А лебеді летять... над моїм дитинством... над моїм життям (за повістю М. Стельмаха "Гуси-лебеді летять...")

А лебеді летять... над моїм дитинством... над моїм життям (за повістю М. Стельмаха "Гуси-лебеді летять...")

Видатний письменник дивиться на небо. Він щось хоче побачити там? Ні, він згадує своє дитинство, і вже перед нами стоїть маленький хлопчик Михайлик, який народився в мальовничій місцевості на Вінниччині. Згадується матуся, Ганна Іванівна, така добра, ласкава, невтомна трудівниця. Саме вона навчила свого сина любити кожну травиночку, милуватися росою вранці та заходом сонця ввечері, вслухатися в "бентежні звуки далеких звонів", що їх струшують на землю з високого піднебесся оті казкові гуси-лебеді, повертаючись весною з далекого вирію.

А скільки доброго зробили для Михайлика батько, дід Дім'ян, колишній кріпак, дядько Микола, якого прозивали Бульбою, бабуся, яку дуже любив. Усе. дитинство було сповнене незвичайним, романтичним, казковим, — все це оточувало майбутнього письменника змалечку. Вже через багато років Михайло Панасович Стельмах у своїх чудових повістях "Гуси-лебеді летять" і "Щедрий вечір" про все це розповість своїм читачам. І кожен із нас зможе побачити перед собою образи простих, добрих, щирих трударів, серед яких пройшли дитячі роки малого Михайлика. Якось хлопчик побачив виставу в сільській хаті-читальні. Враження було таким сильним, що він сам вирішив написати п'єсу. Стільки ночей він працював над нею! Але написав! Може, це було дещо наївним, але щирим, а вже потім, через багато років, цей потяг до письменства переріс у талант. Було у письменника нелегке життя: навчання, служіння у лавах Червоної Армії, війна, госпіталь, лікування. Навіть у такі моменти Михайло Стельмах писав про свою любов до землі, про страшні часи, коли гинуть друзі. Але після перемоги з'явилися інші твори, такі різноманітні і цікаві. Автор пише вірші, романи, п'єси, кіносценарії, повісті, статті. Але все-таки перевагу він надає прозі, особливо романам і повістям. Червоною ниткою через його творчість пройшла любов до людей, до землі.

Якось автора спитали про роль сюжету в літературному творі, на що М. Стельмах відповів: "Сюжет — вигадане слово. Я не визнаю його і цураюсь, як домовика". В цьому і простежується своєрідність композиції у творах письменника. Скільки їх було написано, але дитячі спомини про друга Петра, про книжку

"Пригоди Тома Сойєра", яку так хотілося почитати, про дівчинку Любу, — все це залишилося в пам'яті письменника і його незабутній повісті "Гуси-лебеді летять", де малий Михайлик переживає стільки подій у своєму дитячому житті. Сам Михайло Стельмах був гарним батьком для свого сина та дочки, ростив їх у любові, розповідав про все те, що так любив із дитинства, тому, мабуть, молодому поколінню так подобаються твори цього письменника.