Життєва основа новели "Новина" Василя Стефаника (Роль художньої деталі)
В основу сюжету новели "Новина" В. Стефаника покладена реальна подія, що трапилася в селі Трійці 1898 року.
Коли Максим Горький прочитав цю новелу, він сказав: "як коротко, сильно і страшно пише ця людина". Батько дружини В. Стефаника — Кирило Гаморак, — прочитавши "Новину" та інші новели, сказав: "Не пиши так, бо вмреш". А Стефаник написав аж 72 новели.
Чому ж такі страшні слова говорять про твори В. Стефаника? Тому що за його короткою розповіддю про трагедію сім'ї Гриця Летючого — глибока прірва людського горя, страждань, переживань. Яка сила психологічної деталі: Гриць, кинувши дівчатам кусень хліба, почав потрясати хату страшними прокльонами, а "дівчата не слухали татової бесіди (яке мирне слово), бо таке було щоднини і щогодини, і вони привикли".
Писати коротко і сильно вдається не кожному письменникові. Треба уміти відшукати те точне слово, за яким криється ціла картина людського життя, стан душі, горе, мука. Це слово називається в літературі художня деталь. В. Стефаник був великим майстром художньої деталі. Наприклад, "їли хліб на печі..., здавалось, що кістки в лиці потріскають", "очі... як олово", "глемедали хліб". Так Стефаник підводить читача до того страшного слова, що обпекло батькову свідомість: "Мерці!" А ось художні деталі, які розкривають важкий психічний стан батька, що замислив жахливе: "камінь давив груди", "почорнів", "очі запали всередину", "йшов довго луками", "ріка — велика струя живого срібла", "Гриць скреготав зубами, аж гомін лугом розходив ся", "чув на грудях довгий огневий пас, що пік у серце і голову". І, нарешті, "борзенько взяв Доцьку і з усієї сили кинув у воду". Бо боявся передумати, адже Гандзуню він уже відпустив. Потім "вступив у воду — й задеревів".
- "Новина" (повний текст)
- "Новина" (скорочено)
- "Новина" (аналіз)
- Як автор пояснив вчинок свого персонажа? Чи засуджує автор героя твору? (та інші запитання)
Страшно читати, коли голод і холод, біда й нестатки штовхають батька на злочин, на дітовбивство. Страшно, що немає кому подати руку допомоги, що людська біда байдужа іншим, благополучнішим.
Невже ніхто не міг допомогти? Страшно, бо описаний Стефаником випадок — це не художнє перебільшення, не якась символічна картина крайнього зубожіння. Це — саме життя. Страшно, бо суспільство, осудивши батьківський злочин, не хоче усвідомити свого злочину перед людьми. Адже батько з відчаю топить дитину, рятуючи її від голодної смерті. Батько сам — нещадна жертва.
Уся ця страшна трагедія викликає протест проти негідного станови ща людини на своїй землі, бажання щось змінити, кличе до пошуку виходу з тяжкого становища.