Проблема морального вибору людини (за поемою І. Я. Франка "Іван Вишенський")

Проблема морального вибору людини

(за поемою І. Я. Франка "Іван Вишенський")

Чи має право людина вважати себе вільною від нелегких проблем життя свого народу? Чи може вона задля спасіння своєї душі відокремитися від співвітчизників, що потерпають у біді, і остаточно вирішити для себе:

Щезло все, дрібне, болюще,

Що чуття в душі ворушить

І увагу відвертає

Від найвищого єства.

А чи дійсно це рішення є остаточним? Чи варто, відмовившись від "єдиного бажання вічного спокою", відкинути все те, що ранило душу: "невдяка, непокірність і зневага, нетямучість їх тупа"?

Ці питання морального вибору постають перед героєм поеми І. Франка "Іван Вишенський". За історичною розповіддю ми відчуваємо розкриття важливої філософської теми — про безмежну любов до батьківщини і про патріотичний обов'язок її сина, громадянина, у тяжкий для неї час. Ми з хвилюванням стежимо за тим, як релігійні егоїстичні бажання "старця Йвана", що проводить дні у молитвах та "неподвижно спочиває", поступаються перед болем за рідну землю:

Та невже ж та Україна —

Сей квітчастий рай веселий,

Се важке, кроваве пекло —

Ще для мене не чужа?

І. Франко дуже переконливо і з надзвичайною художньою майстерністю показує психологічні вагання відлюдника-аскета, які, здається, крають йому душу. Ці муки вибору стають зрозумілими, якщо ми зважимо на те, що йдеться про вибір між вимогами розуму й релігійних переконань і обов'язком сина рідної землі. Землі, яка страждає без його допомоги. Ми бачимо, як душу Івана Вишенського вже майже повністю огорнула ідея відречення від світу. Та досить було в його самітницьку печеру залетіти вишневим пелюсткам, і їх дивний, рідний запах нагадав про Україну. А коли з'являється на морі козацька барка і земляки кличуть Вишенського на Батьківщину, його патріотичні почуття беруть верх, відроджують сили. Таким чином, його переконання:

Що мені до України?

Хай рятується, як знає, —

А мені коли б самому

Дотиснутись до Христа, —

переростає у самокатування:

І яке ж ти маєш право,

черепино недобита,

про своє спасіння дбати

там, де гине міліон?

І. Вишенський робить свій вибір, гаряче бажаючи повернутися на Україну, щоб допомогти своєму народові у важку годину випробувань:

Дай мені братів любити

і для них життя віддати! —

благає він у Господа. І Всевишній, неначе благословляючи старця, окриляє його душу:

Легко, легко так зробилось,

щезла дикая тривога,

ясна певність розлилася

у обновленій душі.

Образом свого героя Іван Франко проголосив клятву вірності рідному народові, вказуючи й нам на ті споконвічні моральні цінності, які стоять понад усе в серці та житті справжнього патріота.