А зараз можеш іти до своєї Геброн...
Зоставшись сам на сам із Семом, фараон запитав:
— Твоє обличчя похмуре... Невже ти сумніваєшся, що знайдеться тринадцять жерців, готових виконати мої накази?
— Я певен, — відповів Сем, — що майже всі жерці й номархи зроблять те, що буде потрібне для щастя Єгипту та для твого задоволення, святий володарю. Але не забувай, що, коли йдеться про скарби Лабіринту, остаточний присуд має виректи Амон.
— Статуя Амона в Фівах?..
— Так.
Фараон зневажливо махнув рукою.
— Амон, — сказав він, — це Гергор і Мефрес... Що вони не згодяться, я це знаю; але я теж не збираюся через опір двох людей принести в жертву державу.
— Ти помиляєшся, володарю, — поважно відповів Сем. — Правда, що дуже часто статуї богів роблять те, чого хочуть їхні верховні жерці, але... не завжди!.. В наших храмах, володарю, діються інколи речі надзвичайні й таємничі. Часом статуї богів самі роблять і кажуть, що хочуть...
— В такому разі я спокійний, — перебив його фараон. — Боги знають становище держави і читають у моєму серці. Я хочу, щоб Єгипет був щасливий, а оскільки я прямую тільки до цієї мети, то жоден мудрий і добрий бог не буде мені перешкоджати.
— Хай збудуться твої слова!.. — прошепотів верховний жрець.
— Ти хочеш мені ще щось сказати? — спитав Рамзес, бачачи, що його заступник в релігійних справах не поспішає прощатися.
— Так, володарю... Мій обов'язок нагадати тобі, що кожен фараон, одразу ж після вступу на трон і поховання свого попередника, мусить подумати про спорудження двох пам'ятників: гробниці для себе і храму для богів.
— Саме так! — вигукнув Рамзес. — Я вже не раз думав про це, але, не маючи грошей, не квапився з наказами. Бо ти ж розумієш, — додав він, пожвавлюючись, — що коли я будуватиму щось, то щось величне, щось таке, що веліло б Єгиптові не швидко забути про мене...
— Ти хочеш мати піраміду, святий володарю?..
— Ні. Адже я не збудую піраміди більшої, ніж Хеопсова, ані храму, більшого за храм Амона в Фівах. Моя держава надто слабка, щоб вершити грандіозні справи... Тому я маю зробити щось цілком нове, бо скажу тобі, що наші будівлі вже мені надокучили. Вони всі схожі, як люди між собою, і відрізняються одна від одної хіба що розмірами, як людина доросла від дитини.
— То що ж?.. — спитав здивований жрець.
— Я розмовляв з греком Діоном, найславнозвіснішим нашим архітектором, і він схвалив мій план, — вів далі фараон. — Отож як гробницю для себе, я хочу збудувати круглу башту із зовнішніми сходами, таку, як у Вавілоні..! Храм я збудую не для Осіріса або Ісіди, а для єдиного бога, в якого вірять усі: єгиптяни, халдейці, фінікійці, євреї... І я хочу, щоб цей храм був схожий на палац царя Ассара, модель якого Саргон привіз моєму батькові.
Верховний жрець похитав головою.
— Великі це заміри, володарю мій, — відповів він, — але здійснити їх не можна... Вавілонські башти через свою форму нетривкі і легко падають; а наші будівлі мусять стояти віки... Храму єдиному богові будувати не можна, бо він не потребує ні одягу, ні їжі, ні напоїв, і весь світ — його оселя. Де храм, який міг би його вмістити? Де жрець, який насмілився б приносити йому жертви?..
— Ну, тоді збудуймо храм для Амона-Ра, — сказав фараон.
— Гаразд, тільки не такий, як палац царя Ассара. Бо то ассірійська будівля, а нам, єгиптянам, не годиться наслідувати варварів...
— Я не розумію тебе, — трохи роздратовано перебив його фараон.
