Один вовк став з голоду та нужди такий худий, що на ньому була лише шкіра та кістки. Їсти не було що, здобичі не міг ніде роздобути, бо собаки пильно стерегли свої череди і стада. Біда така, що хоть гинь!
Отже, цей вовк здибав раз гарного і сильного бриська*, що якось заблукався до лісу. Він був би радо кинувся на нього і роздер на шматки, та ба! Він швидко зміркував, що з бриськом не легка справа. Куди йому голодному і немічному боротися з таким силачем!..
Небесна кара, що її за гріх
Великий наслано на всіх,
Чума — нещадна, люта сила,
Спроможна все живе за день
До решти винищити, впень,
Нещадно звірину косила...
На галузи дерева сидїв чуйно старий когут, моторний і досьвідений. До него підбіг хитрий лис і промовив солодким голосом:
— Братчику любий! Ми вже більше не будемо з собою провадити війни. Від нинї запанував загальний мир. Я саме прибув в тій цїли, щоби тобі його оголосити. Зійди отже чим скорше до мене, щоби я тебе притиснув сердечно до своєї груди! Не дай, будь ласкав, па себе довго ждати! Я дуже кааплю ся, бо маю ще далеку дорогу, щоби всїм зьвірятам оголосити так радісну новину...
Крук — то великий злодїй! Се кождий знає. Отже раз вкрав він кусень сира і усїв з ним на дереві. Заглянув його лис, занюхав смачний сир, підбіг під дерево і так став до него говорити:
— Добри-день тобі, пане круче! Який же ти гарний! Як ти менї подобаєш ся! А если твій голос відповідає твоїм перам, то ти є хиба чудом між иншими птицями, які в сїм лїсї перебувають.
На сї слова крук мало не вискочив зі скіри з великої радости. Він хотів попишати ся своїм гарним сьпівом і відчинив клюв...