Микола Хвильовий жив на зламі століть. Його особистість формувалася під впливом бурхливих подій Першої світової війни, революції, встановлення радянської влади. Письменник був відданим ідеалам більшовизму, і (але!) водночас полум'яним патріотом України. Таке його світосприйняття призвело до того, що серце митця було поділене навпіл: одна частина вірила радянській владі, а інша любила Україну, хоч ці почуття, на жаль, виключали одне одного. Надрив у душі Хвильового посилювався тим, що йому не вдалося знайти свого місця в житті, здійснити заповітну мрію — вирвати українську літературу із "золотої кліті", яку готувало для неї партійне чиновництво.
Хвильовий прожив трагічне життя, яке обірвалося пострілом у скроню, а цей трагізм долі письменника не міг не вплинути на зображення долі його героїв.
Трагічний відблиск — на особі товариша Жучка з новели "Кіт у чоботях". Галка на фронті проявила себе з кращого боку: всім допомагала, іноді розважала, радила, піклувалася про тих, хто був поруч. її порівнювали з образом доброго, сміливого, відчайдушного героя казки Шарля Перро. "Це тип: "кіт у чоботях". Знаєте малюнки з дитинства: "кіт у чоботях"? Він дуже комічний. Але він теплий і близький, як неньчина рука з синьою жилкою, як прозорий вечір у червінцях осені. "Ют у чоботях" — це товариш Жучок".
Гапка була гарною жінкою, але минуло лише кілька років, а вона геть змінилася. І вже не впізнати в цій непідступній, пихатій жінці колишнього фронтового товариша. Гапка тепер не виділяється з натовпу таких самих, як і вона, бюрократів, численних секретарів. А де поділася та, фронтова Гапка, що багато важила для своїх товаришів? Вона не знайшла свого місця в мирному житті, бо все-таки вона недалека і обмежена, хоча й була необхідною на війні, із своєю добротою, теплом, сміливістю. Трагізм її долі в тому, що життя її стало безбарвним та нікому не потрібним, навіть їй воно не приносить радості.
Найбільш повно, глибоко, об'ємно Хвильовим змальовано образ ліричного героя новели "Я (Романтика)". В його душі протистоять добро і зло. А складність ситуації в тому, що герой повинен сам обирати єдиний вірний шлях, але зробити цього не може, бо його розум затьмарено ідеалом загірної комуни. Він усвідомлює своє внутрішнє роздвоєння: "Я — чекіст, але я і людина". Герой новели робить найжахливіший вчинок у своєму житті: вбиває рідну матір, бо "так треба".
Ліричний герой стає жертвою революційної дійсності, яка примусила його відступити від ідеалів гуманізму, людяності, добра через фанатичну віру в революцію.
Трагізм цих образів із творів Миколи Хвильового повинен був застерегти сучасників і нащадків від шляху в прірву антигуманізму, відмови від добра. Застерегти, щоб замислились та зупинились.