— Вислухай мене, володарю наш, — мовив Сем. — Придивися до слимаків, з яких кожен має іншу хатку: один — звивисту, але плоску, другий — звивисту, але подовжену, третій — схожу на коробочку... Так само кожен народ зводить різні будівлі, згідно із своїм серцем та вдачею. Зволь також запам'ятати, що єгипетські будівлі так само відрізняються від ассірійських, як єгиптяни від ассірійців.
У нас основною формою кожної будівлі є зрізана піраміда, найстійкіша з усіх форм, як Єгипет є найстійкішою з усіх держав. А в ассірійців основною формою є шестигранник, який легко руйнується. Пихатий і легковажний ассірієць ставить свої шестигранники один на одному і зводить багатоповерхову будівлю, під тягарем якої угинається земля. Покірний і розважливий єгиптянин зводить свої зрізані піраміди одну за одною. Таким чином, у нас ніщо не висить у повітрі, вся будівля спирається на землю.
Звідси випливає, що наші будівлі — міцні й довготривалі, в той час як ассірійські — високі й крихкі, як і їхня держава, яка зараз росте швидко, а через кілька століть від неї залишаться самі руїни.
Ассірієць — крикливий самохвал, тому в своїх будівлях він усе виставляє назовні: колони, барельєфи, картини. Скромний єгиптянин найкращі барельєфи й колони ховає всередині храмів, як мудрець, що високі думки, почуття й прагнення ховає в глибині серця, а не прикрашає ними свої груди й плечі. У нас усе прекрасне сховане; у них все робиться напоказ. Ассірієць, коли б міг, розтяв би собі шлунок, щоб показати світові, які надзвичайні страви він їсть...
— Кажи... кажи далі! — вигукнув Рамзес.
— Мені не багато лишилося доказати, — вів далі Сем. — Я хочу тільки ще звернути твою увагу, володарю, на загальні форми наших і ассірійських будівель. Коли я, бувши кілька років тому у Ніневії, придивлявся до ассірійських башт, що гордовито здіймалися над землею, здавалося мені, що то схарапуджені коні, які, закусивши вудила, стають на диби, але ось-ось упадуть та ще й поламають собі ноги.
Тим часом спробуй, святий володарю, глянути з якоїсь висоти на єгипетський храм. Що він тобі нагадає?.. Людину, яка молиться, припавши до землі.
Два пілони — це дві руки, піднесені до неба. Два мури, що оточують подвір'я, — це плечі. "Колонна", або "небесна" зала — це голова; кімнати "одкровення божого" та "жертовних столів" — груди, а таємне святилище, де перебуває бог,— серце побожного єгиптянина.
Наші храми навчають нас, якими ми повинні бути.
"Нехай твої руки будуть могутні, як пілони, — кажуть вони нам, — а твої плечі міцні, як мури. Нехай розум твій буде такий всеохоплюючий і багатий, як передпокій храму, душа чиста, як кімнати "одкровення" і "жертв", а в серці май бога, о єгиптянине!"
Ассірійські ж будівлі наче промовляють своєму народові: "Пнися вище за всіх, ассірійцю, задирай голову вище за інших. Хоч ти й не зробиш на світі нічого великого, але принаймні залишиш багато руїн..."
Невже ти, володарю, зважишся, — закінчив верховний жрець, — будувати в нас ассірійські башти, наслідувати народ, що його Єгипет ненавидить і зневажає?..
Рамзес замислився. Незважаючи на міркування Сема, він і зараз вважав, що ассірійські палаци куди кращі, ніж єгипетські. Але він так ненавидів ассірійців, що в його душі прокинулося вагання.
— В такому разі, — відповів він, — я почекаю з будівництвом храму і своєї гробниці. Ви ж, мудреці, які хочете мені добра, обміркуйте плани таких будівель, які донесли б моє ім'я до найдальших поколінь.
