Можна впевнено сказати, що життя Лесі Українки — це подвиг. Поетесі довелось рано зустрітися з нещастям, яке підкралося до неї у вигляді страшної хвороби і зробило з неї фізично слабку людину. Та мужня жінка не здавалася. Палка любов до Вітчизни, віра в народ — цілющі джерела, з яких брала вона життєві сили.
Наймогутнішою зброєю поетеси стало слово. Словом можна підтримати, повести за собою на бій за краще майбутнє. Праця поета важка, та вона сповнена благородної краси. Поет повинен служити народові до останнього подиху.
Такий герой поеми "Давня казка". Слово — його наймогутніша зброя. Словом поет зумів присоромити ціле військо й викликати в душах воїнів завзяття. Зв'язок поета з людьми такий тісний, що людський стогін озивається луною в поетовому серці. Його бунтарські пісні здатні викликати повстання.
Багатий граф, якого лякає війна з народом, намагається зробити поета своїм прислужником. Він пропонує йому життя в розкоші й славі, тільки народний співець повинен забути "різні вигадки лукаві". "Не поет, хто забуває про страшні народні рани", — чує граф у відповідь.
Кинутий до в'язниці, поет продовжує служити людям, його слово допомагає повстанцям у війні за кращу долю.
Леся Українка певна: найвище призначення поезії — бути зброєю в боротьбі за людське щастя. У її віршах — заклик до свободи, самопожертва в ім'я народу.