Чи про манери, Генрі?
Покоївка (відчиняючи двері). Міс Дулитл! (Виходить.)
Гігггінс (схоплюючись і підбігаючи до місіс Гіггінс). Це вона, мамо! (Стає навшпиньки й над материнською головою показує Елайзі на мигах, хто з присутніх жінок — господиня.)
Елайза, вишукано вбрана, справляє, увійшовши до кімнати, враження такої непересічної шляхетності та вроди, що всі присутні мимоволі встають. Уловивши гіггінсові вказівки, вона із завченою грацією підходить до місіс Гіггінс.
Лайза (вимовляючи слова з педантичною правильністю і дуже милою інтонацією). Гау ду ю ду, місіс Гіггінс? (Вона ледь затинається, аби не "проковтнути" "г" в слові "Гіггінс", але цілком успішно вимовляє важкий звук.) Містер Гіггінс казав, що мені можна завітати до вас.
Місіс Гіггінс (щиросердо). Правильно — і я справді вельми рада бачити вас.
Пікерінг. Гау ду ю ду, міс Дулитл?
Лайза (тиснучи йому руку). Полковник Пікерінг, чи не так?
Місіс Ейнсворд-Гілл. У мене таке відчуття, ніби ми з вами вже десь бачились, міс Дулитл. Я пам’ятаю ваші очі.
Лайза. Гау ду ю ду? (Граційно сідає на отоманку — на місце, яке щойно звільнив Гіггінс.)
Місіс Ейнсворд-Гілл (знайомлячи). Моя дочка Клара!
Лайза. Гау ду ю ду?
Клара (імпульсивно). Гау ду ю ду? (Сідає на отоманку поруч Елайзи, пожираючи ту очима.)
Фредді (переходячи до їхньої половини отоманки). Я, безперечно, уже мав задоволення вас бачити!
Місіс Ейнсворд-Гілл (знайомлячи). Мій син Фредді.
Лайза. Гау ду ю ду?
Фредді кланяється й сідає в єлизаветинське крісло, не зводячи з Елайзи захопленого погляду.
Гіггінс (зненацька). Святий Боже! Так — я все пригадав! (Усі витріщаються на нього.) Ковент-гарден! (Сприкрено.) От чортівня!
Місіс Гіггінс. Генрі, прошу тебе! (Помітивши, що він збирається сісти край столу.) Не сідай на мій письмовий стіл — ще поламаєш його!
Гіггінс (насуплено). Перепрошую.
Він прямує до дивана, але дорогою перечіплюється через камінові ґратки та щипці й кочергу; виплутується, бурмочучи прокляття, й закінчує свою руйнівну мандрівку, гепнувши так роздратовано на диван, що аж затріщало. Місіс Гіггінс дивиться на нього, але стримується й не каже нічого.
Западає тривала й ніякова пауза.
Місіс Гіггінс (заговорює нарешті, щоб розпочати розмову). Як ви гадаєте, чи не задощить?
Лайза. Невелике зниження тиску на заході наших островів захопить і східні регіони. Ніщо не вказує на значні зміни в барометричній ситуації.
Фредді. Ха! Ха! Ну й сміхота!
Лайза. Чи я щось не так сказала, молодий чоловіче? Б’юсь об заклад, я все висловила правильно.
Фредді. Ой, помру!
Місіс Ейнсворд-Гілл Я так сподіваюся, що не похолодніє! Довкола стільки того грипу. Ще не було такої весни, щоб уся наша родина не перехворіла грипом.
Лайза (похмуро). У мене тітка померла — кажуть, від грипу.
Місіс Ейнсворд-Гілл (співчутливо цмокає язиком). !!!
Лайза (тим самим трагічним тоном). Але я не вірю, що стареньку доконав грип, — її уграбали!
Місіс Гіггінс (спантеличено). Уграбали?
Лайза. Та-а-а-ак, хай вас Бог боронить! Бо чого б їй помирати від грипу? Тільки за рік до того вона переборола дифтерію. Я сама на власні очі бачила. Посиніла вона, лежала синя-синя. Усі вже гадали, що тітці кінець, але мій батько розливною ложкою знай заливав джин їй в горлянку, аж поки вона ожила — та так раптово, що перекусила ложку надвоє!
Місіс Ейнсворд— Гілл (вражено). Боже милий!
