Роман Юрія Яновського "Вершники" — талановита данина своєму часу
Кривавою хвилею прокотилася громадянська війна по Україні. Заради примарних ідеалів брат убивав брата, батько вбивав сина, а син підіймав руку на батька: смерть чаклувала на кожному кроці. Мабуть, тим, хто жив у цей страшний час, здавалось, що прийшли останні дні світу. Саме про це пише Юрій Яновський у романі "Вершники".
Складається роман з восьми новел, у кожній з яких розвинуто безліч мотивів, що вихоплені автором із полум'я громадянської війни. Не пов'язані єдиним сюжетом, вони, проте, єднаються між собою чимось більшим. У кожній новелі герої окреслюються з такою виразністю, що сприймаються як символи. Символічними постають брати Половці з новели "Подвійне коло", які опинилися з різних боків політичної боротьби; символічне світло випромінюють батьки Половців у "Шаланді в морі", зусилля яких спрямовані на збереження роду; символічний безіменний листоноша в новелі "Лист у вічність", який не схиляє голову навіть перед смертю... Усі ці новели — це справжні поеми про боротьбу добра і зла на землі, про красу українського неба і степу, про людську витривалість і жадання свободи.
Перша новела ("Подвійне коло") є, мабуть, найяскравішою. Вона розповідає про трагедію роду Половців. Було у батька п'ятеро синів. Кожен з них обрав свою дорогу, свою мету, свої ідеали. І всі ці дороги перетнулися в один день в одному місці. Рід Половців опинився на межі зникнення.
Загони денікінця Андрія Половця і петлюрівця Оверка Половця зіткнулися в безмежному степу в кривавій битві. Їхня взаємна ненависть просто вражає. Андрій кидає Оверкові в обличчя люті слова: "Проклинаю тебе моїм руським серцем, ім'ям великої Росії-матінки". Тільки-но закінчився перший бій, як налетіли зненацька махновці на чолі з Панасом Половцем. Кілька хвилин скаженого бою — і вже Панас перед Оверком. Іменем Батька Махна з посмішкою на вустах він власноруч вбиває Оверка, також забувши про батьківський заповіт. Не встиг Панас відсвяткувати перемогу, як "за дощем з'явилось марево": розгорнувся здалеку червоний прапор кінного загону на чолі з Іваном Половцем. Панас, розуміючи, що пощади від брата не буде, сам заподіяв собі смерть.
"Тому роду не буде переводу, у котрому браття милують згоду", — казав колись старий Половець своїм синам. Але знехтували вони батьківським наказом і загинули, тому що не було між ними ні згоди, ані родинного почуття. Загубилось воно на жорстоких стежках громадянської війни, перевівся рід Половців, ніби й не було ніколи на землі таких людей.
У романі немає справжнього переможця. Твір сприймається як розповідь про трагедію роду, матері, України. Трагедію, що розігралася в роки громадянської війни, а потім ще довго відлунювала голодом, смертями, репресіями...