Осінні мелодії Володимира Сосюри

Співа моя душа,

прозора і крилата,

Любові сповнена

до всього і до всіх,

І кожного обнять я

хочу, наче брата,

У райдузі пісень,

закоханих моїх.

В. Сосюра

Поезія Володимира Миколайовича Сосюри — це розкрите серце людини, вона проста, ясна, ніжна, гаряча, вірна.

Тим-то і такий близький читачеві поет... І в цьому його найбільша заслуга перед народом, велике значення його творчості в нашому житті.

Володимир Сосюра — талановитий поет-лірик, співець боротьби і кохання, неперевершений майстер чарівного слова. Він випромінювач червоних, суворих осінніх вітрів, замріяний живописець світанків, журавлиних перельотів і голубих далей. Поет був ніжний, мов пісня солов'їна, і тривожний, наче грози революції. Сила його поезії в художній досконалості, в розмаїтті тематики, в емоційній піднесеності:

Танцює вітер кучерявий,

Зоря на обрії згаса.

Багряний лист, пожовклі трави —

Мелодій осені краса.

Десь там Дніпра сталеві хвилі.

Кудись я стежкою іду.

І, щастя квіти запізнілі,

Сумують айстри у саду...

У Сосюри надзвичайно чутливе й вразливе серце, а великі очі в найменшому вміли побачити велике — незвичайну красу й розкрити його нам. Він любив усе навколо себе й щиро про це говорив:

Люблю я все, що навкруги сіяє

відбитим світлом і своїм мені,

що душу й серце в пісні окриляє,

в ранковому і денному огні.

("Люблю я все...")

Він не був байдужим спостерігачем того, що було поряд з ним, а брав до свого серця кожен порух народного настрою, жив і болів думами народу, більше того, стверджував гармонію людини з живим, з природою.

Можна навести багато чудових зразків пейзажної лірики, в якій оспівана неповторна краса природи рідного краю. З ніжною любов'ю поет пише і про берізку, і про акацію, яку називають "донецьким деревом прощання і печалі":

Твоя шорстка кора, твоє гілля колюче,

Ти вся покручена, акація моя!

Та рідна ти мені, й твій білий цвіт пахучий

На аромат троянд не проміняю я.

("Твоя шорстка кора...")

Поет співає про буйну красу весни і про перше її ледь відчутне дихання, і навіть про прозору ніжність сніжинки:

Годинник не тінькає швидко,

В кімнаті моїй тишина,

Сніжинки, сніжинки, сніжинки

За холодом синім вікна

Хитаються білі, ласкаві,

Задумані тихі рої.

Сніжинки мої кучеряві.

Сніжинки мої!

("Сніжинки ")

Та осені присвячує, мабуть, найбільше віршів.

Осінь у природі... Осінь життя... Поет сприймає сумну красу осені як час збирання плодів. Його цикли осінніх мелодій здебільшого пройняті глибоким оптимізмом, вірою у вічну молодість. Про причину, яка зумовлює оптимістичне звучання віршів на кожному новому етапі життя і творчості, він щиро зізнається перед читачем:

Мов два мене: один ще юний, юний,

а другий, що й сказать, уже старий.

Та їх серця одні єднають струни,

і тому я незмінно молодий.

("Як дихать легко й радісно у полі")

Поетична книжка В. Сосюри "Осінні мелодії" — це пісня щирого й відданого серця, що бринить на найтоншій струні. Осінні настрої найглибше відбились саме у віршах цієї збірки:

Од дум ніяк я не засну, —

і вони біжать, нема їм краю...

Блажен, хто осінь та весну

в натхненну пісню обертає.

Поезія Сосюри щира, дивовижно тонка і ніжна. Він пише про осінній сад, про багряну печаль жоржин, про осінні дерева, на яких так мало листя, про вітер, що тихо пролітає садами, розносячи запізнілі жалі. Автор любить осінь в її печалі, і ніхто не вб'є його любов:

Люблю світань твоїх холодні роси,

стрічки зорі, садів твоїх блакить.

Ти — як любов моя золотокоса,

Що біля мене з квітами стоїть.

Багато віршів зі збірки "Осінні мелодії" покладено на музику, і вони стали відомими піснями.

Український письменник М. Стельмах так сказав про Володимира Сосюру: "Володимир Сосюра — це глибинно бентежний березень і замріяно прозорий вересень української поезії".

Як не можна уявити весни без березневої безпосередності, а осені без вересневої щедрості, так не можна уявити нашої поезії без Володимира Сосюри".

І це, безумовно, висока оцінка творчої спадщини українського солов'я.