Лайза (нагромаджуючи одне звинувачення на друге). Як може жінка з отакою снагою взяти й померти від грипу? А що сталося з її новим бриликом, що мав перейти мені у спадок? Хтось його поцупив! Так ото, кажу, ті, що брилика поцупили, вони ж і її уграбали!
Місіс Ейнсворд-Гілл. А що означає: "вони її уграбали"?
Гіггінс (квапливо вставляє). О, це такий модний світський вислів! "Уграбати" когось — це те саме, що угробити.
Місіс Ейнсворд-Гілл (нажахано до Елайзи). Та невже ви насправді вірите, що вашу тітку умертвили?
Лайза. Ще б не вірити! Ті нелюди, з якими вона жила, убили б її і за шпильку від брилика, не те що за брилик!
Місіс Ейнсворд-Гілл. Але ж хіба правильно чинив ваш батько, що отак заливав спиртне їй в горлянку? Вона ж могла й від того померти!
Лайза. Тільки не вона! Джин був для тітки — мов материнське молоко. До того ж, батько стільки заливав його собі в горлянку, що добре знав, які то чудові ліки.
Місіс Ейнсворд-Гілл. Ви хочете сказати, що він пив?
Лайза. Пив! не те слово. Це було щось хронічне!
Місіс Ейнсворд-Гілл. Який ви жах пережили!
Лайза. Та ніякого жаху. Це йому ніскілечки не шкодило, я ж сама бачила. Та й не весь час він прикладався. (Весело.) Як найде на нього, сказати б, — коли-не-коли. І з кожною краплиною все добрішає й добрішає. От, було, нема в нього роботи, то мати дасть йому чотири пенси й випхає на вулицю, наказавши не вертатись, аж поки не вип’є рівно стільки, щоб став веселенький та добренький. Не одна жінка мусить отак напувати свого чоловіка, аби з ним можна було жити. (Призвичаївшись, вільно, розкуто.) Бачите, річ ось у чім. Якщо чоловік має хоч трохи совісті, то на тверезу голову совість гризе його, і стає він тоді як хмара. Одна чарчина — і де ті гризоти й поділися, ходить собі чоловік щасливий. (До Фредді, що давиться тамованим сміхом.) Слухайте, з чого ви хихочете.
Фредді. Та ці модні світські вислови. У вас це виходить жах як добре!
Лайза. Якщо я розмовляю як слід, то з чого ви смієтеся? (До Гіггінса.) Чи я сказала щось зайве?
Місіс Гіггінс (квапливо вставляє). Нічого подібного, міс Дулитл!
Лайза. Ну, хоч це добре. (Із запалом.) Ось що я завжди кажу…
Гіггінс (підводячись і дивлячись на годинника). Гм!
Лайза (озирнувшись на нього, збагнула натяк і теж підводиться). Що ж, я мушу йти. (Всі підводяться. Фредді йде до дверей.) Я така рада, що познайомилася з вами. До побачення! (Тисне руку місіс Гіггінс.)
Місіс Гіггінс. До побачення.
Лайза. До побачення, полковнику Пікерінгу.
Пікерінг. До побачення, міс Дулитл. (Тиснуть одне одному руки.)
Лайза (киваючи головою решті). До побачення, всі!
Фредді (відчиняючи їй двері). Ви йдете через Гайд-парк, міс Дулитл? Якщо так…
Лайза (із бездоганно вишуканою дикцією). Пішака через парк? Чорта з два! (Всі потетеріли.) Я їду в таксі! (Виходить.)
Пікерінг переводить подих і сідає. Фредді виходить на балкон, аби ще раз, здаля побачити Елайзу.
Місіс Ейнсворд-Гілл (усе ще не отямившись від потрясіння). Ох, я й справді ніяк не звикну до цієї нової манери висловлюватись!
Клара (падаючи невдоволено в єлизаветинське крісло). Ой, та все гаразд, мамо, все нормально! Люди ще подумають, ніби ми нікуди не ходимо, нікого не бачимо, якщо ви триматиметеся так старомодно.
Місіс Ейнсворд-Гілл. Смію сказати, що я дуже старомодна, але я дуже сподіваюсь, що ти, Кларо, не почнеш уживати такі вирази. Я вже наслухалась від тебе, що, мовляв, чоловіки — "паскуди" та що все на світі "свинство" й "мерзота", хоча я твердо переконана, що це жахливі слова й дами такого не говорять. Але те, що ми тільки-но почули, — це вже занадто. Чи не так, полковнику Пікерінгу?
