Він поволі промовляє слово за словом: — Тобі відомо, що ти справді найсексуальніше створіння на землі?
Вона відводить очі:
— Тепер уже точно два.
— Ти ж знаєш, я теж вмію грати за правилами.
— Одне.
Вона підводиться, в її очах натяк на самовдоволення від вищості власного внутрішнього знання, який робить її дуже схожою на знамениту мармурову голівку з Кіклад, що само по собі нестерпно. Він набирає повні груди повітря:
— Що мені справді було дуже цікаво (кома) так це ось що (дві крапки) чи часом справді не існують (кома) незважаючи на твою очевидно перебільшену образу через одне чи два мої припущення (кома) що я був вимушений зробити у вигаданому змалюванні тебе і які ти в будь-якому випадку можеш покласти-та-ки на карб своїй надмірній нещирості (дужка відкрита) якщо це не схильність до кокетерії (тире) а я говорю це як той (кома) хто набагато більше разів (кома) ніж би хотілося пригадувати (кома) був по-зрадницьки пошитий тобою в дурні і це навіть при тому (кома) що тобі бракувало елементарної ввічливості (кома) щоб попередити (кома) що ти в цей час займаєшся цим з кимось іншим (дужка закрита і кома) сфери (кома) які заслуговують на подальше дослідження як з боку персонажа (кома) так і автора (кома) або (кома) якщо тобі так любіше (кома) між втіленим або histoire і втілювачем або discours (кома) чи (кома) якщо ще простіше (кома) тобою і мною (крапка з комою) і оскільки я певний (кома) що в нас із тобою є принаймні одне спільне (дві крапки) обопільне нерозуміння (кома) яким чином твоїй надзвичайно реальній присутності у світі літератури не вдалося привернути до себе уваги (дужка відкрита) хоча ти можеш потрактувати це як прикрість (кома) що вийшла на добре (дужка закрита) університетських фабрик викладачів (кома) структуралістів і деконструктивістів (кома) семіотиків (кома) марксистів (кома) зграї академіків і всіх решти (кома) якої та заслуговує (крапка з комою) і тим більше (кома) оскільки я впевнений (кома) що справді ґрунтовний семінар a deux1 на тему нас обох займе трохи часу (кома) а мені трохи не по собі (кома) оскільки я намагаюся якось прикрити свій сором прогумованим килимком (кома) в той час як ти зі свого боку (дужка відкрита) хоча (кома) як на мене (кома) ти справді дуже принадлива і справді божественна (кома) коли твої гарненькі пальчики спочивають отако на твоїй справжнісінькій лірі (дужка закрита і кома) справді вражаєш мене (кома) видаючись (тире) якщо це не просто залишки фарби для очей (тире) трішечки-трішечки втомленою (кома) хоча чому б і ні (кома) зважаючи на шлях (кома) який ти була настільки ласкава подолати (кома або, якщо тобі до вподоби, крапка з комою) отож мені спало на думку (кома) що ми б могли просто трохи розслабитися (тире) виключно (кома) поспішаю я додати (кома) для того (кома) щоб (кома) розуміється (кома) побалакати (крапка з комою) і я повинен теж додати (кома) що ліжко надзвичайно зручне (кома) якщо ти справді потребуєш кількох хвиль відпочинку (тире) але я ...
— Це тобі аж ніяк не допоможе! Він усміхається:
— Боюся, я ще не закінчив.
Вона дивиться йому в очі, відвертається і з обуренням сідає на край ліжка, поклавши ліру поруч із собою. Вона згортає руки на грудях і з натяком зосереджує погляд на годинникові з зозулею.
— (Три крапки) продовжуючи сказане (тире) але я змушений наполягати (кома) що хоча я можу так продовжувати до безконечності (кома) поки ти все одно будеш вимушена лягти на ліжко через втому (кома) ми погоджуємося (кома) що формальною основою нашої розмови повинно стати твоє визнання безперечного факту (кома) що коли б ти проявила себе раніше в тому тексті (кома) до якого маєш такі претензії (кома, тире) і особливо в приголомшливому класичному строї (кома) чи в хітоні (кома, тире) то створення оповіді (кома) яка тебе так розлютила (кома) скоріше за все так і не відбулося б і тому нам з тобою не довелося б стовбичити і колінкувата тут (кома) у цій настільки абсурдній шпитальній палаті (кома) що мені не вистачило терпіння для її належного опису згідно з непорушними старими канонами (кома) не кажучи вже про правила nouveau roman1 (крапка з комою) але (кома) беручи до уваги те (кома) з чого мені слід було почати (кома) бо ти справді (тире) хочу підкреслити, що я зовсім не ставлюся зверхньо до жінок (тире) одна з найжахливіших кокеток в історії цієї планети і я часом думаю (кома) наскільки б усе було з біса простіше (кома) якби ми всі були збоченцями і якщо ти й надалі залишатимешся такою ж (кома) то дуже можливо (кома) що ми таки станемо ними (кома) але що в такому випадку станеться з тобою (тире) знову блукатимеш у тих богом забутих горах (кома) волаючи жалюгідні пісеньки на грубому, неотесаному іонійському діалекті (кома) шарпаючи струни своєї поганючої ліри (тире) і поки ти ще тільки збираєшся це зробити (кома) я б порадив настроїти її (кома) бо басова струна звучить щонайменше на півтона нижче (кома) ніж треба (кома) і щоб я таки не забув (дві крапки) ти зробиш усім нам неабияку послугу (кома) якщо попросиш свою сестру Евтерпу чи святу Сесілію або бодай якого-будь більш-менш вдатно-го гравця дати тобі кілька елементарних порад (кома) як правильно тримати медіатор (кома) і ...
