Затихли фабрики, ущухли вулиці,
зірки круг місяця сонливо туляться,
а в місті цілому, де ніч все дужчає,
один будинок лиш очей не сплющує,
і очі ті блищать-кричать на дивні голоси,
що там, за ними, де машини, котли, підойми і паси,
робітники тугим залізом переплели собі тіла,..
Читати повністю →
Сонце — великий поет,
воно написало чудову поему
золотим пером
на нашій землі...
Читати повністю →
На лікарняне ліжко пада світло,
я чую світу клич крізь навісні бинти.
Товариші ідуть у бій за праве діло,
товариші ідуть несхибно до мети.
На лікарняне ліжко пада світло,
але ж і смерть чигає з темноти...
Читати повністю →
Це не Фаустів кабінет, де диявол являється чоловіку,
це рентгенапарат з магічною красою двадцятого віку,
ультрафіалковий промінь пронизує тут оболонки і м'язи,
тіло людське розкривається тут, як шифрований лист — до останньої фрази,
бо тіло нині душа, і на ньому написано досить прозоро,
чи людина вродилась на щастя а чи на горе...
Читати повністю →
Очі терновії,
а серце рутяне.
Казала: "Ждатиму,
ти ж не забудь мене"...
Читати повністю →
Люблю зорі,
бо вони схожі на брукові камені —
аби я ходив по небу босими ногами,
то об них поранився б...
Читати повністю →
Поете, одійди!..
Читати повністю →
Я стану малим-малим,
найменшим на цілім світі...
Читати повністю →