Пікерінг. Не питайте мене. Кілька останніх років я пробув в Індії, і звичаї, манери так змінилися, що часом я не знаю, де перебуваю: чи на обіді в респектабельному домі, чи в кубрику серед матросів.
Клара. Просто треба звикнути та й годі. Не треба в цьому дошукуватись ні хорошого, ні лихого. Ніхто в це не вкладає ніякого смислу. Воно і чудне й привабливе і так гостро-дотепно виділяє речі, які самі собою не дуже й розумні. Я в захваті від нової світської говірки, і вона ж нікому й не шкодить.
Місіс Ейнсворд-Гілл (підводячись). Ну, якщо так, то я думаю, що нам пора вже йти.
Пікерінг та Гіггінс підводяться.
Клара (підводячись). О так, нам іще треба зробити три візити. До побачення, місіс Гіггінс. До побачення, полковнику Пікерінгу. До побачення, професоре Гіггінсе.
Гіггінс (похмуро йдучи від дивана до неї, щоб провести до дверей). До побачення. Ви ж не забудьте випробовувати нову світську говірку під час ваших трьох візитів. Не нервуйтеся при цьому. Говоріть завзято, з притиском.
Клара (сяючи усмішкою). Неодмінно! До побачення. Які дурниці — вся ця ранньо-вікторіанська удавана вихованість!
Гіггінс (під’южуючи її). Казна-які дурниці!
Клара. Чорт-зна які дурниці!
Місіс Ейнсворд-Гілл (судомно). Кларо!
Клара. Ха! Ха! (Виходить, сяючи вся, рада, що дорівнялася до найостаннішої моди, — чути, як вона спускається сходами, купаючись у потоці власного сріблистого сміху.)
Фредді (до височин небесних). Ну скажіть, ради Бога… (Схаменувшись, підходить до місіс Гіггінс.) До побачення!
Місіс Гіггінс (тиснучи йому руку). До побачення. Чи не хотіли б ви ще раз зустрітися з міс Дулитл?
Фредді (з великим запалом). Так, жах як хотів би!
Місіс Гіггінс. Ну, ви ж знаєте мої дні для гостей.
Фредді. Так. Страшенно вдячний вам! До побачення. (Виходить.)
Місіс Ейнсворд-Гілл. До побачення, містере Гіггінсе!
Гіггінс. До побачення, до побачення.
Місіс Ейнсворд-Гілл (до Пікерінга). Нічого не вийде. Ніколи я не присилую себе вживати отакі слова!
Пікерінг. І не треба. Знаєте, це не обов’язково. Ви чудово обійдетеся без таких висловів.
Місіс Ейнсворд-Гілл. Тільки ж Кларочка так на мене напосідає, так вичитує мені, коли я не сиплю найновішим жаргоном! До побачення!
Пікерінг. До побачення. (Тиснуть одне одному руки.)
Місіс Ейнсворд-Гілл (до місіс Гіггінс). Ви вже не ображайтеся на Клару. (Пікерінг, уловивши з її стишеної мови, що це не для його вух, нишком приєднується до Гіггінса біля вікна.) Ми ж такі убогі! І вона, бідолашна дитина, так мало буває в гостях. Тож вона й не все тямить. (Місіс Гіггінс, завваживши, що очі її гості зволожилися, співчутливо бере її під руку, й вони разом ідуть до дверей.) Але хлопець у мене славний, правда ж?
Місіс Гіггінс. Ой, такий милий! Я завжди буду рада бачити його в себе.
Місіс Ейнсворд-Гілл. Спасибі вам, дорогенька! До побачення! (Виходить.)
Гіггінс (жадібно). Ну? Чм можна виводити Елайзу в світ? (Коршаком налітає на матір і тягне її до отоманки; вона сідає там, де сиділа Елайза, а син — ліворуч від неї.)
Пікерінг вертається до свого крісла по праву руч від неї.
Місіс Гіггінс. Ти, дурний хлопчиську, звісно ж, нікуди не можна її виводити! Вона — тріумф твого мистецтва та ще й таланту кравчини, але якщо ти гадаєш, що вона не видає себе кожнісіньким реченням, яке вилітає з її вуст, то ти, либонь, зовсім схибнувся через неї!
Пікерінг.