Він зайшов надто далеко. Вона хапається за ліру, підхоплюється й заносить інструмент над його головою.
— Якби не було так важко перетягувати струни, то оця ліра вже давно була б на твоїй пришелепуватій голові. І не смій мені перечити! Одне слово, й усьому кінець негайно!
На мить завмирає серце — невже виконає свою загрозу, не зважаючи на наслідки. Але вона опускає ліру.
— За мої повні чотири тисячі років мені ще не доводилося зустрічатись із таким зухвальством. І з таким відвертим блюзнірством! Я не надихаю на створення порнографії. І ніколи цього не робила. А що стосується іншого образливого слова... кожен знає, що моя головна риса — незайманість... останній раз кажу: перестань нарешті так нахабно розглядати мої груди! — Він поспішно опускає очі до килимка. Вона дивиться то на нього, то на ліру.— Я страшенно серджуся.— Він киває головою.— Це — образа на всі часи. А крім усього іншого ти, здається, забуваєш, чия я донька.— Він одразу зводить очі і хитає головою. Вона невблаганна.— Я нічого тут не пораджу: ким він є, тим є. Я з усіх сил намагаюсь поводитися, як одна з вас. Щоб не бути снобкою, щоб не бігати щоразу по допомогу до татуся, як нещасне дівчисько з заможної сім'ї. — Вона ображено дивиться під ноги.— А ви тільки те й робите, що користаєтеся моєю порядністю, моїми спробами йти в ногу з часом.— Вона ображено копилить губи. — Хотіла б я побачити, як би ти, опинившись на моєму місці, намагався лишатись вічно молодим, маючи за плечима кілька тисячоліть.
Наскільки йому дозволяє його німота, він намагається продемонструвати своїм виглядом найщиріше співчуття. Вона довго не зводить з нього очей. Потім зненацька відвертається, знову опускається на край ліжка, кладе ліру на коліна і нервово перебирає пальцями орнамент на одному з вигинів інструменту.
— Гаразд. Бозна-чому, але я могла з невірно зрозумілого почуття відповідальності надихнути тебе, дати тобі простий натяк на те, як може відбутися наша нова зустріч. Але що ж я побачила — цікаву маленьку сучасну варіацію на стародавню тему. Для освічених читачів. Не таку непристойну... — Вона показала рукою на узголів'я ліжка: — Я гадала, тобі вистачить глузду, щоб спочатку принаймні переглянути кілька класичних текстів. — її палець не зупиняється ні на мить, старанно ходить угору-вниз вздовж лебединої шиї позолоченої ліри. — Це так несправедливо. Я ж не міщанка якась. І принизливо. Якщо моя нещасна сімейка дізнається про це.-— її голос чимраз більше тремтить від образи: — Зрештою, вони вважають усе це великим жартом. І саме тому, що я вважала себе талановитою, коли укладала ліричну поезію, а спочатку її було багацько. Пізніше на мене звалилася уся ця література. Мені доводилося працювати в десять разів більше, ніж їм усім разом узятим.— Вона продовжує перелічувати свої образи: — До того ж криза жанру. Смерть роману, ну чи не смішно. Шкода, що уся моя знаменита родина не відчула такого на собі. Зрештою, пора б уже його здихатися.— Вона знову переводить дух.— Це саме те, до чого я відчуваю огиду у цій прогнилій країні. Не кажучи про Америку. Там ще гірше. Принаймні французи докладають усіх зусиль, щоб назавжди звести зі світу цю глупоту.
Він підводиться. Вона сидить з похиленою головою. Відкладає вбік ліру. Затим стягає з голови віночок і похмуро перебирає пальцями квіти.
— Навіть не знаю, чому я тобі це все розповідаю. Тобі ж начхати.
Він обережно наближається, на мить завмирає, затим сідає поруч із нею на ліжко. Між ними лежить ліра. Вона скоса зиркає на осоружний інструмент.
— Я знаю, що вона зле настроєна. Я ненавиджу її. Одному Богові відомо, звідкіля пішла чутка, ніби все навколо замовкало, коли та моя сміховинна ку-зинка давала свої безконечні концерти. Дрень, дрень, брень, брень. Усі, кого я знала, одразу засинали від рипучої нудьги.— Вона так шарпає віночок, ніби це він в усьому винен.— А ця блазенська одіж! Ти тільки вдаєш, що вона подобається тобі. Не думай, що я не здогадуюся.
Вона кидає на нього холодний погляд:
— Кабанюро!.. — Обриває з троянди пелюстки. — Я ненавиджу тебе. — Він чекає. — І взагалі ти думав, що груди в тої мулатки набагато красивіші.
Він хитає головою.
— Я неабияк здивована, що ти не взяв її врешті-решт. Або нас обох одразу. — Вона висмикує ще одну троянду з віночка і починає один за одним відривати пелюстки. — Якщо правильно розкрити тему, то могла вийти зі смаком написана оповідь. Я ж не така нерозсудлива. Я б не була проти певних стриманих нюансів чи натяків на романтичну зацікавленість. Я ж не зовсім забуваю, що ти чоловік, а я жінка.
Він одпихає ліру вбік і підсовується на кілька дюймів ближче.
— Навіть не сподівайся, що так ти чогось досягнеш.
Він бере її за руку; вона не дається, але він наполегливий. їхні сплетені руки лежать поруч на білому простирадлі, наче в'язень і тюремник. Вона кидає на них презирливий погляд і відвертається.
— Ні, якщо ти знову не станеш на коліна і не попросиш як слід. І ще одне. Усе, що я говорила, абсолютно не для друку.
Він міцно стискає її пальці, знову присувається трохи ближче, ще раз потискує їй руку і кладе свою на її оголене плече.
— Я чудово розумію, чого ти домагаєшся.