I. Драматичні колізії громадянської війни. ("Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного..." Перша фраза новели "Подвійне коло", у якій відтворено бій під Компаніївкою. Серед битви, серед ворогів — діти однієї матері, кожна сторона б'ється за своє, а правди немає, — ось такі страшні колізії громадянської війни. Найстрашніша дилема того революційного часу — необхідність вибору між інтересами родини і класу. Три бої, три діалоги між братами-полоненими і братами-переможцями, загибель трьох братів. У романі "Вершники" кожен із героїв постає перед читачем як цілком завершений художній образ, автор лише частково вказує на те, що сформувало характер персонажів. Андрій — білогвардійський служака, Оверко — прихильник Петлюри, Панас — колишній моряк і контрабандист, Іван — шахтар і червоний командир, а з Сашка ще довго треба "вибивати дурман". На жаль, усі вони одного роду, та не одного класу. Рід і клас — це подвійне коло, в якому замкнуто життя п'ятьох синів Половців.)
II. Жінка-матір — берегиня роду. (Не менш традиційним для українського фольклору і літератури є образ жінки-матері, яка переймається долею своїх дітей. Новела "Шаланда в морі" розкриває всю красу старої Половчихи, "високої та строгої, як у пісні", вона чекає повернення своїх дітей з життєвих доріг. У її пам'яті пропливає все життя: згадується заміжжя, народження синів, загибель чоловіка. Автор уособлює образ матері, співає своєрідний гімн коханню й вірності, яким навіть у хаосі війни завжди є місце.)
III. Найромантичніша новела "Лист у вічність". (У цій новелі вся увага Ю. Яновського сконцентрована на внутрішньому стані головного героя, а події подаються лише як необхідний фон. Драматизм оповіді досягає кульмінації: листоноша вказує, де захована зброя, але поруч вже тисячі вогнів повстанців. Новела перетворюється на своєрідну баладу про подвиг. "Лист у вічність пішов разом із життям, як світло від давно згаслої одинокої зорі".)
IV. Реальне і символічне. (Битва за Перекоп і легенда про залізну троянду — ось те реальне і символічне, що зображено в новелі "Шлях армій". Перед читачем проходять різні епізоди громадянської війни, гинуть герої. Але наскрізним образом новели став образ залізної троянди, "чуда досконалості, натхнення і терпіння".)
V. Романтична віра у щасливе майбутнє. (Справжнім епілогом до роману "Вершники" стала остання новела "Адаменко". У формі монологу колишнього командира полку, а сьогоднішнього сталевара Чубенка, автор веде розповідь про мирне життя. Воно буде дуже щасливим, бо для чого тоді житимуть скалічені душі, для чого лютували шаблі. Висновок один, — щоб перемогла правда!)
VI. Героїка збройної боротьби і творча праця народу. (Ю. Яновський був справжнім сином свого народу, його співцем. Він розвивав романтичну лінію української літератури. Кожним новим словом письменник кував свою троянду в нашому письменстві. А роман "Вершники" — це одна із найкращих її пелюсток.)