Проблема морального обов'язку в творі "І мертвим, і живим..." Т. Шевченка (1 варіант)

Минають роки, сторіччя; відходить у небуття покоління людей, змінюються звичаї, вірування, погляди, а великі мистецькі надбання залишаються, надовго переживають своїх творців, по-новому розмовляють з кожним новим століттям. Змальовані в них картини життя давно відійшли в минуле, але думки й помисли їх авторів завжди звернені до майбутнього, завжди чарують і надихають нові покоління.

До таких скарбів світового значення належить творчість великого поета України Тараса Шевченка, який мріяв про вільну державу, її духовне розкріпачення.

Таким духовним заповітом є послання "І мертвим, і живим...", яке звернене не тільки до тогочасної інтелігенції, але й адресоване нам.

Т. Шевченко був високоосвіченою людиною, знав античну культуру, не уявляв життя без Байрона і Шекспіра, знав праці французьких і польських істориків, а також історичних діячів слов'янських народів — Коллара і Шафарика.

Поет знав багатьох людей, які їздили за кордон і привозили "великих слів велику силу, та й більш нічого". Він засуджував тих псевдопатріотів, які цуралися всього вітчизняного і схилялися низько перед іноземним:

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тільки

На чужому полі.

В своїй хаті своя правда,

І сила, і воля.

Коли б народ мав свою національну гордість, мораль, освячену вічними традиціями, тоді б не виникало сумнівних гіпотез про походження українського народу, і мова б вчилась рідна, а потім іноземна, і історія писалась би правдиво, без прикрас. Поет мріє про те,

Що не сонним снились

Всі неправди, щоб розкрились

Високі могили... Шевченко хоче бачити своїх співвітчизників освіченими, вільними, сповненими гідності, духовно зрілими і чистими, тому й закликає українців до всезагальної освіти і свідомого патріотизму, вірячи, що коли кожен прикладе зусилля, щоб збагатити свій розум і очистити душу від бруду, то:

Оживе добра слава, Слава України. І світ ясний невечірній Тихо засіяє.

Т. Шевченко посланням "І мертвим, і живим..." спонукає нас до думки, що треба берегти свою мову, культуру, історію, бо від рідної мови, як і рідної матері, відрікатися гріх:

Хто матір забуває, Того Бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають. Чужі люди проганяють І немає злому На всій землі безкінечній Веселого дому.