Особисті міркування. Поезія, близька моєму серцю (за лірикою Володимира Сосюри)

Особисті міркування. Поезія, близька моєму серцю (за лірикою Володимира Сосюри)

Співа моя душа, прозора і крилата,

любові сповнена до всього і до всіх...

І кожного обнять я хочу, наче брата,

у райдузі пісень закоханих моїх.

Коли я вперше читав вірші Володимира Сосюри і натрапив на вірш "Співа моя душа", мені здалося, що поет дещо прикрашає свої почуття, свій внутрішній стан. Та з часом я поринув у такий безмежний світ його задушевної щирості, людяності, закоханості у красу, що зрозумів: наведений на початку твору уривок — дзеркальне відбиття Сосюри — людини і поета. Із рядків його поезії переді мною постав талановитий поет-лірик, співець боротьби і кохання, неперевершений майстер чарівного слова.

Вся його творчість є сповіддю ніжної і бентежної душі, яка раділа і мучилася, бо не могла залишатися байдужою. Назавжди, мабуть, закарбувались у моє серце і пам'ять вражаючої сили і емоції признання:

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

і земля убирається зрання...

Щодо мене, то ці рядки можна порівняти лише з шекспірівськими сонетами. Та із всього ліричного доробку поета мені найбільше подобаються вірші, пронизані осінніми мелодіями ("Айстри", "Осіння пісня", "Ти між єдиних одна" тощо).

Осінь у житті — як осінь у природі: час тихої замріяної краси, час плодозбору. Тому глибоким оптимізмом сповнені цикли осінніх мелодій Сосюри, в них звучить віра у вічну молодість героїв. Він і про себе говорить:

Мов два мене: один ще юний, юний,

а другий, що й казать, уже старий.

Та їх серця одні єднають струни,

і тому я незмінно молодий.

Поетична книжка Володимира Сосюри "Осінні мелодії", в якій найповніше відбилися осінні настрої поета, — це пісня щирого й відданого серця. Ця пісня бринить найтоншими нотами, підноситься до неба, охоплює душу:

Хай опадає лист в саду

на землю в срібному інеї —

Я в пісні молодість знайду

і довго-довго буду з нею.

На мою думку, кожний, хто читав пристрасні слова поета про осінь, знаходить у своєму серці щирий відгук, бо не можна залишитися стороннім слухачем співу душі відкритої, людяної, дивовижно тонкої і ніжної у своїх почуваннях:

Осінній сад, жоржин печаль багряна,

стрясають їх пориви вітру злі,

і дерева жаліються туманом,

що вже так мало листя на гіллі.

Лірика кохання, що є вічною темою світової поезії, незмінно звучала в ніжній поезії Володимира Сосюри. Вона зливається з лірикою людського серця, яке трепетно відгукується на будь-які чарівні прояви навколишнього життя:

Не кує вже зозуля в діброві,

лиш хитаються тіні криві

і зоря у пожовклій траві

розгубила стрічки пурпурові.

Звучать в "Осінніх мелодіях" і патріотичні мотиви, які оспівують воїнів-захисників, невтомних трударів — всіх тих співвітчизників, яких щиро любив і якими пишався поет. Серце його, сповнене цими почуттями, бажало,

Щоб розцвіли усмішки щирі,

Щоб їх не стерли грози злі.

Яке це щастя — жить у мирі

і вічній дружбі на землі!