От якби тільки Прісній Воді не випало з голови накидати чимбільше сирих гілок, зараз це особливо було б нам на руку.
— Забагато диму... забагато хитрощів,— повчально сказав Гостра Стріла.
— Свята правда, тускароро, якби тільки мінги не знали, що поблизу солдати, а солдати, та ще коли вони на привалі, звичайно більше думають про їжу, аніж про обачність та небезпеку. Ні, ні, хап Джаспер громадить чимбільше сирого гілля на купу, і хай воно густіше димить, це все припишеться глупоті якогось шотландського чи ірландського драпіжника, який більше думає про свою улюблену вівсяну кашу чи бараболю, ніж про підступність індіян чи іидіянські рушниці.
— Одначе, судячи з того, що ми чули в містах,— сказала Мейбл,— слід зробити висновок, що наші вояки на кордоні вже звикли до підступних витівок ворога і що вони у кмітливості ніяк не поступаються навіть перед самими червоношкірими.
— Тільки не вони! Тільки не вони! Досвід анітрохи не зробив їх кмітливішими; вони й тут, у лісах, одно муштруються до сьомого поту повзводно й побатальйонно, як муштрувалися на плацах у себе на батьківщині, чим вони скрізь і всюди стільки хваляться! Коли хочете знати, в. одного червоношкірого більше природжених хитрощів, ніж у цілого полку солдатів, привезених з Англії,— ось що я називаю лісовими хитрощами. Проте диму вже, чесно кажучи, цілком досить, і час би нам вирушати до нового схову. Хлопець кинув усю річку на свій вогонь, і є небезпека, що мінги иоду.мають, ніби в ліс вийшов цілий полк.
Отак розмовляючи, Слідопит дав пірозі відійти від кущів, під якими вона тулилася, й спрямував її за течією, а коли вони обігнули закрут річки^за кілька хвилин, то вже не стало видно ані каштана, ані диму. На щастя, в кількох ярдах від місця, яке вони саме пропливали, трапилася вузенька заглибина у бе-
резі, куди стернові, орудуючи веслами, ґг завернули обидві піроги.
Кращого місця для схованки, ніж те, куди вони зайшли, навряд чи взагалі можна було ще де відшукати. Звідусіль його обступала туста шалина кущів, похиле віття яких, переплівшись, над водою, утворювало над їхніми головами суцільне шатро. Закінчувався рукав пологим бережком, що був устелений чистою рінню, і туди зійшли майже всі мандрівники, яких тепер можна було виявити хіба що з другою берега, ставши прямо напроти цієї заглибини. Проте небезпека бути поміченим звідти була невелика, оскільки на тому березі буяли іде густіші нетрі, а за ними простягалися такі мочарі й драговини, пройти якими було дуже важко.
— Схованка ця надійна,— сказав, якнайретельніше обстеживши місцину, Слідопит,— та не завадить її зробити ще надійнішою. Вас, добродію Кепе, буду просити тільки одне: поки ми з тускаророю робитимемо деякі приготування про Ляк непередбачений випадок, ви помовчте та загнуздайте свою морську вдачу.
По цих словах Слідопит з індіянином оді-йшли недалеко в хащі і почали, уникаючи найменшого тріску й шелесту, зрізувати високі пагони вільхи та інших дерев. Ці дерев-м — бо інакше їх і не назвеш,— вони принесли й повтикали у мілке дно поперед човнів, ' зк яких десять хвилин між ними й протилежні.' берегом — головною небезпекою — вже • )'иіа непроглядна заслона. Щоб зробити це нехитре маскування, обом чоловікам потрібно було чимало винахідливості й вправності, хоч усьому цьому багато сприяли ще й такі обставини, як сама форма берега, вузесенька природна заглибина, мілке дно, і те, в який бік хилився до води непрохідний чагарник. Слідопит заходився вибирати кущі з покрученими пагонами, яких неважко нашукати в такому місці"; тож зрізані трохи нижче згину так, щоб він ледь торкався води, лозини утворили штучний чагарничок, який не здавався вирослим у річці, що могло б викликати підозру; а той, хто проходив би побіля нього, подумав би, що то кущі так повиганялися понад водою від берега, перш ніж піднятися угору до світла. Словом, схованка була так уміло вибрана і так спритно замаскована, що на пін могло б на якусь мить затриматись у пошуках засідки хіба що винятково підозріливе око.
— Ніколи ще мені не доводилося бувати у надійнішій схованці,— промовив Слідопит, безгучно сміючись після того, як з усіх боків оглянув свій прихисток.— Віття наших нових дерев переплелося з віттям кущів, яке понависало над нашими головами, і навіть художник, що недавно приїздив до нашої залоги, не сказав би, котрі з них тут посадив Всевишній, а котрі — ми. Тс-с-с! Он Прісна Вода йде вбрід, як і годиться розсудливому хлопцю, щоб полишити свої слійи воді. От ми й побачимо, добра наша схованка чи ні.
Джаспер, повернувшись із завдання і не заставши човнів там, де він їх покинув, одразу здогадався, що вони відпливли за перший закрут річки, аби їх не запримітили звідтіля, куди він ходив розкладати багаття. Звичка до остороги незагайпо підказала йому, що далі треба йти вбрід, щоб не з'єднати сліди, залишені його супутниками, коли вони виходили па берег, з місцем, де, як він гадав, вони тепер знайшли собі прихисток. На той же випадок, якби канадські індіяни повернули назад і натрапили на відбитки ніг Слідопита і Змія, коли ті виходили з човнів, вони все одно нічого не дібрали б, адже ті відбитки завели б їх до води, а на воді слідів не лишається. Отож юнак і добрів по коліна у воді аж до закруту річки, а тепер в усіх на очах навпомацки брьохав попід берегом, винишпорюючи схованку.
