війну, яку цей безумець викликає своїми військовими розпорядженнями. Рамзес править!.. Він тільки робить безладдя. Ти вже бачив, як він господарював у Нижньому Єгипті: пив, гуляв, заводив щораз нових дівчат і нібито займався управлінням номами, але насправді нічого, зовсім нічого не розумів. І що найгірше — заприязнився з фінікійцями, із збанкрутілою знаттю та всякими зрадниками, які штовхають його до згуби...
— А перемога під Содовими озерами?.. — спитав Пентуер.
— Я визнаю за ним завзяття та знання військової справи, — відповів Гергор. — Це єдине, що він уміє. Але скажи сам, чи виграв би він битву під Содовими озерами без допомоги твоєї та інших жерців?.. Адже я знаю, що ви повідомляли його про кожний рух лівійської зграї... А зараз подумай сам, чи Рамзес, навіть з вашою допомогою, міг би виграти битву хоча б і проти Нітагера?.. Нітагер — майстер, а Рамзес — ще тільки челядник.
— Але до чого приведе твоя ненависть? — спитав Пентуер.
— Ненависть!.. — повторив верховний жрець. — Хіба я можу ненавидіти жевжика, який до того ж нагадує оленя, загнаного мисливцями в ущелину? Мушу, однак, визнати, що його правління таке згубне для Єгипту, що, якби він мав брата або якби Нітагер був молодший, ми б уже скинули нинішнього фараона...
— А ти став би його наступником?.. — спалахнув Пентуер. Але Гергор зовсім не образився.
— Ти, Пентуере, на диво подурнішав, — відповів він, знизавши плечима, — відколи вдався в політику. Звичайно, якби ми лишилися без фараона, я мусив би його заступити, як верховний жрець Амона Фіванського і голова найвищої ради жерців. Але нащо мені це? Хіба я вже кільканадцять років не маю влади, більшої ніж фараони?.. Чи хіба зараз я, усунутий військовий міністр, не роблю в державі того, що вважаю за потрібне?..
Ті самі верховні жерці, скарбники, судді, номархи й навіть воєначальники, які мене зараз уникають, мусять, однак, виконувати кожен таємний наказ найвищої ради жерців, скріплений моєю печаткою. Чи є в Єгипті людина, яка б таких наказів не виконала?.. Чи ти сам насмілився б їм опиратись?..
Пентуер опустив голову. Якщо, незважаючи на смерть Рамзеса XII, збереглася таємна найвища рада жерців, то Рамзес XIII або мусить їй скоритись, або почати з нею боротьбу не на життя, а на смерть.
Фараон мав за собою весь народ, усе військо, багатьох жерців і більшість цивільних чиновників. Рада могла розраховувати ледве на кілька тисяч прибічників, на свої кошти і на нечувано мудру організацію. Сили зовсім нерівні, але наслідок боротьби дуже сумнівний.
— Отже, ви вирішили погубити фараона?.. — тихо мовив Пентуер.
— Зовсім ні. Ми лише хочемо врятувати державу.
— В такому разі що ж повинен робити Рамзес Тринадцятий?..
— Що він зробить — не знаю, — відповів Гергор. — Але я знаю, що робив його батько. Рамзес Дванадцятий теж почав своє правління з неуцтва й сваволі. Та коли в нього не стало грошей і найщиріші прибічники стали його зневажати, він звернувся до богів. Оточив себе жерцями, став навчатися у них і навіть одружився з донькою верховного жерця Аменготепа... І через кільканадцять років дійшов до того, що сам став верховним жерцем, не тільки побожним, але й дуже вченим.
— А якщо фараон не послухає цієї ради? — спитав Пентуер.
— То обійдемося й без нього, — відповів Гергор. А потім додав: — Послухай мене, Пентуере. Я знаю не тільки, що робить, а навіть, про що думає цей твій фараон, який зрештою не відбув ще врочистої коронації. Отже, для нас він — ніщо. Я знаю, що він хоче зробити жерців своїми слугами, а себе — єдиним володарем Єгипту.
Але ж такий замір — це безглуздя, і навіть гірше — зрада. Не фараони — ти це добре знаєш — створили Єгипет, а боги й жерці. Не фараони визначають день розливу і рівень води в Нілі і регулюють його розлив. Не фараони навчили людей сіяти, збирати врожай, годувати худобу. Не фараони лікують хвороби і стережуть країну від зовнішніх ворогів...
Що б з того було, скажи сам, якби ми віддали Єгипет на ласку фараонів? Наймудріший з них має досвід лише за якихось кілька десятків років, а стан жерців досліджував і вчився протягом десятків тисяч літ... Наймогутніший володар має лише пару очей і рук, тоді як ми маємо тисячі очей і рук в усіх номах і навіть в чужих державах...
Отже, чи діяльність фараона може порівнюватися з нашою, і в разі розбіжності поглядів — хто повинен поступитися: ми
чи він?..
— А що ж мені тепер робити? — спитав Пентуер.
