Поезія, близька моєму серцю (за творами Володимира Сосюри)

Володимир Сосюра — це глибинно-бентежний

березень і замріяно-прозорий вересень

української поезії.

М. Стельмах

Коли перечитую спогади сучасників Володимира Сосюри про нього, я бачу перед собою постать людини, що не вміє кривити душею ні перед іншими, ні перед собою. Вся творчість поета є сповіддю ніжної та бентежної душі, що вміла жити лише в постійному пошуку істини і правди. Саме через постійне прагнення Володимира Сосюри залишатися в будь-якій ситуації щирим і відкритим, він залишив після себе свідчення про своє життя у формі автобіографічного роману "Третя Рота". Цей твір — правдива сповідь людини, написана без прикрас і самовихваляння. Саме в цьому творі ми відчуваємо душу поета, ніжну, мрійливу і закохану, відчуваємо душу, з глибин якої вирвалося прекрасне і неповторне зізнання:

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

Лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання...

Але поряд із ніжністю інтимної лірики Сосюри значне місце займає поезія "червоних зим", "революційних літ". І хоча у багатьох віршах поет характеризує себе таким чином: "Такий я ніжний, такий тривожний", правдою є і його поетичні рядки, сповнені гірких зізнань:

Рвали душу мою

два Володьки в бою,

і обидва, як я, кароокі,

і в обох ще незнаний,

невиданий хист, рвали душу мою —

комунар і націоналіст.

І лише недавно ми зрозуміли значення цих рядків, бо ліричний герой дуже близький душею з автором, що в юнацькі роки пов'язав свою долю з третім гайдамацьким полком армії Симона Петлюри. Коли українську армію розбили, він був вимушений перейти до червоноармійців, щоб не емігрувати. Але навіть під час страшного часу сталінських репресій Сосюра до кінця залишався людиною честі і правди. Він добре усвідомлював, що при радянській владі втрачає творчу свободу, змушений зрікатися глибинних переконань, свого минулого, і змалював власне становище таким чином:

Навів на мушку знак тризуба,

Нервово оддало в плече...

Як молитовно склались губи,

І по щоці сльоза тече...

Скільки гіркоти, болю і печалі відчувається в кожному слові цієї поезії. У нього не вистачило сили боротися з "більшовицьким раєм", але Володимир Сосюра не міг приховати своїх справжніх почуттів і примиритись із радянською системою.

Саме ці почуття знайшли своє відображення в патріотичній поезії "Любіть Україну". Поет виразив найпалкіші прагнення мільйонів українців, що хотіли бачити свою країну вільною і незалежною:

Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер, і трави, і води,

В годину щасливу і радісну мить,

Любіть у годину негоди...

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її вічно живу і нову,

І мову її солов'їну...

В цей вірш була вкладена вся душа поета, до останньої краплі. Він жив завжди з іменем України на устах, любив свою Батьківщину в кожному її прояві — у відблиску світанкової зорі, у посмішці дитини, в очах матері. Все в цьому житті ставало предметом його творчого натхнення. Володимир Сосюра народився поетом і пішов з життя, подарувавши світові неймовірно прекрасні і чарівні вірші, що стали маленьким відкриттям давно забутих істин для мене і для кожного, хто заринався в поезію Сосюри.