Природа в новелах "Подвійне коло" і "Шаланда в морі" (Ю. Яновський "Вершники")

Події в новелі "Подвійне коло" розгортаються з шаленою швидкістю в степу під Компаніївкою. Іде громадянська війна, у шалі битв за примарні ідеї гинуть люди. Перед нами розгортається трагедія роду Половців: брати зустрічаються в бою, не пізнають один одного і вмирають від рідної руки.

Картини природи в романі Ю. Яновського "Вершники" — не статичний фон. Вони змінюються в процесі розгортання подій.

Був серпень 1919 року. Чисте небо над степом "здіймалося вгору блакитними вежами". Закінчився бій між денікінцями і петлюрівцями, і в момент смерті Андрія від руки брата Оверка з південного заходу дмухнув майстро, але вежі степового неба стояли ще нерухомо. В цей час далеко від Компаніївки над берегом моря походжає старий Половець і "виглядає вітру чи хвилі", які пригонять до берега шаланду.

Зростає напруга подій у новелі, і змінюється природа. Майстро вже дмухає часто, нерівно й гаряче, піднімає пилюку, у якій, як у тумані, блискають постріли, і груди розриваються від спеки — то запекло б'ються загони Оверка і Панаса. Десь ще далеко, за кілометр, постає сіра висока пелена дощу. На сонце насуваються важкі хмари, степ швидко темніє, грего дмухає у височині, а земля здригається, чекаючи дощу, який напоїть висушений за літо степ, приб'є густу пилюку, що висить у повітрі і не дає вільно дихати. Хмари не стримали вологу, яку несли в собі, пролилися поки що дрібним дощиком, який сік чотирнадцятилітнього Сашка Половця, а той скулився на тачанці і не помічав холодних крапель, які заливали обличчя, текли за комір. Він щойно став свідком смерті Оверка від руки Панаса, а тепер з жахом дивиться, як той копає могилу братам. "По обличчю Панаса Половця теж бігли дощові краплі, збоку здавалося, що він слізно плаче коло готової могили, у всього загону текли дощові сльози, це була страшна річ, щоб отак плакав гірко цілий військовий загін". Але ті сльози були з дощу. То природа оплакує своїх загиблих синів, а запеклі людські серця вже були не здатні здригнутися перед лицем смерті.

Дощ стояв стіною, неначе хотів розділити людей, сховати за темною завісою Панасу, щоб не побачив його Іван, щоб розірвалося те страшне коло братовбивств. Але що може встояти проти людської люті? І ось уже Панас стоїть перед братом. Він, геть увесь заболочений і розхристаний, дивиться кудись у небесний простір і згадує дитинство, запах материної одежі, неосяжний простір моря.

Роман "Вершники" складається з новел, які об'єднані не спільним сюжетом, а спільною ідеєю, задумом. У кожній новелі події розгортаються на тлі природи, яка є ніби учасником всього, що відбувається у творі.

Закінчилося літо, зимовий вітер "трамонтан дмухав з берега, море замерзло на сотню метрів", а за кригою розходились чорні з білими гривами хвилі, і вітер збивав ті білі шапки. Невеличкий штормок, який розбивав біля берега кригу, повинен був перетворитися на справжнє штормило. А там, далеко в морі, шаланда Мусія Половця йшла до берега, боролася з вітром і хвилями. Половчиха стояла біля моря, виглядала чоловіка, "одежа на ній віялась, мов на кам'яній". Висока й сувора, вона видавалася маяком невгасимої сили, деревом, яке махає над морем усіма своїми вітами і шелестить усіма листочками, намагаючись відігнати шторм, розігнати туман.

І от показалася шаланда в морі. Вона боролася з хвилями, на коротку мить з'являлася, а потім "надовго ховалася за водяними горбами", пірнала у безодню. Шаланда блукала морем догори кілем, і Половчиха втратила надію побачити чоловіка живим. Вона вже неначе бачила його тіло в мутній воді, та раптом перед її очима майнув помах людської руки. Мусій вижив, рибалки, які зібралися на березі, допомогли йому вибратися з крижаної води. Море, вітер, шторм не змогли перемогти волі Половця до життя. А може, то вірна дружина була тим маяком, до якого доплив рибалка? Справжня любов, вірність зможуть перемогти все, вистояти проти ворожих людських сил і проти сил природи.