— Роби, що тобі велить цей жевжик, але не зраджуй святих таємниць. А все інше... залиш часові... Я щиро прагну, щоб цей хлопчисько, який зветься Рамзесом Тринадцятим, опам'ятався, і навіть припускаю, що він зробив би це, якби... якби не зв'язався з мерзенними зрадниками, над якими вже зависла рука богів.
Пентуер попрощався з верховним жерцем, сповнений сумних передчуттів. Він, однак, не занепав духом, бо знав, що скільки він зараз встигне зробити для поліпшення долі народу, те вже залишиться, хоч би фараон і скорився жерцям.
"У найгіршому становищі, — думав він, — треба робити те, що ми можемо і що від нас залежить. Колись усе налагодиться, і нинішній засів дасть свій урожай".
Однак він вирішив не підбурювати людей, а, навпаки, готовий був заспокоювати нетерплячих, щоб не додавати клопоту фараонові.
Через кілька тижнів Пентуер в'їжджав у межі Нижнього Єгипту, приглядаючись по дорозі до найрозсудливіших селян та ремісників, з-поміж яких можна було б вибрати представників на зібрання, яке скликав фараон.
Скрізь по дорозі він бачив ознаки найвищого збудження: селяни й ремісники домагалися, щоб їм дали сьомий день відпочинку і платили за всі громадські роботи, як це було раніше. І тільки завдяки проповідям жерців різних храмів ще не спалахнув загальний бунт і не припинилися роботи.
Пентуера вразило також кілька нових явищ, яких ще місяць тому він не помічав.
Насамперед люд поділився на дві партії. Одні були прибічниками фараона й ворогами жерців, другі бунтували проти фінікійців. Одні доводили, що жерці повинні віддати фараонові скарби Лабіринту, другі наговорювали, що фараон занадто прихильний до чужинців.
Найдивніша, однак, була чутка, невідомо ким пущена, що Рамзес XIII виявляє ознаки божевілля... так само як його старший рідний по батькові брат, якого, власне, через це усунули від трону. Про це говорили жерці, писарі, навіть селяни.
— Хто це розпускає такі брехні?.. — спитав Пентуер в одного із знайомих інженерів.
— Це не брехня, — відповів той, — а сумна правда. В фіванських палацах бачили, як фараон бігав голий по садах... А одного вечора його святість уночі під вікнами цариці Нікотріс виліз на дерево і розмовляв з нею самою.
Пентуер запевнив його, що не далі як півмісяця тому бачив фараона при доброму здоров'ї, але відчув, що інженер не вірить йому.
"Це вже підступи Гергора, — подумав він. — Зрештою тільки жерці й могли так швидко дістати відомості з Фів..."
На якийсь час він навіть утратив охоту до виборів представників, але швидко віднайшов енергію, весь час повторюючи собі: що народ здобуде сьогодні, того не втратить завтра... Хіба що стануться якісь надзвичайні події!
За Мемфісом, на північ од пірамід і сфінкса, стояв уже на самій межі з пісками невеличкий храм богині Нут. Там жив; старий жрець Менес, найзнаменитіший у Єгипті звіздар та інженер.
Коли в державі починали споруджувати велику будівлю чи новий канал, Менес приходив туди і давав свої вказівки. Незважаючи на це, він жив убого й самотньо в своєму храмі, вночі спостерігаючи зорі, вдень працюючи над якимись приладами.
Вже кілька років Пентуер не був у цих місцях, тому вразили його занедбаність і убозтво. Цегляний мур розвалився, в саду посохли дерева, по подвір'ї тинялася худа коза й порпалося кілька курок.
Біля храму не було нікого. Аж коли Пентуер почав гукати, з пілона вийшов старий чоловік. Він був босий, у брудному чепці на голові, як селянин, стегна обвивала подерта пов'язка, а на плечах у нього була облізла шкура пантери. І все-таки постава його була сповнена гідності, а обличчя — розуму. Він пильно глянув на гостя і сказав:
— Або це мені здається, або ти — Пентуер.
— Це я, — відповів прибулий і щиро обняв старого.
— Го!.. Го!.. — вигукнув Менес, бо це був він. — Я бачу, ти змінився на достойних посадах! Шкіра в тебе гладенька, руки білі і золотий ланцюг на шиї. Таких прикрас довго мусить чекати богиня небесного океану, матінка Нут!..
Пентуер хотів зняти ланцюг, але Менес з усмішкою стримав його.
— Не треба! — сказав він. — Якби ти знав, які коштовності ми маємо на небі, то не квапився б жертвувати золото... Ти що, прийшов оселитися тут?..
Пентуер похитав головою.
— Ні, — відповів він. — Я прийшов лише вклонитись тобі,: божественний учителю.
— А потім знов до двору?.. — сміявся старий. — Ох, ви, ви!.. Якби ви знали, що втрачаєте, залишаючи мудрість заради палаців, то були б найсмутнішими людьми...
— Ти сам, учителю?
— Як пальма в пустелі, особливо сьогодні, коли мій глухонімий пішов з кошиком до Мемфіса, щоб вижебрати щось для матері Ра та для її жерця.
— І не сумно тобі?..
— Мені?..