О. Турянський — "найбільший речник сучасного Болю"

Осип Турянський належав до тієї групи митців, які, "призначені самим письменницьким інстинктом, вибирають перо серед кількох можливих засобів діяльності і, якщо воно було для них єдиною можливістю, відкладають його, як тільки виконають свою місію". Так висловлювався про творчість письменника Ян Парандовський. Ці слова з'явились у пресі після виходу ліричного роману О. Турянського "Поза межами болю", який дуже високо оцінили критики й пророкували його авторові творчий злет, бо він мав рідкісний вияв творчої енергії.

Сюжет книги повністю побудований на фактах біографії Осипа Турянського. Восени 1914 року, його, учителя української мови та літератури Перемишльської гімназії, випускника філософського факультету Віденського університету, було мобілізовано до війська та відправлено на сербсько-австрійський фронт, де Турянський потрапляє у полон. Це сталося взимку 1915 року: "під ударом німецько-австрійського війська серби покинули свій край і забрали із собою всіх бранців, 60 000 чоловік, і погнали їх на албанський "шлях смерті"". Убивши конвоїра, семеро полонених товаришів (зокрема й автор) відійшли від загального каравану й зупинилися над проваллям. Це були двоє українців Добровський і Оглядовський, угорець Сабо, австрієць Штранцінгер, поляк Пшилуський, серби Ніколіча та Бояні. Вони утворили так званий "...ідеал братньої прихильності і любові". Понад десять днів солдати нічого не їли, залишалось утікачам тільки сидіти серед стрімких скель, скутих морозом, і чекати на якесь диво. Але що може статися серед нестерпного холоду? Щоб уникнути голодної смерті, потрібно було вдатися до канібалізму, вибрати одного, хто стане "їжею" для інших. Тому й обирають приречені "танець смерті" — хто впаде, з того знімуть одежу на розпал багаття та з'їдять. Ці жахливі думки чорним гайворонням кружляли над свідомістю солдатів. У присмерках безнадії, відчаю й нестерпного болю розігрувалася трагедія людських Душ і тіл. Автор (Оглядовський), дивлячись на ці страхіття, не може пересилити себе, не наважується з'їсти вже померлого товариша, в ньому ще "живе" інтелігент. Тому й поділить він на всіх, знайдений випадково в кишені, шматочок цукру, бо це для нього дуже важливо. Не став герой людожером!

"Поза межами болю" — це хроніка передсмертних марень, прокльонів та спогадів О. Турянського. Він показав людей, які виживали наперекір долі.

Самого автора ледь живого підібрали сербські лікарі й повернули до життя, "розморозивши" у крижаній воді гірської річки. Осип Турянський повернувся з війни "диваком", що розгублено й непевно почувався в дивному світі, який називав "болотом", що вбиває душу. Йому важко бути серед людей, вони лякають письменника, бо їхні "серця вже заснули"". Хоча автор переконаний, що "люди не є злі, не є добрі. Люди тільки нещасливі і — щасливі..."

На жаль, існування у межах болю триває й зараз. Інколи здається, що твір О. Турянського "Поза межами болю" — то відбиток знедоленої душі, яка не знайшла собі притулку в земному житті й постала біля тліючого вогнища-забуття, щоб спалахнути волелюбним духом і тихо сипати зерна доброти, любові та щастя на скривавлені муками серця наступних поколінь.