Юрій Яновський — співець революційних подій 1917 року. Він написав нестандартний твір — роман у новелах, який став мозаїчною картиною України того часу. Усе знайшло своє відбиття в романі: страхіття братовбивства і відданість переконанням, вірність обов'язку і зрада, любов і ненависть. Однією з найпоетичніших новел роману є "Шаланда в морі", в якій письменник змальовує образ жінки в чеканні, образ люблячої матері, образ дружини, що вічно чекає чоловіка з моря.
"Був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів, на морі розходилися хвилі... все показувало, що незабаром ревтиме й справжній штормило", коли вийшла на берег стара Половчиха виглядати свого Мусія з моря. Небагатьма штрихами змальовує письменник зовнішність жінки: "вона була висока та сувора, як у пісні", "одежа на ній віялась, мов на кам'яній". Та багатющий світ внутрішніх переживань передає Ю. Яновський. Половчиха походила з "доброго рибальського роду", після одруження стала "до бою за життя, за рибу, стала поруч Мусія". Цими словами автор показує рівність в українській родині, побудованій на взаємному коханні й повазі до своєї пари. Хоч і дивувалися люди, що знайшла видна дівка у непоказному дофінівському хлопці, нижчому від неї на цілу голову.
Калатає серце старої Половчихи, боїться за любого Мусія, ладне вискочити з грудей, та виривається з них тільки мовчазне голосіння: "Ой, пішов ти в море, Мусієчку... та й слід твій солона вода змила. Та коли б я знала та бачила, я б той слідок долонями пригортала та до берега тебе покликала... Ой, подми, вітре-трамонтане, оджени в море негоду та оджени й тумани, а я стоятиму тут самотня до краю, і хоч би з мене дерево стало, то я б усіма вітами над морем махала й листям би шуміла". Ладна була б полетіти вона до Мусія, сили свої віддати, допомогти, "крикнути й покликати" чоловіка.
- "Шаланда в морі" (повний текст)
- "Шаланда в морі" (скорочено)
- "Шаланда в морі" (аналіз)
- Якою матір'ю була Половчиха? (та інші запитання)
Любов робить з Половчихи "маяк невгасимої сили", який указує путь Мусію додому. Сильна духом жінка не втрачає віри в те, що ще побачить свого чоловіка. Навіть коли "натовп рибалок поздіймав шапки", шануючи пам'ять про славетного голову артілі, і тоді не пустила сльози Половчиха, не заголосила. І море кориться такій силі духу: виносить напівзамерзлого "її Мусієчка", який не про своє життя вболіває, а турбується про добробут артілі. Туга огортає любляче серце жінки. Незважаючи на те, що "мати стояла на чолі родини, стояла, мов скеля в штормі", у неї ніжне серце і вразлива душа. "Преніжно обнявшись", поверталося додому подружжя, так, як ходили все життя.
Розкривається образ Половчихи і як люблячої матері. Народила вона п'ять синів, виростила, і хоч не всі сини стали на правильну путь, усіх любить матір: і ледащо Андрія, який вдався у дядька Сидора, і Панаса, що "привозив матері контрабандні хустки й серги, шовк і коньяк "(він найдорожчим був матері, бо важко його народжувала), й артиста Оверка, й Сашка, й Івана, який "працює на заводі і робить революцію". Передчуває материнська душа смерть синів і болить за ними.
Видатний письменник, романтик Юрій Яновський талановито, всебічно змалював образ жінки, її внутрішній світ, її сильну душу і непохитну любов. Образу старої Половчихи надав він величності і романтичної піднесеності, через що новела сприймається як дума про горе жінки, як гімн її витривалості, вірності й вічної любові.