Поєдинок на "перехресних стежках" (за повістю Івана Франка "Перехресні стежки")
Наприкінці 90-х — у перших роках XX століття І. Франко написав повість "Перехресні стежки", яка стала однією з перших ідеологічних творів в українській літературі і замикала собою лінію перехідного стану розвитку галицької суспільності між старими відносинами і новими гуманістичними ідеалами.
Повість засвідчувала поворот нової інтелігенції до свідомої громадської діяльності, що розкривав народження нового конкретного, історично реального ідеалу.
Франко знайомить нас з селянами — героями твору не в ідилічній сцені на лоні природи, а на лаві підсудних у залі карного суду де їх притягли до відповідальності за аграрний бунт. Письменник створив новий образ повсталої селянської маси, що бореться за свої права.
Таким же новим образом в українській літературі був адвокат Євген Рафалович — представник демократичної інтелігенції. Він захищав права передового селянства, боровся проти повітової адміністрації, поміщиків, лихварів та інших п'явок, що жорстоко експлуатували трударів-бідняків. Він виїздив у села, виступав на судових процесах, організовував селянські віча, на яких присутні розповідали про кривди і утиски з боку панівної верхівки. Головним своїм завданням Рафалович вважав пробудження у селян свідомості та політичної активності.
Поряд з цими образами виведено цілу галерею негативних персонажів, які повстали проти дій Рафаловича: це зажерливий шляхтич, пан маршалок Брикольський, староста, суддя Страхотський, Шнадельский і ціла зграя інших людців, що жили за рахунок селянства.
Щоб убити зародки громадського руху, староста заарештовує Рафаловича на очах у селян, які зібралися на багатолюдне віче. Повернувшись із в'язниці через два місяці, Рафалович знову прийшов до старости за дозволом скликати селянське віче. В роздумах Рафаловича автор висловлює свої тривожні думки і турботи про народ.
Франко досліджував той перехідний стан життєдіяльності нового типу людей, коли ідеї суспільного прогресу співвідносилися й доповнювалися ідеями гуманістичними, емансипаційними, коли "розкол" старого утопічного соціалізму лише намічався й ідеал "індивідуалізму і соціалізму, за словами Франка, визначає зміст суспільних змагань. Перехідний характер такого ідеалу виявлявся у творчості Франка в суперечності між абсолютністю "вищих ідеальних змагань", гуманістичних і етичних цілей та соціально-історичними, морально-психологічними, психофізіологічними їх реалізації.
Повість "Перехресні стежки" й конкретизувала цю відносність, підсумовуючи шляхи випробування радикально-соціалістичної інтелігенції.