Про почуття, і не тільки про це (за творами Йоганна Вольфганга Гете "Фауст" і Тараса Шевченка "Катерина")

Про почуття, і не тільки про це (за творами Йоганна Вольфганга Гете "Фауст" і Тараса Шевченка "Катерина")

Вічні теми кохання і зради знайшли своє втілення в багатьох творах світової літератури, бо таким є життя у його найрізноманітніших проявах. Бо Добро і Зло теж живуть поряд, і кожній людині Бог надав можливість обирати те чи інше, боротися зі Злом чи сприймати його під личиною Добра. Кажуть, що бувають у житті такі ситуації, коли немає чіткої межі між Добром і Злом. Інколи здається, що цю межу можна провести, покладаючись на власне сумління: чини так, як серце велить. Але ж серце — це не лише почуття, це і відповідальність перед іншими людьми, перед власним сумлінням.

Доля Гретхен із славнозвісної трагедії "Фауст" Й. Гете багато в чому схожа з долею Шевченкової Катерини з однойменної поеми. Це дівчата-покритки, які виросли у звичайних сім'ях, шанували рідних, ходили до церкви, мріяли про кохання, але жодна з них не мала уявлення про те, наскільки сильним може бути це почуття. Гретхен змалечку дотримується життєвих правил і традицій, працює легко і завзято, бо розуміє, що вона — єдина опора в сім'ї. Але почуття кохання до Фауста нахлинули на неї наче повінь, як якесь нашестя. Вона неспроможна була боротися з ним. Та і як боротися, коли у сумнівну хвилину людина, думаючи про Добро і Зло, покладається та "чинить так, як підказує серце". Саме так вона і вчинила, відкрила душу Фаустові, не думаючи про гріховність своїх вчинків. Але якоїсь миті вона збагнула: "І от тепер я грішна!" Але почуття такі сильні, що вона не владна протисто яти їм, хоча напевно відчувала, що це так не минеться. І не минулося: народилася позашлюбна дитина, смерть матері і брата, розлука з коханим, осуд з боку сусідів. Такій вразливій натурі як Гретхен це тяжко витримати, вона збожеволіла.

Схожа доля і в Катерини: росла з батьками, не переобтяжена непосильною працею, росла як і більшість дівчат із звичайних сімей. Але сталося те ж саме лихо: "Покохала москалика, як знало серденько". Віддалася своїм почуттям до останку, кинулася у вир пристрасного кохання, не слухала ні батька, ні неньки. Та зрадив коханий, поїхав — і не повернувся, а батьки, що шанували традиції, виганяють її з дитиною світ за очі шукати батька-москаля. Знайшла його Катерина, та втіхи мало — прогнав її москаль-офіцер, а на сина і не глянув. Катерина у відчаї від такої зневаги втопилася, одним вчинком вирішивши свої проблеми, навіть про дитину на той момент думала якнайменше, покладаючись на добрих людей, що побачать та й підберуть її нещасне немовля.

Обидві героїні поквиталися за своє кохання, таке щире і чисте, бо крім почуття вони більше нічим не керувалися. Обидві випили до дна чашу горя і сліз. Але щире каяття Гретхен врятувало її душу. Мефістофель вважав, що душа дівчини навік загинула, але Бог простив її, і голос з неба відповів Духу Зла: "Врятована!" Біля небесної брами Фауста зустрічає душа Маргарити, вона йому вибачає все і кохає так, як і раніше. Янголи співають про "вічну жіночність", усепрощаюче кохання та заступництво Богородиці.

Фінал твору Тараса Шевченка — це лише початок шляху каяття або духовної загибелі, бо Катеринине дитя було врятоване, хлопчик став поводирем у кобзаря. Одного разу пан проїздив мимо цих двох нещасних і впізнав свого сина, впізнав по очах. І відвернувся. Чи буде його душа врятована? Залежить від нього. Адже каяття ніколи не буває вчасним чи невчасним, запізнілим чи раннім, воно або є, або його немає.

І Гете, і Шевченко у своїх творах показали, яким складним буває життя, як непросто жити і перебувати в гармонії зі своїми почуттями, навколишнім світом. Ніхто не може бути вільним від помилок, бо людині властиво помилятися. І каяття можливе лише тому, що людина є людиною. І люди завжди будуть кохати і вірити у своє щастя, яким би тяжким шляхом не довелося йти, чого б не довелося зазнати на цьому шляху.