Поетичне змалювання образу вічного революціонера в поезії "Гімн" (4 варіант)

І. Франко — активний громадський і літературний діяч. Був організатором багатьох суспільних і літературних угруповань. Активність і боротьба були основними принципами його життя, що відбилося і в творчості.

Поезія "Гімн" є прологом до першої частини збірки "З вершин і низин". У поезіях цієї збірки І. Франко намагався показати, що час, коли прості люди терпляче корилися, минув. Поет ніби бачить, як "de рrofundis" (тобто з глибин, низин) піднімається дух вічного революціонера. Цей дух боротьби за права людей, за свободу завжди був прихований десь серед народу, у глибинах його душі, але зараз настав вже час, коли він воскресає.

Картина суспільного відродження, появи прогресивної думки передана автором в образі ходи вічного революціонера:

Хоч від тисяч літ родився,

Та аж вчора розповився

І о власній силі йде.

Спростується, міцніє,

І спішить туди, де дніє..

Шлях вічного революціонера не такий вже легкий. На перешкоді йому стають церква ("попівськії тортури") і цар з усім, що забезпечує його панування і спокій: тюрма, військо, зброя, шпигуни, але автор упевнений у тому і що ніщо не може зупинити вічного революціонера, бо це — дух, а не жива істота: вб'ють одного, дух втілиться в інших. А тих, хто підтримує вічного революціонера, кого він піднімає на боротьбу, — "міліони" З другого боку, дух невловимий — він усюди, "по місцях неволі й сліз". У тих, ким заволодів цей дух, з'являється бажання "не ридать, а добувати хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі". І автор впевнений, що дух переможе, бо це є логічним законом буття, це є природним. Як пітьма поступається світові, так і зла руїна не встоїть перед вічним революціонером, який є уособленням усього найкращого і світлого, що має людина: науки, думки, волі. Протидія вічного революціонера царській системі передана через алегоричний образ лавини, що поглине злу руїну, простуючи до майбутнього.

Твір закінчується риторичним запитанням:

І де в світі тая сили,

Щоб в бігу її спинила..

Відповідь на нього напрошується сама: немає такої сили, бо поступ людей до щастя, волі, кращого життя закладено в самій людській природі, зовнішні обставини можуть загальмуваги його, але не зупинять ніколи.