Проблема морального обов'язку в творі "І мертвим, і живим..." Т. Шевченка (4 варіант)

Безперечно, в Україні було багато видатних поетів, але портрети саме Тараса Шевченка часом висіли у хатах на місці ікони. Він не тільки вийшов з народу, а душею лишався з ним завжди. Його цінності і сподівання були саме народними, узятими з особистого нелегкого життєвого досвіду. Кобзар вирізнявся серед його пересічних сучасників тим, що він виявився здатним знаходити відповіді на болючі питання і подавати їх у високохудожній, але доступній для розуміння простих людей формі. Серед його поетичного доробку багато творів світоглядного плану.

Саме до таких творів відноситься "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм...", жанр якого сам автор визначав як "послання". Це свого роду відкритий лист до усіх небайдужих до долі власної землі українців. Але про що саме у ньому йдеться?

Існує думка, що головною темою твору "І мертвим, і живим..." є викриття ідей лібералів. Сучасники самого Шевченка ще називали мішенню критики "ясновельможних" та "гетьманів".

Так, згадані вище теми, звісно, висвітлювались тут, але навряд чи можна зводити до них головну ідею цього твору. Невипадково навіть у назві — "І мертвим, і живим, і ненародженим..." — підкреслено, що Шевченко звертається до всіх українців, а не лише до прихильників ідей лібералізму, або "слов'янофільства". У самому тексті вірша надто важко розділити, кому адресовано заклик "Розкуйтеся, братайтеся", а кому:

Умийтеся! образ божий

Багном не скверніте.

Зміст вірша-послання насправді глибший за полеміку між політичними течіями — Шевченко порушує тему морального обов'язку свідомого громадянина перед власним народом, підказуючи при цьому, де варто, а де ні шукати шляхи побудови кращого життя. Тому багато висвітлених у цьому творі ідей лишаються актуальними й досі. То в чому ж, на думку Шевченка, моральний обов'язок кожного українця?

Насамперед — не бути серед тих, що:

...Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують...

Саме до тих, що "не чують" звертається Шевченко із проханням схаменутися, поки що не пізно. До тих, що забувають "Чиєю кров'ю ота земля напоєна", і бачать лише споживацьке: "Аби добра була для городу!" А коли вже читач почує думки автора, йому пропонується більш розгорнуту тему: що робити, щоб стало інакше:

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну...

Та навіть якщо людина любить свою країну, якщо розуміє її страждання і вже здатна розлучитися з ярмом і пристати до боротьби, це ще не є гарантією від помилок. Бажати змін — не те саме, що усвідомлю вати, які саме зміни потрібні. Шевченко застерігає:

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Справді, неможливо досягти успіху в суспільних перетвореннях, калькуючи щось чуже без урахування власних національних особливостей — відштовхуватися завжди треба він наявних реалій. І від власної історії, яка дає не лише підстави пишатися славою предків, а й сумні незабутні уроки, про які треба нагадувати. Як щодо Польщі, яка "впала, та й вас роздавила". Якщо забувати уроки історії, якщо бездумно боротися, може вийти знову, що:

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої

Діти її розпинають.

Отже, вчитися треба на уроках власної історії, знаючи і минуле, і сучасне саме своєї країни.

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрість би була своя. —

нагадує Шевченко. Але його "так як треба" не зводиться лише до знання свого традиційного. Це значить:

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Саме таке розуміння морального обов'язку українців перед своєю державою — любити Батьківщину, бути небайдужим до долі народу, боротися за краще майбутнє, шанувати пам'ять предків, але робити це розумно, учитися інколи й на чужому досвіді, та не обожнювати його — є справедливим на всі часи.