Досить було тим, що причаїлися в хащах, тільки припасти очима до віття, що звідусіль оточувало їх, як крізь просвітки в листі вони могли побачити все, що відбувалося на річці, тим часом як той, хто перебував навіть дуже бл^ько від їхнього сховку, був позбавлений такої переваги. А якби навіть чий погляд випадково й потрапив у невеликий просвіток, то берег і затінок все одно перешкодили б йому виявити достатньо чіткі обриси, щоб у них розпізнати людські постаті. От і тепер тим, що спостерігали зі схованки за хлопцем,— а вони сиділи в пірогах,— було видно, що Джаспер збився з пантелику і ніяк не може збагнути, де засекретив себе Слідопит. Забрівши вже далеченько за закрут, звідки
зовсім не стало видно багачтя, що він розіклав, юнак безпорадно зупинився і став пилыю й з великою увагою обнишпорювати поглядом берег. Час від часу він проходив кроків вісім— десять далі, знову зупинявся і знову оглядав усе довкола. А що тут було набагато мілкіше, ніж звичайно, Джаспер, аби легше йти, ступив убік і підійшов так близько до штучного насадження, що міг би торкнути його рукою. І все ж він так нічого й не помітив і вже майже минув схованку, коли Слідопит, трохи розсунувши віття, ледь чутно гукнув його.
— Що ж, це просто чудово,— промовив, усміхаючись, Слідопит,— хоча різниця між зором блідочолих та червоношкірих така ж велика, як між звичайним зором та підзорною трубою. Але я готовий битися з сержантовою донькою об заклад,— ставлю повен ріг пороху проти вампума,1 що весь полк її батька пройшов би повз нашу засідку і нізащо не відкрив би цю оману! Та якби мінги брели звідти, звідки йшов Джаспер, я таки попо-тремтів би за наше насадження. Однак з того берега навіть мінги зі своїм зором нічого не помітять, і воно послужить ще нам на користь.
— А чи не здається вам часом, добродію Слідопите,— озвався Ken,— що нам краще, не зволікаючи, зніматися з якоря і чухрати на всіх парусах за водою, коли ми пересвідчимося, що ці иеГідники зосталися на добрій від-
1 В а м п у м — індіанське намисто (чи пояс) з черепашок.
G Ф. Купер
81
стані за кормою? У нас, моряків, гонитва в кільватер1 вважається безнадійною справою.
— Хай би навіть мені давали весь порох, що зберігається у льохах нашого форту, я, ще коли отут у нашому гурті мила сержантова донька, не рушу з цього місця доти, доки не матиму звістки од Змія! Якщо ми кинемось тікати, нам, вважайте, полону, а то й смерті не минути. Інша річ, якби тендітна лань, за безпеку якої ми відповідаємо, змогла бігти лісом, як дужа олениця, тоді й справді можна було б покинути піроги, і манівцями десь удосвіта ми могли б дістатися до форту.
— Тож хай так і буде!—вигукнула з запалом Мейбл, схоплюючись на рівні ноги від раптового припливу енергії.— Я молода, енергійна, звична до ходіння і могла б легко обійти й мого дядечка. Тож не вважайте мене за якийсь тягар! Я не можу терпіти того, щоб усі ви ризикували своїм життям заради мене!
—— Ні, ні, красунечко! Нікому й на думку не спадало вважати вас якимось тягарем. Та й хто МОЖИ сказати, що ви завдаєте нам клопоту? Хай он довелося ризикувати вдвічі більше, ми з радістю пішли б на це, аби тільки зробити послугу вам та чесному сержантові. Гадаю, я висловив і твою думку, Прісна Водо?
1 Гонитва в кільватер— —онитва слідом за кораблем, тобто позад нього.
— Зробити їй послугу! — з силою промовив Джаспер.— Ніщо на світі не змусить мене залишити Мейбл Даигем доти, доки вона не опиниться жива-здорова в батькових обіймах.
— Добре сказано, хлопче, і до того ж мужньо п чесно. І я душею й серцем приєднуюся до цих слів. Ні, ні, ви не перша жінка, яку мені випало супроводжувати пущею, і досі все обходилося щасливо... крім одного-єдиного випадку. Що й казати: сумний то був день, і дай боже, щоб він ніколи більше не повторився!
Мейбл дивилася то па одного свого заступника, то на іншого, і її прекрасні очі були повні сліз. Щиро поклавши свої руки на їхні, вона відповіла здушеним голосом:
— Я не маю жодного права наражати вас задля себе на небезпеку... Мій дорогий батечко буде вам удячний, і я вам щиро вдячна,— хай винагородить вас бог! Тільки навіщо зайве ризикувати? Я здатна пройти багато і не раз проходила по кілька миль просто так, з дитячої забаганки. То чому б зараз я не змогла потрудитися заради свого власного — ні, заради дорогоцінного життя кожного з вас?
— Вона справжня голубка, Джаспере! —<• промовив Слідопит, не відпускаючи руки дівчини, поки вона сама із вродженої скромності здогадалася вивільнити її.— І дивно принадна! Що й казати: мешкаючи в лісі, з часом черствієш, ба навіть стаєш жорстокий, Мейбл; але образ такої красуні, як ви, воскрешає в нас почуття молодості і надихає до кінця днів наших. Гадаю, Джаспер вам скаже те ж саме, бо, як і мені, в цьому пралісі на Онтаріо йому теж рідко коли трапляється вздріти таку дівчину, як ви, яка зігрівала б серце й збуджувала в душі любов до людей.