Література рідного краю: Григорій Сковорода

Література рідного краю: Григорій Сковорода

Мальовничі роздоли щедрого талантами харківського краю. Земля, що виховала Григорія Сковороду, Квітку-Основ'яненка, Василя Мисика, Олександру Ковальову, Степана Сапеляка, Віктора Бойка, Анатолія Перерву та багатьох інших письменників.

"Чим ширша своєю діяльністю людина, — писав П. Тичина, — тим далі після її смерті шириться пам'ять про неї. Чим ясніший своєю моральністю й правдивіший голос творця, тим чистішим і звучнішим стає цей голос з часом, у віках". Так і зі Сковородою. Понад два століття минуло з того часу, як цей самобутній письменник ходив по землі. Проте голос його не стихає, а все дужчає. Його заповіді справедливості, добра, людяності, працьовитості знаходять відгук і у наших серцях.

Ще за життя Сковороду називали "українським Сократом", "україн-ським Горацієм", бо він значно розвинув на Україні філософію, літературу, педагогіку.

У своїх творах Сковорода оспівав природу України, її працьовитих людей, прагнення до щастя й волі, висміяв панів за їх паразитизм, за знущання з народу. А ще він проголосив людину та її волю найвищою цінністю.

Твори Сковороди відзначаються афористичністю. Не одна крилата фраза пішла мандрувати по світу з його писань: "Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю"; "Краще голий та правдивий, ніж багатий та беззаконний"; "Ні про що не турбуватись — значить не жити, а бути мертвим". Григорій Сковорода є автором творів повчального характеру.

У притчі "Вдячний Єродій" він говорить про велику роль природних нахилів людини: "Не вчи яблуню родити яблука: вже сама природа її навчила. Загороди її лише від свиней, зріж будяки, почисть гусінь".

Притча "Вбогий жайворонок" навчає нас оцінювати людину не за обличчя, а за розум і серце, жити чесно, пройматися горем ближнього. Щоб стати щасливим, не треба багатства та влади. Гідність людини визначають не гроші й знатне походження, а чесне життя. Ось такі повчальні оповіді Сковороди.

А як гостро критикував Сковорода здирників, бюрократів, пияків, розпусників, ледарів! Це пани, що стягають поля, купці й лихварі, що обманюють трудящих, чиновники та юристи, що зловживають своїм становищем, багачі, у яких "дім, як вулик, гуде від гуляк". "Живіть мудро і не заплямовуйте совість", — ось до чого закликає великий філософ.

Жаль, що за життя не було надруковано жодного твору Сковороди. Хоча його поезії швидко поширювалися по Україні устами народу. Гостре непідкупне слово Сковороди в моторошній темряві кріпосницької сваволі спалахувало чистим вогнем і торувало стежку народному щастю. А його мандрівне життя було предметом оповідань та легенд...