Співзвучність поезії Івана Франка з народнопісенною творчістю (6 варіант)

Франко як митець в першу чергу — поет. Спів поезії Івана Франка найяскравіше самовиразився як художник, як мислитель, як людська особистість незвичайної емоційності, якій властиві повна гама почуттів: і надія і зневіра, і любов, і ненависть. Для його поезії притаманні сміливість думки; культура мислення чистота почуттів, високі естетичні ідеали.

Одна із пристрастей Франка — збирання усної народної творчості: прислів'їв, приповідок, легенд, пісень, які він записував від ремісників Дрогобича, селян Нагуєвичів, куди приїжджав на канікули, щоб косити сіно, жати жито, читати косарям і женцям у полудневу перерву "Кобзаря" і милуватись рідними краєвидами, за якими тужив незмірно.

Народна поезія, народна творчість, народна пісня завжди були джерелами творчості Франко. Особливо багато спільного з народною піснею має цикл "Веснянки".

Форми веснянок — це чудесний сплав фольклору і неповторного поетичного обдарування.

Наскрізний образ циклу — алегоричний образ чарівниці — вени, що від неї тануть сніги, вона приносить з собою бурхливі вітри, надає життя всьому живому, вселяє в людей бажання жити і боротись за весняне, краще життя. Тому-то пробуджена весною жага життя вигукує:

Лиш боротись — значить жить.

Франко перший вносить у веснянки соціальний зміст, передові суспільні ідеї. Провідну суть більшості веснянок становить контраст багатства і краси природи та нестерпного життя більшості народу. Пісенним ліризмом сповнені рядки:

Веснянії пісні,

Веснянії сни,

Чом так безутішні,

Безвідрадні ви?

Де знайти душевний спокій? Поет звертається за допомогою до матері-землі, рідної неньки всіх людей, і тоді з-під його пера лягають на папір мужні, всепокоряючі рядки:

Земле моя, всеплодющая мати,

Сили, що в твоїй живе глибині,

Краплю, щоб в бою сильніше стояти,

Дай і мені!

У матері-землі ті вірний син просить великої теплоти, що очищає почуття і викликає до людей "безграничную, чисту" любов. Йому потрібна і невичерпна пристрасть борця, сила рук і ясність думки. Поет клянеться твердо стояти на захисті трудящих і все життя "правді служити, неправду палити... кута ламати... в серце кривди влучать".

За емоціональністю та художніми засобами вірш "Земля моя, всеплодющая мати..." — це діамант першої величини, що сяє в центрі поетичної корони Франка. Митець співає "осанна" рідній землі й творцеві всього на землі — безнастанній творчій праці людини.

З фольклору Іван Франко обирає образ темної хмари, якому він надає позитивного значення — темна хмара бажана, її не бояться, а з нетерпінням чекають, вона творить добро. Поезія "Гримить" звучить як оптимістична симфонія:

Мільйони чекають щасливої зміни,

Ті хмари — плідної будущини тіні,

Що людськість, мов красна весна, обновить...

Гримить!

Фольклорну основу має і малюнок весни у вірші "Гріє сонечко". Початок поезії — це світлий пейзаж чарівної української природи. У ньому й зігріваюче тіло проміння ласкавого сонечка і мила слухові поета неповторна симфонія українського поля з солістами — жайворонятами, і кришталева синь безкраїх небес. Підіймаються із землі і все росте, росте могутня постать орача — сіяча, справжнього хазяїна землі, якого автор закликає встати і сіяти "в щасливий час золоте зерно". А щира я мати-земля віддячить орачеві "з трепетом любові".

Образ матері оповитий серпанком синівської любові і благоговінням перед нею. Для змалювання її образу автор підбирає найпоетичніші епітети, характерні для народної поезії. Її любов до сина-орача трепетна, вона напоїть його кров'ю теплою, виростить бережливо, бо це мати щира я. Цей образ відповідав ідейно-естетичному задумові поета, до якого звертався автор, хлібороб для Франка — зразок щирості і благородства.

У ліричному народнопісенному стилі написані "Осінні думи" Франка. Один із найкращих пейзажних малюнків — "Тихенько річка котить хвилі чисті", в якому змальована чарівна країна щастя, до якого так прагне людина:

Тихенько зорі моргають іскристі...

Зірниці промінь, мов дитя, хлюпочесь

В хрустальних водах: голії безлисті

Нависли люди — їм заснути хочесь.

Дуже близька за звучанням і настроями попередній "осінній" думі напрочуд поетична "нічна" дума "місяцю, князю":

Місяць, князю,

Ти, чарівниченьку!

Смуток на твойому

Ясному личеньку.

Ця невимовна краса створена Франком знову ж з думою про людину. Ліричному героєві, що вдивляється в таємничий океан хвиль, хочеться в тих ніжних хвилях змити зі свого серця горе. Місяць засмучений тому, що йому тяжко дивитись.

В море бездонне,

В людськості бідної

Горе безсонне.

Присутній в поезіях Франка і характерний для народної пісні прийом психологічного паралелізму, що переносить якесь явище природи на життя людей. За цим принципом побудовані народні пісні: "Ой у лузі та ще й при березі", "Стоїть явір над водою". Вірш "Червона калина, чого в лузі гнешся" витримано в такому ж стилі.

Центральний образ поезії — червона калина — символ краси і благородства, всього світлого і сонячного, життєлюбства і самопожертви:

Не жаль мені цвіту, не страшно і грому,

Нестрашно і грому.

І світло люблю я, купаюся в ньому,

Купаюся в ньому.

Але через життєві умови калина, така сонячна і смілива натура, символ моральної краси, гине. І винуватцем виступає дуб, який калину "отінив, як хмара". На відміну від народних пісень, дуб — негативний образ, уособлення всього омертвляючого. І в цьому новаторство Франка, бо в народній пісні дуб у такому трактуванні не виступав. Хоча за драматизмом почуттів збірка "Зів'яле листя" близька до народної пісні: розлука ліричного героя з коханою вічна, сльози дріб; ні, серце коханої "колюче терня".

Використовуючи народнопісенні засоби і прийоми відтворення почуттів ліричного героя, Іван Франко, доводить, що українська народна пісня — то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несучи радість і смуток, чаруючи , людську душу, даючи їй силу і натхнення.