"Нелюдська гординя сповнює душу цього юнака", — сказав сам до себе верховний жрець і, засмучений, попрощався з фараоном.
Розділ шістдесятий
Тим часом Пентуер збирався назад до Нижнього Єгипту, щоб, з одного боку, відібрати для фараона по тринадцять представників від хліборобів та ремісників, а з другого — щоб заохотити трудящий люд домагатися пільг, які обіцяв новий володар. На його глибоке переконання, найважливішою справою для Єгипту було усунути кривду і зловживання, яких зазнавали трударі.
Та Пентуер був жерцем і не тільки не прагнув занепаду свого стану, але навіть не хотів поривати зв'язків, які з ним його єднали.
Тому, щоб підкреслити свою вірність, Пентуер пішов попрощатися з Гергором.
— Нечастий гість... нечастий гість! — вигукнув Гергор. — Відколи ти сподобився стати радником його святості, ти й на очі не показуєшся... Щоправда, не ти один!.. Але, що б не було, я не забуду твоїх колишніх послуг, хоч би ти уникав мене ще більше, ніж тепер.
— Я не радник нашого володаря і не уникаю тебе, достойний отче, бо з твоєї ласки я став тим, чим зараз є, — відповів Пентуер.
— Знаю, знаю, — перебив Гергор. — Ти не прийняв цього високого звання, щоб не сприяти загибелі храмів. Знаю, знаю!.. Хоч, може, й шкода, що ти не став радником розбещеного молокососа, який нібито править нами... Ти б, певно, не дозволив йому оточувати себе зрадниками, які приведуть його до згуби.
Пентуер, не бажаючи говорити про такі дражливі речі, почав оповідати Гергорові, чого він їде до Нижнього Єгипту.
— Що ж, — відповів Гергор, — нехай Рамзес Тринадцятий скличе зібрання всіх станів... Він має на це право. Але, — додав він раптом, — жаль мені, що ти встряєш до цього... Ти дуже змінився!.. Пам'ятаєш, що ти казав тоді, на маневрах під Пі-Баїлосом, моєму ад'ютантові? Я тобі нагадаю: ти казав, що треба обмежити надмірні видатки та розбещеність фараонів. А зараз... сам підтримуєш дитячі забаганки найбільшого з розпусників, яких будь-коли знав Єгипет.
— Рамзес Тринадцятий, — перебив його Пентуер, — хоче поліпшити долю народу. Я був би дурнем і негідником, якби я, син селянина, не сприяв йому у цій справі.
— Однак ти не питаєш, чи не зашкодить це нам, жерцям?.. Пентуер здивувався.
— Адже ви самі даєте великі пільги селянам, що належать храмам! — вигукнув він. — І я зрештою маю ваш дозвіл...
— Що?.. Який?.. — здивувався Гергор.
— Пригадай собі ту ніч, коли ми в храмі Сета вітали найсвятішого Бероеса. Мефрес казав тоді, що Єгипет занепав, бо жерці не мають колишнього впливу на народ, а я доводив, що причиною занепаду держави є злидні народу. На це ти, наскільки я пригадую, відповів: "Нехай Мефрес займеться піднесенням віри в жерців, а Пентуер поліпшенням долі селян... А я запобігатиму згубній війні між Єгиптом і Ассірією..."
— От бачиш, — перебив його верховний жрець, — ти повинен діяти з нами, а не з Рамзесом.
— А хіба він хоче війни з Ассірією?.. — енергійно заперечив Пентуер. — Чи, може, він перешкоджає жерцям набувати мудрість?.. Він лише хоче дати селянам відпочинок на сьомий день і подарувати кожній селянській родині невеличкий шматок землі. І не кажи мені, що фараон хоче зла, бо ми в маєтках храмів уже давно пересвідчились, що вільний селянин, який має шматок власної землі, працює куди краще, ніж невільник.
— Але ж і я нічого не маю проти пільг простому народові! — вигукнув Гергор.